Справді: унікальна доля в заслуженого журналіста України, дипломата, перекладача Івана Вашкеби, який сьогодні святкує 70-літній ювілей. Ця тонкої натури, глибокоінтелігентна, високопорядна людина володіє рідкісним даром — скрізь, де б не працював, збільшував число друзів — у нього немає ворогів!..
А щирих друзів у Івана Михайловича — по всьому Євразійському континенту: від Будапешта, Белграда, Відня, Брюсселя, Праги, Варшави — до Києва й Москви, Астани й Улан-Батора...
Він належить до когорти тих неймовірно працьовитих і надто скромних інтелігентів-закарпатців, котрі скрізь і завжди сумлінно та віддано — й безкорисно! — служили обраній справі, зберігаючи воднораз у серці палку любов до рідного краю і вславляючи його своїми вчинками. Саме вони залишаються камертоном совісті й патріотизму закарпатців.
Працюючи впродовж 70—80-х років у Будинку радянської науки та культури в угорській столиці, бездоганно володіючи угорською й кількома європейськими мовами, зробив великий внесок у налагодження тісних культурних взаємин між народами тодішнього Союзу й Угорщини; особливо — в пропаганду українського красного письменства, театрального й образотворчого мистецтва. Зокрема, організував цілу серію виставок представників закарпатської школи живопису — Йосифа Бокшая, Адальбрта Ерделі й Івана Шутєва, Володимира Микити й Юрія Герца... Той подвижницький щоденний багаторічний труд виткав яскравий рушник духовного єднання народів. І це високо оцінили, присвоївши в грудні 1984 року Іванові Вашкебі звання «Почесний громадянин Будапешта».
Працюючи з другої половини 80-х і аж до весни 92-го у Будапешті, прислужився до організації перших відвідин Л. Кравчуком столиці Угорщини, відкриття пам’ятника Т. Шевченку на берегах Дунаю, налагодженню як дипломатичних, так і культурних зв’язків уже безпосередньо між сусідніми країнами...
А загалом життя кидало його то на Кубу — під час Карибської кризи — як солдата строкової служби, то в Польщу — як досвідченого аналітика й дипломата. А до польського відрядження працював власкором Українського республіканського радіо й телебачення в Закарпатській області, пізніше — начальником управління внутрішньої політики ОДА, в Національному інституті стратегічних досліджень при Президентові України... Та й нині пенсіонер Іван Вашкеба не сидить без діла — аналізує, перекладає, пише книги... Щоправда, дедалі більше уваги приділяє трирічній онучці Елеонорі, онукові Роману — студенту Київського національного університету, який планує стати інженером-електроніком. Адже й дід починав в армії службу зв’язківцем.
