Сільськогосподарськонауковогероїчний епос про війну*

Отже — Велика Вітчизняна. Танки, літаки,   гармати, обози з боєприпасами й продовольством... У безладній веремії початку війни чітко й злагоджено відводилися на схід МТСи, колгоспи й радгоспи з тисячними отарами худоби, колонами тракторів, комбайнів, сівалок. Про це як у цілому, так і в деталях йдеться в першому томі чотиритомного дослідження науковців. При цьому, стверджується,  працівники радгоспів і колгоспів ще знаходили можливість виконати держпоставки в рахунок не тільки 1941-го, але й 1942 року! І жодної паніки або мародерства. Худобу не лише берегли, але й уберегли. Як тут не пригадати, що після вибуху реактора на Чорнобильській атомній під час евакуації населення, скажімо, з Прип’яті в 1986 році, коли було мобілізовано ресурси величезної країни, такої злагодженості не спостерігалось.

Але, нагадуємо, чотиритомник у нас про сільське господарство, тому  особливо уважно хочеться  читати сторінки, що стосуються тваринництва в часи окупації, а надто про безприкладну в світовій історії евакуацію 8503,3 тис. голів худоби (т.1, стор. 183) на відстань у кілька тисяч кілометрів. Осінніми та зимовими незнаними фронтовими дорогами й стежками... Читачу, спробуй узяти карту чи атлас автомобільних шляхів і подумки прокласти маршрут, приміром, з якого-небудь села Київщини до Саратова, Волгограда й далі в Казахстан. А тепер уяви, що німці вже в Шостці, Мінську, Лохвиці й взагалі невідомо де. Люди живуть чутками, радіо не працює, газет немає. Кожен дає собі раду, як у кого виходить. А от худоба, навіть свині, читаємо, являє приклад організованості.

Евакуаційні череди «обслуговували близько 80 тис. погоничів» (т.1, стор. 181). Це на 8,5 мільйона корів, овець, коней, свиней. Один погонич — більш як на сто голів різної худоби!

Щодня, з квітня—травня до пізньої осені, повз мій двір женуть на пашу збірну череду корів, голів з тридцять. Пастухів не менше двох, одному тут ніяк не впоратися. Це — по звичному маршруту в звичних умовах. У дитинстві й підлітковому віці доводилося й самому пасти худобу, мав справу з коровами та кіньми. Але щоб один погонич на сто голів різної худоби, та чужими краями-шляхами... І при цьому тричі на день доїти й здавати молоко на маслозаводи, в госпіталі й дитячі садки?! Це справді незвичайно, це більше, ніж подвиг. Таким ось удайся, таким будь! 9,8 літра в день на корову — це 3 577 літрів на рік, причому без ферм і науково обґрунтованих раціонів. До речі, на такий рівень середніх надоїв Україні вдалося вийти лише 2006 року — за рахунок масового вирізування корів, котрі давали менше...

Важко втриматися від мимовільного вигуку: от якби тоді в армії були всі такі толкові командири, як у колгоспах пастухи, може й не топталася нога окупанта так довго по радянській території.

Корови вправно форсували Прип’ять, Дніпро, 

Як велося тваринникам і самій худобі у тих екстремальних умовах, автори виписали докладно. «Справжній подвиг у роки Великої Вітчизняної війни здійснив колектив працівників радгоспу «Комсомолець Полісся» Чорнобильського району Київської області. <...> У трьох відділках радгоспу було близько 2 тис. голів племінної худоби.

З наближенням лінії фронту виникла загроза втрати цінної племінної худоби. Колектив робітників і спеціалістів радгоспу під керівництвом спеціалістів вирішив евакуювати худобу у східні райони СРСР. План евакуації радгоспу, розроблений директором господарства П. В. Черченком і схвалений Наркоматом радгоспів УРСР, передбачав шляхом перегону евакуювати 400 племінних корів, 13 биків, 1500 голів племінного молодняку великої рогатої худоби та 350 свиней у вівчарський радгосп «Ельтонський» Волгоградської області. Усю радгоспну колону супроводжували 205 робітників, які мали три трактори з причепами, 50 возів, запряжених кіньми і волами» (т.1, стор. 184—185).

Докладна, бачимо, картина. Проте саме в деталях, відомо, ховається біс. Отже, в даному конкретному епізоді рішення про евакуацію прийняв «колектив робітників і спеціалістів». Тобто в трудових колективах тоді, стверджують науковці, робітники були окремо, а спеціалісти окремо. Після чого директор радгоспу розробив, а Наркомат радгоспів схвалив план перегону. План евакуації директор у Київ передавав факсом чи електронною поштою, цікаво уточнити б? Бо, знаю напевне, у директора Черченка «Ланд Крузера» не було, основний зв’язок з Києвом здійснювався по Дніпру. Що романтично, але забарно, сам знаю, моє дитинство в тих краях проходило. Іноді й брат підвозив, він на теплоході «Чапаєв» помічником капітана був, коли хтось не вірить.

Отже, «евакуація радгоспу розпочалась 3 липня1941 р.» (т.1, стор.185). Тобто через 12 днів після оголошення війни. Й уточнення: «З наближенням лінії фронту» (там же). Але стривайте лишень: яка лінія фронту? Мало хто тоді як слід знав, де зараз німці й куди наступають. Тому згадаймо хоч побіжно, так би мовити, пунктиром, про обстановку, що склалася в перші тижні війни.

28 червня німці вже були в Мінську. 30 червня створено Державний Комітет Оборони на чолі з Й. В. Сталіним. 3 липня Йосип Сталін, нарешті трохи оговтавшись, вперше з дня нападу німців, виступив по радіо зі зверненням до населення Радянського Союзу: «Дорогі брати і сестри...». Працівники «Комсомольця Полісся», бачимо, виявилися куди розторопнішими, вони 3 липня вже вирушили в евакуацію, згідно з розробленим ними ж планом. У середині липня німці були вже в північних районах Київщини. 16 липня впав Смоленськ. 4 серпня Гітлер неподалік Борисова проводить нараду з командуючими групи армій «Центр». У вересні починає евакуюватись Москва. 15 вересня групи танкових армій Клейста і Гудеріана, обійшовши Київ з півдня й півночі, з’єдналися в районі Лохвиці, оточивши й пізніше ліквідувавши найбільшу й найбоєздатнішу групу російських армій. На кінець вересня німці захопили Вітебськ, підступили до Ленінграда, на півдні досягли лінії Мелітополь — Запоріжжя — Красноград. Німецькі війська в цей час групуються в районі Шостки і Глухова. 30 вересня німці почали генеральний наступ на Москву. 6 жовтня впав Брянськ, 12 жовтня — Калуга. 19, 20, 24 і 32 російські армії, а також війська Західного, Резервного і Брянського фронтів були оточені німцями під Вязьмою (див. С. М. Штеменко, Генеральний штаб у роки війни, стор. 30 — 40, Київ, 1983).

Але, до корів. Коровам та баранам війна не до шмиги, вони прямують на схід. Раніше, ніж у Кремлі оговтались і створили Державний Комітет Оборони, у радгоспі «Комсомолець Полісся» уже розробили план евакуації і в столиці УРСР затвердили, а через чотири дні після падіння Мінська розпочали евакуацію худоби, техніки, майна. Гітлер саме готував наказ перекрити підступи до Києва по лінії річки Прип’ять. Що ж, війна війною, а колгоспникам своє робить.

«Траса, якою рухалась колона, була надзвичайно перевантаженою. Велику рогату худобу довелося переправляти вплав через Прип’ять, Дніпро, Десну, Північний Донець, Дон та багато малих річок» (т.1, стор. 185).

Де українські кіношники, де поети? Де Голівуд, урешті? Це ж який фантастичний сюжет пліснявою береться! «Керівники бригад щодня вибирали місця для випасання та водопою худоби, постійно проводили ветеринарний огляд тварин. Доярки тричі на день доїли корів, належно дотримувалися режиму годівлі телят. Колона щодоби проходила 25—30 км. Втрат худоби не було. В Острі довелося здати державі (!?? — Авт.) 350 свиней, а в Ніжині й Тростянці 262 телят, що ослабли. В радгоспі ім. Калініна Липоводолинського району Сумської області корови захворіли на ящур, внаслідок чого довелося затриматися, доки худоба видужала й зміцніла» (т.1, стор. 185).

Трохи інформації для читача, який зовсім нічого не чув про ящур.

«Ящур — гостра вірусна хвороба, що швидко поширюється... Смертність серед молодняку 80—100% , дорослих... 40—90%. <...> карантин. Обмеження господарської діяльності на території району (області, краю, республіки) < ...>. Вивезення тварин у благополучні господарства дозволяють через 12 місяців після зняття карантину. Людина менш сприйнятлива до Я., ніж тварини». (Сельскохозяйственный энциклопедический словарь, Москва, Советская энциклопедия, 1999 г.).

Зупинімося тут ще на хвильку, бо важко собі одразу й уявити, як можна перегнати в умовах війни дві тисячі голів за тисячі кілометрів... Тепер рушаймо далі, бо в нас план евакуації. Його на зборах робітників радгоспу «Комсомолець Полісся» розробили. І в Наркоматі радгоспів затвердили. Розумітимемо так, що почин колективу радгоспу «Комсомолець Полісся» вмить підхопила ціла Україна. Включаючи й ту немалу її частину, яку на той час уже захопили німці. Тому що «в нас думка єдина, і пісня єдина, єдиний в нас клич і порив» (Максим Рильський). Але ця нота вже з іншої пісні, а в нас же балачка про те, що радянська худоба ящуру не боїться.

«...худоба видужала й зміцніла.

Долаючи великі труднощі в організації годівлі тварин, колона все далі наполегливо просувалася вперед. Позаду лишилося 143 дні переходу. Надій молока на одну фуражну корову становив щодень в середньому 9,8 кг. Молочну продукцію здавали госпіталям, лікарням, дошкільним закладам, маслозаводам та використовували для харчування робітників.

Колону худоби (1651 голова) було переправлено на поромах через Волгу в с. Дубова і в грудні 1941 р. вона прибула в радгосп «Ельтонський» (т.1, стор. 185). Далі в книжці поштучно перераховано, скільки якої худоби в який колгосп надійшло, по прізвищах (!) названо доярок і телятниць, хто скільки прийняв отелень і скільки надоїв молока (т.1, стор. 185 і далі по тексту). Отакі вони, українські доярки й свинарки! Отак і в книзі: з точністю до однієї десятої літра пораховано надоєне при перегоні худоби молоко, хоч досі навіть з точністю до мільйона(!) не знаємо число загиблих на тій війні українців. А також від кількох голодоморів, репресій, депортацій...

Прип’ять, Дніпро, Десну, Донець, Дон худоба, як твердять автори книжки, долала вплав. Зима в 1941 році була, якщо хтось забув, ранньою, з лютими морозами. Як там пороми в грудні по Волзі курсували, теж цікавий кадр можна б зняти. Шкода хіба, нам не розказали, як трактори той мотопробіг завершили, чи вистачило їм пального, чи не ламалися, бува, в дорозі? Чи не стерлися маточини й осі на 50 возах, чи вистачило дьогтю в мазницях? На момент долання водних перешкод трактори й підводи, певне, на амфібії-криголами трансформувалися, чи як? А ще добре, що в госпіталях і дитячих садках не знали, що молока та м’яса від хворих на ящур тварин вживати не можна. Бо якби знали, то тяжко захворіли б. А їм жити треба було, хоч і війна.