Ця 45-сторінкова брошура при читанні викликає ніби подвійний плин думки. Тобто думаєш водночас про те, що там написано, і про того, хто це написав. Автор, відомий вітчизняний банкір (президент Асоціації українських банків!), проповідує в цій книжці насамперед моральні, а не матеріальні цінності. Мабуть, саме тому й довіряєш йому як авторитетному діячу фінансової галузі. Якби пан Сугоняко був кимось іншим — книга, можливо, сприймалась би лише як легковажно-безвідповідальна проповідь мораліста-аматора, яких нині розвелось без міри.
У книжці йдеться про речі, з якими легко й весело погодяться гуманітарії та мрійники. Але навряд чи так само легко погодяться банкіри, політики, економісти — всі ті, до когорти яких автор також належить. Інтрига, власне, в тім і полягає, що читаєш книжку і постійно тримаєш в умі ось яке запитання: якщо про таке наважився говорити банкір, і то нерядовий, і не пенсійного статусу, — отже, все це може бути хоч трохи правдою!
А таки хочеться, аби те, про що він пише, було правдою, хоч воно і здається неможливим.
Отже, про що пише і до чого закликає своїх читачів автор?
Він пропонує усім нам, не більше не менше, будувати ідеальну Україну.
Перші півтора десятка сторінок у автора про те, що нам і без нього відомо. А саме — про те, як нам дісталася незалежність і як бездарно ми нею скористалися (точніше — як нами скористалися вчорашні можновладці радянської України).
А от далі починається те, заради чого книгу й написано. Цей розділ пан Сугоняко назвав «Ідея-вимога. «Молоде вино», або що і як має бути в Україні». Тут сформульовано ідеал України й шлях до цього ідеалу.
Дозволимо собі конспективно викласти думки автора. Отже, пише він, нинішнє українське суспільство політично є «Я-спрямованим». Тобто людей привчили орієнтуватися на ту чи іншу особу в політиці. Але всі ті особи зазвичай не цікавляться питанням «навіщо Україна?». І вже майже 20 літ державою керують люди, для яких питання щодо призначення України здаються химерними. Люди про це здогадуються, але на виборах все одно когось обирають, виправдовуючись тим, що це вибір між більшим і меншим злом. А насправді, каже автор, варто взагалі відмовитися від такого вибору. А в політиці перейти від «Я-спрямованості» до «ЦІЛЕ-спрямованості».
Олександр Сугоняко пропонує одірватися від примітивного матеріалізму й повернутися до ідеалізму, притаманного українському духові. «Ідея України є тим, чим наша країна повинна стати». Автор пропонує будувати Україну у співтворчості з Богом.
Звісно, Бог не захоче мати справу з нами — такими, які ми сьогодні. Бо з такими, які ми нині є, навіть Бог нічого не вдіє з Україною. Ні, ми потрібні Богові інші, ми повинні (щонайменше) обожнювати, а не псувати природу, яку Бог для нас же й створив.
Далі цілий розділ автор присвячує принципам розумного господарювання. Панівні на сьогодні принципи господарювання автор вважає облудними, бо норми й правила економічної поведінки шукають в економіці, а не в моралі. Власне, і капіталізм, і комізм кладуть в основу своєї діяльності принцип, що можна жити «хлібом єдиним». Ось чому нинішня Україна не стала (і не стане) кращою, ніж комуністична Україна.
Шлях нинішньої цивілізації — суїцидний. Це варто усвідомити, допоки не пізно, каже автор. Він пропонує таку метафору: поїзд цивілізації стрімко рухається в небезпечному напрямку. В ньому є вагони-люкс (Євросоюз), є й «товарняк» (Росія). Одні закликають нас сідати до вагонів класу «люкс», інші — до звичного «товарняка». Але ж, люди добрі, куди б ви не сіли — поїзд іде до прірви! Чи не час схаменутися, зіскочити та обрати інший шлях?
Цю думку Олександр Сугоняко обстоює, щедро цитуючи Конфуція і Арнольда Тойнбі, Памфіла Юркевича і Біблію, Марка Аврелія і Тараса Шевченка.
Книжка, очевидно, була написана напередодні останніх президентських виборів. Але, як кожна вистраждана думка, вона залишається актуальною незалежно від тимчасової кон’юнктури. Власне, весь пафос книги і спрямований проти тієї кон’юнктури, що ґрунтується на наших багатолітніх самообманах.
