Офіційні мільйонери скромніші від тіньових. Кілька історій про успішних львів’ян

Одним з перших львівських мільйонерів часів незалежної України можна вважати Геннадія Геншафта. Успішний радянський підприємець, який через бурхливу вдачу ніколи не міг жити в якихось рамках, в останні роки існування СРСР керував пересувною механізованою конторою в Городку. Вирізнявся сміливістю і добрим бізнесовим нюхом.

Прагнення до свободи закинуло непересічного львів’янина до США. Але ненадовго. Отримавши право на постійне проживання за кордоном, син вчительки математики Геннадій Геншафт повернувся до рідного Львова. Історію свого успіху Геннадій Львович мені розповів за чашкою кави у відновленому ним «Гранд-готелі».

У 90-ті роки з воріт Львівського автобусного заводу щороку виїжджало по 10—13 тисяч автобусів. За машинами черги стояли. Геншафт прийшов до керівника підприємства і каже: я шитиму для автобусних крісел чохли.

Взяв невелике приміщення, встановив швейні машини — і процес пішов. Робоча сила дешева. За матеріали домовився по бартеру, бо починалася інфляція, гроші обезцінювалися. Помножте кількість автобусів на 100 карбованців і отримаєте суму навару.

Схема другої фінансової операції мало чим відрізнялася. Геншафт привіз з Пензи два вагони оцинкованої бляхи. Встановив кілька пресів і почав штампувати кришки для банок. Пригадуєте, який це був дефіцит?

Геннадій Геншафт умів мати зиск навіть з повітря. У перші роки незалежності після капітального ремонту відкрив у Львові першокласний європейський готель «Гранд-готель», нічний клуб «Софія», заміський клуб відпочинку «Гранд-резор». Але Геншафту знову ставало тісно, тому перебрався до Києва, а згодом у Крим.

Бізнесмени на пострадянському просторі перші мільйони заробили в кооперативах на бартерних операціях. Це були талановиті люди з бізнесовою жилкою, які не боялись ризикувати. Більшість львівських мільйонерів колись техніку міняли на продукти харчування, спирт — на бензин, телевізори — на одяг.

Не довелося видумувати велосипед. Львів’яни майже у всьому наслідували поляків, до яких інфляція прийшла на п’ять років раніше. Найближчі сусіди, де крах комунізму настав значно раніше, навчили галичан азів бізнесу.

Міський голова Львова Андрій Садовий не соромиться в інтерв’ю згадувати, як в Польщі закуповував товар і перепродував на львівських базарах.

З Петром Димінським, почесним президентом футбольного клубу «Карпати», ми зустрічались кілька років тому в «Гранд-готелі». Створені Геншафтом заклади нині контролює фінансова група Димінського.

Приїхав на найдорожчому у Львові автомобілі. Замовив чай на травах. Розмовляли близько години про політику, бізнес і футбол. Наприкінці поцікавився, як Петро Петрович ставиться до рейтингу журналу «Фокус», який зараховує його та Віталія Антонова до найзаможніших людей України з капіталом понад 300 мільйонів доларів.

«Спокійно, на відміну від інших я можу пояснити походження своїх капіталів», — дав зрозуміти співрозмовник.

Петро Димінський після закінчення Криворізького гірничого інституту в Червонограді зробив кар’єру від майстра до начальника шахти. Уперше потрапив до Львова у студентські роки — приїхав на «барахолку» джинси купувати.

На початку 80-х заснував спільне підприємство «Галметал». З Польщі постачав на «Криворіжсталь» коксове вугілля, а отриманий по бартеру метал продавав у Китай.

Під час шахтарських страйків зійшовся з донецькими бізнесменами. Нічим було платити шахтарям Донбасу зарплату. Просили терміново знайти 6 мільйонів доларів США. Димінському для цього знадобилось лише три дні — допомогли зв’язки у Західній Україні.

Формула успіху Петра Димінського дуже проста: гроші — це зв’язки, а нові зв’язки — це знову гроші.

Бізнес Димінського різноплановий — вугілля, метал, нафта, банки, готелі.

Останніми роками Львів не має жодних проблем з фінансуванням футбольного клубу «Карпати», який на утримання взяв Петро Димінський.

Окрім спорту, бізнесмен фінансує політику та ЗМІ. Створений Димінським телеканал ЗІК, який регулярно розповідає про матеріальні статки львівських чиновників, зробив для оздоровлення морального клімату в регіоні більше, ніж десятки громадських організацій та партій.

Ще одна найбагатша людина Львова — Віталій Антонов, президент компанії «Галнафтогаз», з молодих років узяв на озброєння формулу Маркса «гроші—товар—гроші». На відміну від Димінського, у зв’язках з політиками та ЗМІ не помічений.

Заробив капітал на бартерних операціях. Міняв дрогобицькі та кременчуцькі автокрани на бензин. У роки дефіциту пального цистерна бензину розходилась протягом дня. Перший мільйон Антонова пахне бензином.

Наприкінці 90-х під час фінансової кризи скупив за помірну ціну десятки автозаправок. І так став «бензиновим королем Західної України». Володіє мережею АЗС «ОККО».

Після вбивства екс-керівника області Степана Сенчука перекупив хлібні та переробні заводи. Контролює частину хлібного ринку Галичини.

Вирізняється інтелігентністю та західними манерами ведення бізнесу. За рейтингом журналу «Фокус» входить до числа 100 найбагатших українців.

Капітали ще одного львівського бізнесмена, народного депутата Петра Писарчука оцінюють у понад 100 мільйонів доларів США. Успіх та мільйони приніс торгово-виробничий центр «Південний», що виріс на околиці міста. Тут знайшли робочі місця понад 17 тисяч львів’ян.

Спочатку на заболоченій місцевості планували створити стоянку на тисячу автомобілів, але час і дефіцит товарів внесли свої корективи — відкрили найбільший речовий ринок у Львові.

Другу групу бізнесменів, які не дотягують до 100 мільйонів доларів США, можна назвати обличчям Галичини. Вони створили успішні фірми, торгові марки та бренди, які конкурують на українському ринку. Свого часу тижневик «Коментарі» заглянув за лаштунки бізнесу успішних львів’ян, які можуть пояснити походження своїх статків. Більшість з них пішли в політику — стали депутатами міської та обласної рад. Це відкриті для спілкування бізнесмени і політики.

Микола Кміть, співзасновник компанії, яка розливає мінеральні води «Моршинська», «Трускавецька». Збудував завод мінеральних вод у Моршині.

Володимир Кадушкевич, керівник фірми «Комфорт-інвест», починав з торгівлі телевізорами. Великі гроші прийшли від співпраці з компанією «Фокстрот». Будував нові магазини, займався встановленням системи кондиціонування та вентиляції, житловим будівництвом.

Ростислав Кисіль капітал заробив на перевезеннях посилок з Канади та США до України. Володіє СП «Росан» та іншими успішними підприємствами.

Брати Богдан та Ярослав Дубневичі завдячують своєму успіху покійному міністру транспорту Георгієві Кирпі. Створені ними «Колійні системи» стали монополістами в Україні — забезпечували металевими виробами залізниці.

Романа Федишина, співвласника найбільшого овочевого ринку «Шувар» у Західній Україні, немає потреби особливо представляти. Найдешевші овочі та фрукти львів’яни купують на «Шуварі». Експерти оцінюють капітали Федишина в 16 мільйонів доларів США.

Микола Рогуцький, президент корпорації «Артор», дилер «Мерседеса» в західному регіоні, згідно з оцінками незалежних експертів, володіє статками у 12 мільйонів доларів США. Робив кілька спроб потрапити у велику політику — балотувався у народні депутати, але всі рази невдало.

Андрій Садовий, міський голова Львова, теж потрапляє в рейтинги найзаможніших жителів міста з цифрою 10 мільйонів доларів США. Любить розповідати про поїздки в молоді роки за товарами до Польщі.

Серед нового покоління найзаможніших львів’ян з’являються представники більш сучасного бізнесу — наукоємних інформаційних технологій. Керівники ІТ-компаній, які продають програмне забезпечення за кордон, найближчими роками складуть конкуренцію торговельним та будівельним фірмам. Поки що вони своїх капіталів не афішують, але львівські ІТ-компанії щороку заробляють сотні мільйонів доларів США.

Повернемось ще раз до цифри, з якої почав свою роботу на Львівщині новий голова облдержадміністрації Михайло Цимбалюк: 60 відсотків економіки краю перебуває в тіні. Виникає закономірне запитання: куди ж зникають сотні мільйонів доларів США?

Якщо зважити, що серед найбільших інвесторів Львівщини виступає Кіпр, частина прибутків місцевих підприємств осідає в офшорних зонах. Ще частина йде на хабарі для чиновників та керівників силових структур. Не можуть самі бізнесмени вкрасти половину області без мовчазної згоди влади.

За приховані кошти тіньові мільйонери будують вілли під Львовом, купують нерухомість за кордоном, літаки, розважаються на найпрестижніших курортах, їздять на дорогих автомобілях. Як правило, успішні бізнесмени, які заробляли мільйони своїми руками і головою і можуть пояснити походження своїх капіталів, поводяться скромніше і не розкидаються грошима.

Колись шиком вважалось стати власником будинку на березі моря у Греції, а нині — у Відні. На зимові канікули до колишньої столиці Австро-Угорської імперії також переселяються митники, податківці, екс-керівники силових структур.

Схоже, ситуація, коли половина області перебуває в тіньових схемах, задовольняє усіх, окрім середньостатистичного галичанина, який лікується, купує товари і постійно живе в Україні. Це його на 60 відсотків обкрадають підпільні мільйонери, які не платять податків і ніколи вголос не зможуть пояснити походження своїх капіталів. Неофіційних мільйонерів у час тіньової економіки значно більше, ніж тих, хто задекларував свої доходи.

 

Львів.