Перетворення України на правову державу — і мета й водночас засіб реального поліпшення життя її громадян, а також спосіб повернути взаємну повагу одне до одного. Про те, чи у правильному напрямі йде цей процес і чи йде взагалі, можна сперечатися. Але незаперечним залишається той факт, що за роки незалежності виросло покоління юристів, вільних від шор радянської правової системи. Про те, яку школу вони проходять перш ніж стати вершителями закону і в якій системі координат їм доведеться працювати після початку судової реформи, кореспондент Укрінформу бесідувала з доктором юридичних наук, головою Комітету Верховної Ради України, президентом Національного університету «Одеська юридична академія» Сергієм Ківаловим.

— Сергію Васильовичу, Одеська національна юридична академія, з одного боку, молодий виш, а з другого — правонаступник заснованого на початку XІX століття Рішельєвського ліцею. А який вік одеської юридичної школи?

— Їй уже 160 років. Юридичне відділення існувало ще у Рішельєвському ліцеї, а після перетворення його у 1862 році на Новоросійський Імператорський університет увійшло до нього як один із трьох факультетів.

Здобуття Україною незалежності надало нового імпульсу розвитку юридичної освіти в нашій країні. Юридичний факультет Одеського держуніверситету в 1993 році було перетворено на Юридичний інститут. Тобто він як структурний підрозділ університету був юридичною особою. У 1996 році мене обрали ректором Юридичного інституту, тоді ж учена рада ухвалила рішення перетворити його на Одеську державну юридичну академію. Нас підтримали керівники низки областей, і розпорядженням уряду її було створено на базі Юридичного інституту Одеського держуніверситету імені І.І. Мечникова.

Треба сказати, що з боку університету це було сприйнято як недружній крок, мовляв, ми забрали факультет. Але ми нічого не забирали — орендували приміщення одного згорілого ПТУ, і туди пішли 98 відсотків викладачів, а за ними — майже всі студенти. 

— На нещодавньому державному розподілі в Одеській юракадемії ви сказали, що під час зимової сесії було відраховано 111 осіб за те, що вони, за вашими словами, не можуть бути хорошими студентами. А яких студентів в академії вважають хорошими? Ви цікавитеся мотивацією тих, хто вступає до вашого вишу?

— Як правило, ті студенти, які добре навчалися у школі, здебільшого й у вузі себе добре проявляють. Ми багато років аналізуємо цю практику.

Наприклад, до появи тестів ми сім років поспіль приймали в академію відмінників з усієї України без іспитів. А навіщо вони, якщо дитина 10 років вчилася лише на п’ятірки? З них за весь цей час відрахували одного-двох. Та само тенденція простежується і після запровадження тестування під час вступу: ті абітурієнти, які набирають 190 і більше балів, також, як правило, виявляються дуже хорошими студентами.

Звісно, є й «середнячки», які не розуміють, що вони вже не у школі, пропускають лекції, і ми бачимо, що це кандидати на відрахування.

— Чула, що ви пропонуєте скасувати вступні екзамени для контрактників. Чим ви при цьому керуєтеся?

— Я глибоко переконаний, що вступні іспити за контрактної форми навчання себе не виправдовують. Я вважаю, що на навчання за рахунок бюджету, припустимо, прокуратура замовила 100 спеціалістів, держава має право і повинна відбирати найкращих шляхом тестування, іспитів — одне слово, у той спосіб, який вона сама визначить через Міносвіти. А якщо студенти вступлять до державного вишу на навчання за контрактом, вони не повинні здавати вступні екзамени — ми їх повинні просто приймати.

Я взагалі розглядаю контрактну форму навчання по-іншому — як послугу з боку вишу. Навчальний заклад укладає з абітурієнтом договір: ми дамо тобі таку-то суму знань і навичок, а ти маєш за це заплатити. Не виконуєш умови договору, погано навчаєшся — ми тебе відраховуємо, не засвоїв якусь із дисциплін — можеш піти на повторний курс навчання.

До речі, за прикладом відомих європейських університетів ми запровадили в Одеській юридичній академії систему повторного навчання для контрактників. Вони можуть навчатися на одному курсі кілька років, при цьому виграють і студенти, оскільки все-таки здобудуть освіту, і держава — адже гроші надходять до бюджету.

Зверну вашу увагу ще на один аспект питання вступних іспитів для контрактників — нерівність прав українських громадян та іноземних. Сьогодні іноземний громадянин приходить до Національного університету «Одеська юридична академія», подає атестат про середню освіту, медичну довідку, платить гроші і ми його зараховуємо без іспитів. А громадянин України в аналогічній ситуації мусить ще й пройти тестування, тобто ми його ставимо в гірше правове становище, ніж іноземця. По-моєму, це несправедливо! У жодній європейській країні такого немає.

А рівень знань абітурієнта ми можемо визначити за його атестатом і за співбесідою. До речі, ми так і робили протягом семи років, коли приймали відмінників з усієї України без вступних екзаменів.

Тобто якщо йдеться про реальну самостійність і автономію навчального закладу, як це пропонується в новому законопроекті «Про вищу освіту», то нам мали б дозволити це робити, і це було б просто ідеально! Ми самі визначимо, кого брати, і вибиратимемо кращих із кращих.

Я пишаюся тим, що жоден наш випускник не залишився без роботи. Наша система підготовки демократична й водночас сувора. Якщо студент із якоїсь причини пропустив тему, він обов’язково повинен її відпрацювати. У нас медична довідка не звільняє від необхідності вивчити пропущений матеріал!

— Як президент державного університету «Одеська юридична академія» і недержавного Міжнародного гуманітарного університету, ви виступаєте за те, щоб зрівняти у правах навчальні заклади обох форм власності. Яких конкретно прав не вистачає тому чи іншому вишу?

— Річ у тім, що у нас недержавні виші практично не розвиваються. Причина — у відсутності законодавчо закріпленої державної підтримки. Хочу наголосити при цьому, що найкращі європейські вищі навчальні заклади — недержавної форми власності!

Така нерівність простежується, наприклад, під час формування Державної акредитаційної комісії, куди входять здебільшого представники державних вищих навчальних закладів.

На мій погляд, для всіх було б краще, щоб були однакові права і стартові майданчики — це сприяло б розвитку вишів. Звичайно, до цього питання треба підходити дуже серйозно: я знаю недержавні виші, штат яких складається з п’яти або десяти осіб, вони знімають номер в якомусь готелі, і студенти просто стоять в черзі за дипломом. Це біда! Ось тут міністерство має стежити за тим, як проводиться підготовка студентів, перевіряти їхні знання, контролювати питання, пов’язані з матеріальною базою, оскільки студенти повинні навчатися в нормальних умовах.

Ще один приклад нерівності державних і недержавних вишів — пенсійне забезпечення. Сьогодні недержавні виші не можуть відраховувати до Пенсійного фонду додаткові кошти на виплату їхнім викладачам наукової пенсії. Хоч виші обох форм власності платять податки, заробітну плату, треба, щоб вони мали абсолютно однакові права в усьому, гадаю, це було б справедливо.

— Від підготовки студентів давайте перейдемо до обов’язкової додаткової підготовки кандидатів у судді. Це питання також викликає сьогодні дискусії. У своїй статті в «Дзеркалі тижня» ще у квітні минулого року ви писали, що монополізація такої підготовки в руках адміністративної столичної структури неприпустима. Розшифруйте, будь ласка, цю свою тезу.

— Почну з того, що в Україні сьогодні близько тисячі вакансій суддів. У Законі «Про судоустрій і статус суддів» записано, що після успішного проходження кандидатами у судді підготовки в спеціалізованому вищому навчальному закладі четвертого рівня акредитації Вища кваліфікаційна комісія суддів повинна направляти їх на спеціальну підготовку до Національної школи суддів України, а потім вони мусять скласти кваліфікаційний іспит.

Але цю національну школу ще не створено. Ми ж заявили, що формування суддівського корпусу буде відкритим, і право стати суддею матиме будь-який громадянин. Тобто на тисячу вакансій може бути подано, припустимо, п’ять тисяч заявок. Тому без допомоги сильних юридичних вузів Вища кваліфікаційна комісія суддів сьогодні не обійдеться.

Наразі ми розробляємо положення, за яким після оголошення конкурсу на вакантні місця всі кандидати у судді повинні будуть пройти своєрідне зовнішнє тестування. Тобто одночасно в чотирьох вишах країни, які готують юристів — Одеському, Харківському, Львівському і Київському, — сидячи сам на сам із комп’ютером, вибрати правильну відповідь із запропонованих 4—5 варіантів. Члени Вищої кваліфікаційної комісії повинні будуть простежити за перебігом тестування, зібрати його результати і привезти до Києва для опрацювання. Сьогодні Вища кваліфікаційна комісія суддів, яка відповідає за формування суддівського корпусу, сама просто не в змозі це зробити. Тому наразі з цими вишами укладаються договори про надання допомоги.

— Коли ця система має запрацювати?

— Сподіваюся, вже в найближчому майбутньому. Я думаю, що до літа ми розробимо і положення, і самі тести. Я вже розмовляв із ректором Харківської юридичної академії Василем Тацієм, ми з ним обговорили всі питання, оскільки основні методичні рекомендації виходитимуть від двох наших вишів як спеціалізованих юридичних вищих навчальних закладів країни.

— Повертаючись у сьогодення, як ви, будучи головою парламентського Комітету з питань правосуддя, оцінюєте той факт, що згідно із соціологічними опитуваннями рівень довіри наших громадян до судової системи не перевищує 10 відсотків?

— Ми якраз і розпочали судову реформу, щоб підвищити цей показник! Він пояснюється тим, що до цього ніхто судовою реформою не займався, судді були самі по собі, і деякі з них, можливо, навіть велика частина, без грошей не хотіли розглядати жодних справ. Були випадки, коли судді скасовували або зупиняли закони, хоч це не в компетенції судів — таке рішення може прийняти тільки Конституційний Суд. А повна безкарність суддів породила таке негативне ставлення до них народу.

Наразі, після внесення відповідних змін до законодавства, суддя знає, що, коли він ухвалить явно неправосудне рішення, його звільнять, тому він боїться.

Я як член Вищої ради юстиції з 1998 року, можу вам для ілюстрації розповісти, що раніше, як тільки ми ухвалювали рішення щодо звільнення того чи іншого судді, він ішов до себе в районний суд і своїм рішенням, використовуючи статтю 55 Конституції, зупиняв або скасовував рішення Вищої ради юстиції. Тобто воно навіть не доходило до парламенту, який приймає остаточне рішення, або до Президента, якщо це перші п’ять років роботи судді. А коли ми визначили в Законі «Про судоустрій і статус суддів», що рішення Вищої ради юстиції можна оскаржити в колегії Вищого адміністративного суду, звісно, вони вже не дозволяють собі такого. Хоч буває, що Вищий адміністративний суд також скасовує рішення Вищої ради юстиції, але це вже поодинокі випадки. Тобто судді тепер бояться відповідальності за незаконне рішення.

— Ви вважаєте, що якісний склад суддів унаслідок судової реформи має поліпшитися?

— Звісно, до того ж значно! Суддями працюватимуть найкращі юристи, а готуватиме їх найкращий виш — Одеська юридична академія!

Бесіду вела Надія ЮРЧЕНКО.