Доведеться згадати домашні рецепти випікання духмяного зі скоринкою
Завізно нині в млині села Поточища Городенківського району: люди стоять у черзі підводами, вантаженими мішками, в очікуванні змолотити хто ячмінь чи овес на дерть, хто — кукурудзу. Та більшість — добірну пшеницю на борошно. Розмови точаться навколо нового дефіциту: хтось каже, що то залежалася продукція в когось із магнатів, от і нагнітають штучно ажіотаж, створюючи додатковий попит на цей товар. Інші переповідають телепередачі, які пістрявіють сюжетами з порожніми полицями. А ще бідкаються, що борошном надовго не запасешся, бо воно не любить тривалого зберігання: то згіркне, то жучки-шкідники заведуться.
А ситуація і справді насторожує: борошно розмели чи не в усіх крамницях. В якійсь ще залишилося кілька пакетів кримського продукту, ціна якого аж зашкалює: 5,3 гривні за кілограмовий пакет. Ще в іншій пропонують прийти завтра, бо нинішнє вже все розібрали. Згодом спостерігала, як до каси пхали навантажений ущерть візок із п’ятикілограмовими мішечками борошна вищого гатунку...
З надією таки розвіяти міф про повальний дефіцит цієї продукції іду до однієї з гуртових баз Городенки. Але й там — така само картина. Працівники розповідають, що ще тиждень тому п’ятидесятикілограмовий мішок борошна вищого гатунку вільно, без проблем, можна було придбати за 155 гривень, а в п’ятницю — ніякого не було в продажу. Хоч напередодні завезли цей дефіцитний товар уже дорожчим, по 185 гривень, та реалізували практично всі мішки. На вітрині — там, де зазвичай стояло борошно різного фасування, — порожньо. Малий вибір макаронних виробів, нема в асортименті печива (його тут пропонували у двокілограмових пачках іноді й до двадцяти видів!). Лише одиноко прикрашав полиці пакет із кукурудзяним борошном, і хтось покепкував, що повертаємося до хрущовських часів та пектимемо хліб ще й із гороху... А що: кукурудзи торік уродило, бодай на зерно качанистої нема дефіциту!
Та жарти жартами, а тиждень тому не було борошна і в місцевій пекарні. Працівниця підприємства Оксана Воробець розповідає, що спочатку «списали» дефіцит на проблеми з доставкою, адже на Хмельниччині, де беруть цей товар, тоді замело. Та опісля були прикро здивовані, що за п’ятидесятикілограмовий мішок треба віддати вже на сімнадцять гривень дорожче. Це потягнуло й підвищення ціни на хлібобулочні вироби, тож відпускають їх тепер уже на десять копійок дорожчими: «Прикарпатський», приміром, по 3,1 гривні, за «соціальний» житній треба викласти на пекарні три гривні. Цікаво, що чимало міських споживачів саме тут їх і купують: буханці завжди свіжі та трохи дешевші, без торговельної надбавки. Беруть навіть некондиційні, адже пекарі реалізують їх зі значною знижкою. Бо що, приміром, пенсіонерам до причин дефіциту борошна чи подорожчання хліба, про які говорять ті чи інші чиновники? Їм жити якось треба!
Та на покупному борошні, та ще й за умови його подорожчання, далеко не заїдеш, бо спечений хліб влетить у копієчку! А ось Ганна Соколюк частину городу щосезону відводить під зернові, щоб мати опісля власну пшеницю та змолоти на борошно. Колись хліб пекла у печі, на дровах. Нині ж їй, пенсіонерці, вистачає на тиждень одного круглого короваю, з великої форми. Вона люб’язно поділилася своїми кулінарними секретами. Приміром, що економніше використовувати сухі дріжджі, дві чайні ложки яких, додаючи вдвічі більше цукру, господиня розводить двохсотграмовою склянкою теплої води. Після набухання цей розчин з’єднує з двома чайними ложечками солі й шістьма склянками борошна, добре вимішує, здобрюючи до смаку олією, щоб легко відставало від рук та від миски. У формі тісто трохи підходить, а далі — в газову духовку. Можна до нього в процесі замішування додавати кмину, подрібнених горіхів. Або ж спекти святковий варіант: на молоці чи сироватці, з маргарином, яйцем, родзинками, а зверху присипати маком. Смакота! Пенсіонерка розповідає, що іноді всі згадувані продукти за цими ж рецептами заразом закладає до автоматичної чудо-печі, й через три години має готовий запашний хліб. Це, каже, зручно, бо не замішуєш тісто вручну. Вигідно це ще й тим, що не треба доглядати за процесом випікання (в господині на кожну хвилину є своє заняття). Взимку має більше часу, тому економить на електроенергії. А коли навесні розпочнуться сільськогосподарські роботи, електропіч знову виручатиме.
Слухаю розповідь Ганни Соколюк і міркую собі, до якого дефіциту треба готуватися невдовзі. Було таке вже з цукром, повимітали з крамниць гречку, тепер ось — борошно. А люди, як ті хом’яки, зносять до своїх осель клунки з черговим дефіцитом та ще й радіють, що запаслися! Війна чи що в Україні?
 
Івано-Франківська область.
Фото автора.