За своїми властивостями та цінністю земля є не тільки унікальним природним ресурсом, без якої неможливе існування 99,87% всієї флори та фауни планети. Для суспільного життя вона відіграє роль того фундаменту, на якому базується вся система відносин власності. Як свідчить історія людства, неврахування цієї обставини правлячими елітами тих чи інших країн призводило до руйнування цілих імперій та трагедій колись сильних та заможних народів.

Стратегічний ресурс особливого значення

Новітня та більш давня історія Німеччини, Іспанії, Італії, Росії, США, Китаю, Мексики, Болівії сповнена драматичними, кривавими і жорстокими епізодами громадянського протистояння та війн, головною причиною яких було ставлення можновладців до землі, як до звичайної речі, до рядового товару та засобу власного збагачення.

Сучасні драматичні події навколо Іраку, Афганістану, Сербії, Косово є лише фасадом, за яким приховуються геополітичні амбіції окремих держав здобути монопольне право володіти та розпоряджатися на власний розсуд певними територіями, значення яких визначається розташуванням та властивостями наявних на них земель.

Глобальна продовольча криза, яка нині дедалі більше охоплює планету, несе в собі потенційну загрозу початку затяжної смуги перманентних локальних конфліктів, а в перспективі — і протистояння світового масштабу, динаміка яких буде визначатися тим, наскільки країни, втягнуті в це протистояння, отримуватимуть доступ до важливих для них земельних та водних ресурсів. При цьому такі конфлікти і протистояння можуть точитися не тільки у гострій — воєнній формі, а й під зовнішньо пристойним виглядом «фінансової допомоги» та «інвестицій» слаборозвинутим країнам із нестабільною владою та розколотим за політичною, етнічною чи територіальною ознаками суспільством.

У цьому контексті проблема захисту родючих земель державами, яких природа щедро нагородила таким безцінним багатством, набуває особливого значення. Відомо, що за такої густоти населення, як у Німеччині, в Україні могли б проживати 136 млн. населення, а родючі українські чорноземи здатні прогодувати до 300 млн. осіб. Адже за сучасних методів господарювання аграрний сектор може давати до 70—80 млн. тонн зерна на рік. Тому вже найближчими роками можна передбачати потужні хвилі іммігрантів зі Сходу та псевдоінвесторів із Заходу, яких приваблюватимуть плодючі українські землі навкруги Львова, Кіровограда, Донецька, Одеси, Сімферополя, у нашій прикордонній та прибережній смугах. Це при всьому тому, що сьогодні навряд чи хто наважиться порівнювати нашого середньостатистичного селянина з німецьким бюргером або американським фермером.

Вищевикладене не залишає жодного сумніву в тому, що головним іспитом для народу України та її влади, принаймні на найближчі 10—20 років, стануть уміння керуватися елементарним здоровим глуздом та консолідуватися навколо і завдяки землі, як нашого основного національного багатства.

Чи підготувала держава українського селянина та й взагалі будь-якого громадянина до кардинальних змін земельних відносин, які відбудуться найближчим часом? Чи не скуплять за вагони нічим не забезпечених зелених папірців українські чорноземи так звані іноземні інвестори? Чи зможуть наші онуки та правнуки отримати належну їм землю у своїй країні через 10, 20, 50 років? І чи спроможні сьогодні Президент, уряд, народні депутати запобігти можливим ризикам, пов’язаним із можливістю вільно продавати і купувати землі сільськогосподарського призначення в Україні? Ось те коло життєво важливих, як повітря, питань, які сьогодні хвилюють наше суспільство. І цілком очевидно, що ці питання постають аж ніяк не передчасними, перебільшеними та «притягнутими за вуха». Адже йдеться не про якийсь звичайний товар, а про землю — стратегічний ресурс України особливого значення, джерело добробуту нинішнього та прийдешніх поколінь, фундамент нашої державності і реальної, а не декоративної незалежності.

Чому більшості українців не до вподоби скасування мораторію?

У нинішньому році відповідно до Закону України «Про внесення змін до пунктів 14 і 15 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо терміну на продаж земельних ділянок» має бути скасований мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення. Ця важлива для подальшої долі нашого суспільства і давно очікувана подія сьогодні стала своєрідним каталізатором активного обговорення в засобах інформації стану та перспектив земельної реформи в Україні.

Скількох українців безпосередньо торкнеться скасування мораторію? Сьогодні підраховано, що понад шість з половиною мільйонів землевласників зможуть вільно продавати свої паї. Втім, як свідчать дані соціологічних досліджень Світового банку, 57% українців несхвально ставляться до того, що сільськогосподарські землі можна буде вільно купувати і продавати. Чим пояснюється таке ставлення переважної більшості наших громадян до скасування мораторію?

По-перше, до сьогоднішнього дня державою так і не надані гарантії для власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) в одержанні реальних коштів за свою власність, оцінену і передану державою безкоштовно. В умовах, наявних високих банківських ставок (20%) і низької орендної плати (1,5% від вартості паю), передбачається, що оцінена у грошовому виразі вартість земельних паїв (ділянок), із впровадженням запропонованого вільного ринку, впаде у десять, а, можливо, й більше разів. Адже при визначенні вартості земельних паїв не враховувалось місце їх розташування та економічна привабливість.

По-друге, залишаються неврегульованими проблеми використання розпайованих земель під багаторічними насадженнями і з меліоративними системами, а також роздержавлених (переданих у колективну власність) земель під будівлями, дворами і спорудами та багато інших питань.

Нині в Україні реорганізовано практично всі КСП, на базі яких спонтанно виникло і зареєстровано близько 16 тисяч підприємств у формі товариств з обмеженою відповідальністю, акціонерних товариств, приватних підприємств, створених однією особою, виробничих сільськогосподарських кооперативів та інших. Поряд з цим на сільських теренах діє безліч так званих інвесторів, які з метою одержання прибутків та заволодіння землею зайнялись сільським бізнесом.

По-третє, у країні також налічується понад 43 тисячі фермерських господарств. Близько 70% цих підприємств (менеджери і посередники), включаючи фермерів, орендують у селян їх землю та майно. При цьому активізувався хаотичний розвиток дрібних особистих підсобних (селянських) господарств, садів і городів як вимушений захід продовольчого самопорятунку. Понад 6,5 мільйона особистих селянських господарств намагаються самостійно господарювати без створення юридичної особи. З них близько 700 тисяч отримали в натурі свої земельні паї, розширивши господарства. Цей процес має тенденцію до зростання, бо не формувалися і не формуються науково обґрунтовані цілісні мінімально неподільні ефективні господарські одиниці на основі регіональних та зональних особливостей, вимог ландшафтознавства і перспектив раціонального природокористування, політики держави та свідомого бажання працездатних селян.

І останнє. Нині одержання громадянами земельних ділянок для ведення фермерського господарства, особистого селянського господарства, садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів відповідно до норм Земельного кодексу у більшості регіонів, і особливо в їх обласних центрах, практично унеможливлено, зокрема, за причинами відсутності таких ділянок та неналежного забезпечення принципу гласності в діяльності органів місцевої влади та місцевого самоврядування. У зв’язку із таким станом справ порушуються конституційний припис щодо рівності перед законом усіх громадян України та принцип соціальної справедливості.

За цих усіх умов, попри формальну заборону, в Україні вже сформувався великий тіньовий земельний ринок. При цьому половину продуктивних сільськогосподарських земель в Україні нині контролюють великі орендарі — латифундисти. Арифметика тут доволі нескладна.

Як підсумок цього всього, доводиться констатувати, що наші селяни так і не стали господарями на своїй землі. Багато хто з них сьогодні знаходиться за кордоном, на заробітках. Власники земельних і майнових паїв не знають, чого очікувати від непрозорої та непередбачуваної діяльності не лише тіньових структур, а також і від органів влади, які часто зливаються з капіталом і постійно змінюються.

Державна бюджетна підтримка в основному надходить згаданим менеджерам та посередникам, а державна політика щодо розвитку ефективних сімейних селянських господарств, які б діяли переважно без найманої праці, практично відсутня.

Значною мірою зазначена ситуація спричинена незавершеністю процесів реформування економічних та правових відносин власності, а також недосконалістю системи державного управління у сфері використання і охорони земель, земельного законодавства та інфраструктури ринку земель.

Завдяки прийняттю Верховною Радою України низки законів, серед яких: Земельний кодекс України та Закони України: «Про особисте селянське господарство», «Про землеустрій», «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», «Про державний контроль за використанням та охороною земель», «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі» (нова редакція), «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», «Про внесення змін до пунктів 14 і 15 розділу X «Перехідні положення Земельного кодексу України щодо терміну на продаж земельних ділянок», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю», — правове поле земельної реформи за роки реформування в основному створено.

Разом із тим наявна база реформування ринку землі на сьогодні залишається суперечливою і недостатньою. Правові норми, що регулюють земельні відносини, розпорошені по різних кодексах та інших нормативно-правових актах.

Враховуючи цю обставину, Президент України своїм Розпорядженням від 23 червня 2010 року №956 створив міжвідомчу робочу групу з аналізу стану додержання законодавства у сфері земельних відносин, а наступним Розпорядженням від 26 січня 2010 року визначив коло питань, якими має опікуватися зазначений орган. Перше і головне серед них — здійснення моніторингу забезпечення додержання конституційних прав громадян на землю.

З огляду на зазначену ситуацію та враховуючи зростаючу цінність землі, як однієї з головних умов існування нинішнього і майбутніх поколінь, особливого та обмеженого природного ресурсу, який має визначальне значення для утвердження державного суверенітету та зміцнення національної безпеки, існує нагальна потреба в розробці довгострокової та зрозумілої всьому українському суспільству програми дій депутатського корпусу щодо забезпечення реалізації громадянами України конституційного права власності на землю, насамперед для вирішення однієї з найгостріших суспільних проблем — подолання бідності.

Проект програми дій депутатського корпусу розроблено

Саме з метою формування принципово нового підходу до врегулювання земельних відносин з урахуванням світового досвіду та відповідно до вимог гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Союзу, належного забезпечення реального здійснення громадянами України конституційного права власності на землю, створення в країні прозорого ринку землі мною та народними депутатами України В. Олійником, Р. Ткачем та С. Терещуком був розроблений та поданий проект Постанови Верховної Ради України «Про заходи щодо реалізації громадянами України конституційного права власності на землю» (реєстр.№8044 від 1.02.2011 року), який розглядатиметься найближчим часом. У зазначеному проекті пропонується визначити забезпечення і захист конституційного права власності громадян України на землю одним з головних пріоритетів у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

З огляду на зазначене Президентові України запропоновано з урахуванням особливостей нинішнього етапу земельної реформи в державі вжити додаткових заходів щодо забезпечення реалізації громадянами України гарантованого Конституцією України права власності на землю, насамперед для вирішення однієї з найгостріших суспільних проблем — подолання бідності. Такий підхід, на мою думку, є цілком обґрунтованим, оскільки подолання бідності є складовою частиною і стрижнем програми реформ, проголошеної главою держави. А додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами України гарантованого Конституцією України права власності на землю значно підсилять соціальну спрямованість роботи міжвідомчої групи з аналізу стану додержання законодавства у сфері земельних відносин, яка вже створена і діє при Президентові України, спрацюють на її та авторитет та повагу в суспільстві.

Завданням Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин є прискорення підготовки і подання на розгляд Верховної Ради України законопроектів, спрямованих на своєчасне проведення земельної реформи, належне правове врегулювання відносин у сфері використання земельних ресурсів і забезпечення реалізації громадянами України гарантованого Конституцією права власності на землю, насамперед таких: щодо забезпечення прав громадян України на безоплатну приватизацію земельних ділянок; права громадян України на отримання земельної частки (паю); спрощення процедури розмежування земель державної та комунальної власності; запобігання корупційним діянням та хабарництву у сфері земельних відносин; створення та функціонування повноцінного ринку землі в Україні.

Кабінету Міністрів України пропонується до 1 липня 2011 року розробити та затвердити Державну цільову програму, яка б передбачала комплекс заходів щодо належного забезпечення реалізації громадянами України конституційного права власності на землю.

До 1 серпня 2011 року відповідно до проекту постанови уряд має розробити і подати на розгляд Верховної Ради України проекти законів про державний земельний кадастр та про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення земельної реформи в Україні в частині реалізації громадянами України права власності на землю.

До 1 січня 2012 року Кабінету Міністрів України пропонується розробити законопроекти: про Національний земельний фонд України; про Національний земельний банк України; про запобігання спекулятивним операціям із земельними ресурсами; про відповідальність власників і користувачів землі за якість ґрунтів та цільове використання земельних ділянок; про захист чорноземів.

На уряд також покладається завдання визначити з урахуванням пропозицій заінтересованих державних органів та органів місцевого самоврядування необхідну кількість фахівців у сфері земельних відносин та забезпечити їх підготовку у відповідних навчальних закладах України за державним замовленням.

Окремим пунктом проекту постанови Кабінету Міністрів України пропонується забезпечити фінансування заходів, пов’язаних з проведенням в Україні земельної реформи, інвентаризації земельного фонду та формування прозорого ринку землі в 2012—2020 роках.

Генеральній прокуратурі України рекомендовано вжити додаткових заходів щодо забезпечення неухильного додержання Конституції України та законів України у сфері земельних відносин в частині реалізації громадянами України права власності на землю.

Завданнями Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України визначено своєчасне виявлення та розкриття злочинів, інших правопорушень, пов’язаних із земельними ресурсами, своєчасне притягнення винних осіб до передбаченої законом відповідальності.

Прийняття зазначеної постанови Верховною Радою, на мою думку, має стати першим серйозним кроком на шляху практичної реалізації громадянами України конституційного права власності на землю, здійснення докорінної перебудови соціально-економічних відносин на селі, створення в найкоротші терміни прозорого та прогнозованого ринку землі в Україні. Впевнений: їх буде ще багато — цих кроків. Вони будуть даватися нелегко і супроводжуватися боротьбою поглядів та інтересів. Але... Чи є в нас усіх, хто живе нині, більш важливий обов’язок, ніж той, щоб залишити нашу землю нашим дітям, нашим онукам і всім прийдешнім поколінням українців? Залишити багатою, родючою, дбайливо збереженою і охоронюваною державою.

Григорій СМІТЮХ,народний депутат України,член Комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин.