Кордон між Миколаївською та Одеською областями проходить вузьким перешийком, що розсікає Тилігульський лиман. Поруч із лиманом — курортні селища, розташовані на березі Чорного моря — Коблеве, Сичавка, Рибаківка.
Тилігульський лиман, за оцінками міжнародних експертів, є найчистішою водоймою в басейні Чорного моря. На його берегах немає промислових і сільськогосподарських підприємств, тут степ зустрічається з морем і повітря сповнене запахом різнотрав’я. Лиман — серце Тилігульського регіонального ландшафтного парку. Його площа становить 22 тисячі гектарів (в Одеській області — 14 тисяч, у Миколаївській — 8 тисяч). Цей унікальний ландшафтний парк відноситься до так званих водно-болотистих угідь.
Здавалося б, навіщо охороняти й оберігати болота? Вони, як відомо, створюють лише проблеми. Але наука вже давно зробила висновок: водно-болотисті місцевості є найефективнішими екосистемами. Образно кажучи, болота й невеликі озерця та річки навколо них — це «нирки» планети. Якщо «нирки» зникнуть — земля просто помре, стверджують екологи.
Сьогодні на території Тилігульського ландшафтного парку гніздиться 280 (!) видів птахів, водиться 30 видів риби, живе величезна кількість диких тварин, росте більш як 600 видів рослин, з яких 22 занесено до міжнародної Червоної книги. І найголовніше: тут є найбільші в СНД запаси лікувальної сірководневої грязі — 14 мільйонів тонн!
Учених переконувати в необхідності охороняти, оберігати, примножувати природу цього дивного куточка України немає потреби. Шкода, що не розуміють цього люди, яким дісталося у спадщину це диво природи. На території Тилігульського ландшафтного парку заборонена будь-яка господарська діяльність. Але браконьєри, що полюють на рідкісних птахів, грабують піщані коси лиману, ймовірно, не знають про це. Хоча з ними все ясно. Вони — браконьєри, екологічні бандити. А от куди дивиться, скажімо, міліція?
У 2010 році директор Одеського Тилігульського регіонального ландшафтного парку Петро Чередниченко звернувся із заявою до Комінтернівського районного відділу міліції про те, що на території ландшафтного парку працює потужна будівельна техніка, яка вантажить пісок на самоскиди, що вивозять його за межі охоронюваної природної зони. До цієї заяви вчені додали акт, в якому працівники ландшафтного парку «Тилігульський» написали, що ними «під час проведення рейду на території заказника в період гніздування птахів у районі каналу, що з’єднує лиман із морем, було виявлено кар’єр із видобутку піщаної суміші. У районі кар’єру працювали екскаватор і три автомобілі КамАЗ». Із цього акта було ясно, що пісок браконьєри добували у великих кількостях і досить інтенсивно. Було додано фотографії та матеріали відеозйомки.
Хапуги, побачивши вчених, не злякалися, назватися їм відмовилися, а у відповідь на вимогу припинити видобуток піску нахабно розсміялися в обличчя.
Комінтернівський райвідділ міліції через місяць відповів на звернення вчених. У листі містилася образлива пропозиція — «надайте схему регіонального ландшафтного парку». А ще через два місяці правоохоронці запропонували вченим оцінити завдану шкоду. Весь час, що тривала переписка вчених із міліцією, варварський видобуток піску не припинявся ні на хвилину — роботи велися браконьєрами цілодобово.
До речі, так само нахабно діють «піщані браконьєри» і в Миколаївській області, де теж розташовується ландшафтний парк «Тилігульський».
Водно-болотні угіддя в науці позначаються словом «ветланд», що в перекладі з англійської — «мокра земля». Сьогодні в 159 державах світу, котрі підписали 2 лютого 1971 року Рамсарську конвенцію, триває енергійна робота із збільшення площ водно-болотних угідь. В Україні вони розташовані на 744 тисячах гектарів, у Росії — 10 мільйонах гектарів.
За останні 20 років якісний і кількісний склад флори та фауни Тилігульського лиману скоротився. І винуваті в цьому, звісно, люди, зі своєю бездумною господарською діяльністю. Сьогодні можна констатувати, що з території регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» повністю зникає багато дуже рідкісних видів птахів. Зник, наприклад, ібіс — священний для жителів Єгипту птах. Він гніздився в районі села Донська Балка Березівського району. Зникають рожеві пелікани, пісочник морський, коровайка.
Незаконний видобуток піску, браконьєрство мисливців, що винищують червонокнижних птахів, — це лихо Одеського узбережжя лиману. Стоки мінеральних добрив та отрутохімікатів у води лиману — це трагедія Миколаївського регіонального ландшафтного парку.
Хитку екологічну рівновагу ландшафтного парку «Тилігульський» намагаються зберегти вчені-біологи — одесити Петро Чередниченко та Ігор Гержик, миколаївці Олександр Новокрещенов і Віктор Полозський. Вони є співробітниками регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» і вдень і вночі б’ються за те, щоб він зміг вижити в боротьбі з людиною.
Але що вони можуть зробити з екологічними бомбами сповільненої дії, закладеними в акваторії лиману. Йдеться про аміакопровід Тольятті (Росія)—Горлівка—Одеський припортовий завод, про газопровід Шебелинка—Одеса та нафтопровід Херсон—Снігурівка—Одеса, побудованих у 1960—1980 роки. Ці техногенно небезпечні об’єкти в разі катастрофи вмить порушать екологічну рівновагу лиману.
Одеса—Миколаїв.
КОМПЕТЕНТНА ДУМКА
Петро ЧЕРЕДНИЧЕНКО, директор регіонального ландшафтного парку «Тилігульський»:
— Урятувати лиман ще можна, ще не все втрачено. Необхідні спільні зусилля органів влади всіх рівнів — національної, регіональної, місцевої. Учені потребують допомоги й правоохоронних органів, які зобов’язані зупинити свавілля браконьєрів.
Створений 14 років тому рішенням Одеської обласної ради регіональний ландшафтний парт «Тилігульський» не повинен жити як дитина, в якої немає батьків. Усі заказники, що діють на території ландшафтного парку — «Калинівка» (ботанічний), «Каірівський» (ландшафтний), «Коса Стрілка» (загальнозоологічний) і Тилігульський пересип» (орнітологічний), — це наше екологічне багатство, розтринькувати яке ми не маємо права.
