Що менше сюрпризів, то більше компромісів

Прем’єр-міністр Микола Азаров повідомив шановному товариству про те, що місія МВФ загалом задоволена виконанням Україною більшої частини зобов’язань за програмою stand by. Непосвяченим у тонкощі переговорів видалося дещо дивним, що при цьому рішення про надання чергового траншу кредиту залишилося відкритим. Звісно, кредитора влаштувало далеко не все. Зате висхідна динаміка економічного розвитку, в якій Микола Азаров вбачає головну мету співпраці з МВФ, не викликає заперечень. Навіть при тому, що в листопаді перед представниками Європейського департаменту МВФ завищували показник промислового виробництва за жовтень більш як на відсоток. Це — дріб’язок суворих урядових буднів, які складаються на разі з виконання численних боргових зобов’язань перед усілякого роду поважними кредиторами й суспільством. Прямо кажучи, хоч зовнішні ринки ще зберігають фінансову непевність, уряд потребує кредитної підтримки МВФ уже не так гостро, як було на початку чи в розпал економічної кризи. Втративши функцію рятівної соломинки, кредит МВФ набув значення ресори держбюджету, який тримає на ходу соціальну сферу. Ресору пора поміняти або відновити, бо як полетить — біди не оберешся. Гадаю, саме ця обставина й надихнула українських переговірників наполягати на поміркованішому приведенні тарифів на тепло та природний газ для населення до ринкових цін, точніше — на відтермінуванні цього неприємного процесу, але ненадовго. За словами Миколи Азарова, вони доводили, що цього року немає потреби та економічного сенсу різко підвищувати тарифи. Скажу більше: відсутність економічного сенсу (зросте дебіторська заборгованість споживачів, видатки держбюджету тощо) загострює ризики — різке розкручування комунальних тарифів, наявність штрафних санкцій за несплату та низький рівень доходів домогосподарств можуть спричинити протести громадськості та зруйнувати поки що єдине очевидне надбання влади — політичну стабільність.

Парламент провів публічні слухання урядового проекту пенсійної реформи. По суті, це дуже важливий і правильний крок для досягнення суспільного компромісу в реалізації уже давно відкладеної реформи. Адже основи державного й недержавного пенсійного реформаторства були закладені багато років тому. Про економічний сенс із прозорими підтекстами вже казано-переказано, а від того не легше ні уряду, ні потенційним пенсіонерам. Зволікаючи з переходом від слів до діла, ми наражалися на економічні та фінансові кризи, які поглиблювали недовіру до держави й банків, збільшували розміри бюджетних трансфертів на покриття пенсійних потреб, нині він сягнув чи не світового рекорду — 18 відсотків від рівня ВВП. Прем’єр-міністр поставив завдання перейти на накопичувальну систему страхових заощаджень з 2013 року. За низьких заробітних плат — це ще не вихід із пенсійного глухого кута, а відтак треба підвищувати заробітні плати. До 2013 року уряд має на меті усунути передумови для формування дефіциту Пенсійного фонду, але це не означає, що він досягне свого. Умови цієї задачки - 5—7 мільйонів українців, які працюють «у тіні», відсутність бодай наближеного до сучасних реалій Трудового кодексу, який стимулював би роботодавця витягувати тіньові зарплати з конвертів, а відтак треба створювати, а не закривати робочі місця.

Найбільш прогресивний вихід — у добровільних накопичувальних заощадженнях недержавних фондів. Умови цієї задачки ще складніші — добитися довіри молодого покоління до роботодавців, банківської системи, зрештою, до цих фондів. А відтак треба дбати про моральні засади державно-приватного партнерства, боротися з корупцією.

Цікаво, що проти підтриманого на парламентських слуханнях сценарію поетапного реформування системи пенсійного забезпечення не виступила й місія МВФ. Бо, прямо кажучи, задекларованих кроків замало, щоби вважати їх системною пенсійною реформою, а не кавалерійським наскоком на трудовий стаж і пенсійний вік людей похилого віку. 

Немає жодного сумніву в тому, що майбутнє країни лежатиме в площині розбудови ринкових відносин і покращення бізнес-середовища. Іншого виходу, ніж той, що торують усі цивілізовані країни, немає. Але я про інше. Бізнес-середовище — це не тільки джерело для покриття пенсійних та інших соціальних зобов’язань, а ще й рівень управління економічними процесами та правового регулювання, якість адміністрування і перерозподіл матеріальних благ, багато чого іншого. За все це — питати з влади та бізнесу, оскільки стосовно суспільства вони виступають однією цілеспрямованою потугою. Швидких позитивів від цього альянсу з огляду на потребу в системних реформах чекати завчасу, бо навіть у дзеркалі статистики вони будуть неоднозначні. Поза тим Прем’єр-міністр Микола Азаров на засіданні Кабміну не стримався від компліментів на адресу свого уряду, підбиваючи підсумки 2010 року. Авжеж, виправдовує нагода — виповнюється перша річниця його діяльності. Як на мене, не менш яскравий ефект справила б статистика за січень цього року. Судіть самі: попри вищу, ніж торік, порівняльну базу сільське господарство засвідчило приріст більш як на 5 відсотків, а будівництво — більш як на 6. Зростання доданої вартості в торгівлі більш як на 11 відсотків свідчить про істотне відновлення споживчого попиту. Промисловість проти січня минулого року додала 9,7 відсотка. Все це свідчить про те, що ВВП у січні перевищить річний прогнозний показник у 4,5 відсотка, а це надійна платформа для побудови нової країни.