Процес абсурду,або Як москвичі заволоділи акціями киян

У правдивості слів німецького вченого й публіциста не раз переконувався колектив столичного ЗАТ «Науково-виробниче об’єднання «Агрокомплекс».

У далекому 1993-му акціонерів «нагріла» держава, розпорядженням уряду вилучивши в них нафтопродукти для потреб народного господарства. Замість гарантованих 216 мільйонів гривень боргу товариство в результаті отримало 93 983 077 акцій вартістю гривня за штуку.

Народ, обігрітий у буквальному значенні акціонерами, на майдани за них не вийшов, Феміда не захистила.

Після цього в Європейському суді з прав людини з’явилася чергова заява, за якою відкрито провадження (справа «Агрокомплекс» проти України).

Платникам податків, на жаль, не в дивину розсьорбувати кашу, заварену правителями. І якщо вони безкарно кривдять своїх підданих, чому не половити рибку в мутній воді чужоземцям, котрі побажали заволодіти згаданими акціями. Як то кажуть,

У липні 1993-го ЗАТ «НВО «Агрокомплекс» і московське ЗАТ «Гефес Інтернешнл» (ЗАТ «ГІ») уклали генеральний договір про співробітництво й спільну діяльність. Надалі партнери підписували в його рамках додаткові угоди, які виконувалися якісно й вчасно. Про це свідчить акт від 1.10.1995 р., у якому сторони констатували відсутність яких-небудь претензій одне до одного.

Грім пролунав 9.01.2006 р., коли київські акціонери одержали від реєстратора цінних паперів повідомлення про списання простих іменних акцій з рахунку ЗАТ НВО на рахунок московського ЗАТ.

Який суд прийняв таке рішення, у якій справі, коли?

Щоб дізнатися це, генеральний директор «Агрокомплексу» Олександр Галкін звернувся до Печерського райсуду. Там 25.01.2006 р. реєстратор змушений був розкрити карти: списувалися цінні папери за рішенням Господарського суду Києва.

Того самого дня представник НВО вимагав там копію рішення і справу, але помічник і секретар судді відбивалися від наполегливої сторони, як охоронці від нападників.

Втручання заступника голови суду нічого не дало: в архіві раптом погасло світло, а коли представник акціонерів приніс ліхтарика, закінчився робочий день.

Напевно, читача важко здивувати такою поведінкою слуг слуги Феміди, але я розповів про це, щоб підготувати до більш витонченого неправосуддя.

Воно почалося ще 14 квітня 2005-го, коли суддя Шкурат порушив провадження за позовною заявою про примусове виконання зобов’язань у натурі. Хто позивач? ЗАТ «Гефес Інтернешнл». Відповідач? ЗАТ «НВО «Агрокомплекс». Суть спору: «Агрокомплекс» 11(!) років не виконує умови договору від 14.03.1994 р. Згідно з ним кияни, мовляв, зобов’язані були передати в рахунок боргів солярки — 25000 т, бензину А-80 — 10000 т і мазуту — 15000 т. Не віддали, просимо примусити.

Якби суддя виконував закон, він би: повідомив відповідача про претензії москвичів; вимагав пояснень; викликав на судове засідання, де уточнив би елементарні речі. Тоді ЗАТ «НВО «Агрокомплекс» не виявився б просто НВО «Агрокомплекс», адреса його була б реальна; банківські реквізити уточнені. Нічого цього зроблено не було!

Виходить, суд 9.06.05 р. прийняв рішення стосовно неіснуючого НВО і юридичної особи, яка сном і духом не знала про спір? А рішення іменем України ще те: позов задовольнити частково, стягнути з НВО «Агрокомплекс»  50 000 тонн нафтопродуктів.

Потім були підписані Шкуратом накази, ухвали про зміни способу й порядку виконання вердикту. Із ЗАТ замість натурпродукту спочатку стягували його вартість (132 млн. грн.), а згодом на вимогу позивача — акції. Чи не це й було кінцевою метою «Гефес Інтернешнл»? А сенс? Не наздожену, то хоч зігріюсь?

Олександр Галкін перебувати в «дружніх» обіймах позивача й Феміди не збирався. Він оскаржив рішення в столичному Апеляційному господарському суді, де, виявилося,

Гендиректор просив скасувати рішення господарського суду від 9.06.2005 р. і в позові москвичів відмовити. Аргумент: договір від 14.03.1994 р. він не підписував.

Апеляційний суд 18.04.2006 р. скаргу задовольнив і доручив суду першої інстанції видати наказ про поворот виконання свого рішення.

До слова, Апеляційний вимагав у позивача надати оригінал спірного договору від 14.03.1994 р. Москвичі, пославшись на те, що документ вилучений слідчим органом в 2001 році в рамках кримінальної справи, надали копію. Причому її нотаріус завірив у 2005-му, коли матеріали закритої кримінальної справи, у тому числі оригінал договору, були в архіві...

Касаційна скарга від ЗАТ «ГІ» Вищим господарським судом залишена без задоволення. Верховний Суд шість разів відмовляв закордонному позивачеві в порушенні касаційного провадження.

А він упирається і повторно звертається до Київського апеляційного господарського суду з проханням переглянути постанову від 18.04.2006 р. Цього разу за нововиявленими обставинами. Мовляв, Галкін стверджує, що не підписував договір від 14.03.94, а в нас є висновок московського експерта про те, що підпис його, Галкіна.

Київський апеляційний і 16.03.2007 р., і 24.12.2009 р. залишає постанову суду від 18.04.2006 р. (судді Андрієнко, Малетич, Студенець) без змін.

Вищий господарський суд з колегами погоджується й своєю п’ятою постановою (26.04.2010 р.) ставить, здавалося б, крапку в спорі.

Але крапля камінь точить. На третю заяву про перегляд справи за нововиявленими обставинами апеляційний господарський суд відкрив провадження і призначив судову почеркознавчу експертизу.

Фахівцям НДІ судових експертиз судом поставлено запитання: «Чи відповідає підпис від імені гендиректора О. Галкіна на нотаріально засвідченій копії договору від 14.03.1994 р. підпису О. Галкіна у відповідний період, чи його виконала інша людина?»

Гадаю, інститут із завданням упорався блискуче, про що відповідач інформував Міністерство юстиції. Щоб і там знали, як за копією документа, не перевіривши його на фальшивість, можна визначити автора підпису.

А його таки визначили, зафіксувавши в акті, що підпис від імені Галкіна відповідає підписам гендиректора Галкіна за відповідний період.

Не менш досвідчений експерт із іншого інституту, оцінюючи працю колеги із НДІ, зазначає: приналежність підпису Галкіну за відсутності оригіналу й без попереднього технічного дослідження всього договору на предмет наявності в ньому монтажу встановити неможливо. Так, підпис схожий, але не факт, що його поставлено гендиректором саме 14.03.94 р., зауважує опонент.