Вища міліцейська школа:необхідність змін

За час незалежності України в системі органів внутрішніх справ створена мережа вищих навчальних закладів, що готує поповнення лав міліції. Ця освітня система має докторантури, ад’юнктури, які щорічно готують до науково-педагогічної діяльності десятки докторів і кандидатів наук. Учені цих вузів кожного року друкують сотні монографій, науково-практичних видань, підручників, навчальних посібників.

Мені, як народному депутатові, генерал-лейтенантові міліції, котрий пропрацював у системі МВС понад 30 років на різних посадах, здобув освіту в Академії МВС СРСР, не байдужа доля системи вузів, які готують кадри для міліції. Сьогодні, на мій погляд, важливо оцінити економічну доцільність та ефективність функціонування цієї системи.

У 2010 році бюджетом країни на підготовку кадрів для органів внутрішніх справ виділялося 394,5 мільйона гривень. Із цієї суми тільки оплата комунальних послуг вузів МВС обійшлася в 23,3 мільйона. Вартість утримання й навчання одного курсанта становить приблизно 25 тисяч гривень на рік. Це чималі суми в умовах необхідності економії бюджетних коштів. Тому постає запитання: «Чи потрібна система освіти МВС у такому вигляді в умовах перевантаженості державного бюджету?». Крім того, важливо вивчити, наскільки ефективно ці кошти витрачаються в системі відомчих вузів.

Проблемна ситуація в міліцейській освіті виникла не сьогодні. Вона формувалася роками, впродовж усього періоду незалежності України. На жаль, всі вісім міністрів внутрішніх справ, які за цей час керували відомством, не приділяли належної уваги підготовці кадрів.

У перші роки незалежності система освіти МВС отримала державну підтримку. Виділялися кошти не тільки на розвиток наявних вузів, а й на відкриття нових, без економічної оцінки й стратегічного планування. Отож замість одного вищого навчального закладу (Київська вища школа міліції), що існував в УРСР, ми одержали понад десяткок вузів. Більша частина з них утворилася практично на порожньому місці, без відповідної матеріальної бази, кадрового забезпечення, а часом і без обліку регіональної потреби в кадрах. Важко, наприклад, пояснити причини появи таких відомчих вузів, як Кіровоградський, Запорізький, Луганський.

У 1994 році було ухвалено рішення про набір до вузів МВС України молодих людей без проходження служби в армії, без досвіду практичної роботи, тобто — вчорашніх школярів. І сьогодні практично весь набір курсантів, а це приблизно 4 тисячі щорік, становлять випускники середніх шкіл. У цьому числі лише до 5 % — курсанти, котрі пройшли службу в армії або перебувають на посадах молодшого начальницького складу в органах внутрішніх справ. Тому я думаю, що існує проблема свідомого вибору професії цими курсантами. Молоді люди, яким виповнилося лише 17 років і які не мають достатнього життєвого досвіду, не бачили міліцейської служби, не здатні робити свідомий вибір і дуже часто виявляються не готовими до служби в міліції.

Значним чинником розвитку відомчої освіти був набір до міліцейських вузів цивільних осіб для навчання за контрактом. Починаючи із середини 90-х років, це стало істотним додатковим джерелом фінансування. Водночас, це є й негативним чинником (негативно позначається на дисципліні курсантів, орієнтує викладацький склад на підготовку цивільного юриста, а не міліціонера). Але й відмовитися від цієї форми навчання вузи не можуть через обмежене бюджетне фінансування, що становить приблизно 40 % від потреби.

Окремою проблемою є збільшення кількості дівчат-курсантів. Сьогодні ця цифра досягла 20 %, а на факультетах, що готують слідчих та експертів, — до 40%. Принцип гендерної рівності під час вступу до відомчих вузів не враховує фізичних можливостей жінок у подальшому проходженні служби.

Нові проблеми виникли у зв’язку зі спробою переходу до європейських принципів вищої освіти. В редакції закону «Про вищу освіту» в 2002 році з’явився новий кваліфікаційний рівень «бакалавр». Однак досі в кадрових апаратах органів внутрішніх справ не знають, хто такий бакалавр і на які посади він може бути призначений. Крім того, немає державного стандарту «бакалавра» в галузі права.

Є проблеми в плануванні державного замовлення на підготовку фахівців різного профілю. За очевидного «перевиробництва» слідчих зберігається великий некомплект дільничних інспекторів міліції (тільки в Донецькій області не укомплектовано понад 300 посад дільничних інспекторів). Це при тому, що загалом по Україні існує потреба в збільшенні кількості дільничних приблизно на 4 тисячі одиниць.

На тлі тенденції збільшення пенсійного віку в Україні нелогічним видається законодавство, що дозволяє деяким працівникам міліції претендувати на одержання пенсії вже в 35 років. Це пов’язано з тим, що, по-перше, навчання в міліцейському вузі зараховується в термін служби, по-друге, невиправдано багато категорій служб і посад, за якими розраховується пільговий стаж.

Упевнений, що реформування системи освіти МВС вочевидь назріло. Для змін у цій сфері корисно враховувати досвід інших країн і не відмовлятися від того хорошого, що було в підготовці міліцейських кадрів колишнього СРСР.

Насамперед, потрібно оптимізувати систему вищих навчальних закладів МВС. Доцільно залишити в нинішньому статусі Академію внутрішніх військ для підготовки кадрів цієї структури, а для забезпечення кадрами безпосередньо міліції цілком достатньо однієї академії — Національної академії внутрішніх справ (Київ). Вона має готувати управлінські й наукові кадри вищої кваліфікації, у тому числі магістрів, кандидатів і докторів наук. Для забезпечення кадрами з вищою освітою, заміщення офіцерських посад в органах внутрішніх справ досить мати шість регіональних вищих навчальних закладів. Вони можуть готувати за програмами бакалавра різних спеціалізацій. Для деяких служб вони ж можуть забезпечувати підготовку магістрів (слідство, експертна служба). Державне замовлення між ними можна розподіляти за регіональним принципом. Інші п’ять навчальних закладів системи варто перепрофілювати на підготовку молодших фахівців. Тепер уже можна вважати помилкою, що випуск таких фахівців було припинено наприкінці 90-х років. Проте, вони затребувані й можуть успішно працювати на посадах дільничних інспекторів міліції, патрульно-постової служби, кримінального блоку. Крім того, на їх базі можна здійснювати й первісну підготовку молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ.

Важливою проблемою залишається плинність кадрів. Тому конче необхідно виключити універсальність дипломів, які видаються вузами МВС. Водночас не можна виключати прийом на службу в органах внутрішніх справ і випускників цивільних вищих навчальних закладів. Але для цього вони повинні проходити відповідну річну підготовку й одержувати кваліфікацію в галузі правоохоронної діяльності. Доцільно затвердити винятково відомчий напрям підготовки — «Правоохоронна діяльність». Таких кроків нині вживає МВС, і незабаром вони повинні дати позитивний результат.

Варто змінити вимоги до абітурієнтів. Зокрема, на навчання у відомчих вузах треба приймати тих, хто пройшов службу в армії або перебуває на службі в органах внутрішніх справ (молодший начальницький склад). Але є небезпека того, що за такими критеріями буде важко здійснити набір на навчання. Тому вважаю, що в міністерстві нині проводиться корисний експеримент із залучення на навчання призовників, які після вступу та закінчення першого курсу підуть на річну службу у внутрішні війська. Після проходження служби — ще рік навчання і отримання диплома «бакалавра». У разі успіху такого експерименту ми в найкоротший термін (три роки навчання) зможемо одержувати кадрове поповнення з відповідними знаннями й досвідом служби в органах внутрішніх справ.

Варто переглянути підходи до формування науково-педагогічного складу відомчих вузів. Для максимального забезпечення практичної спрямованості навчання необхідно подбати про те, щоб кожен викладач мав досвід практичної роботи в міліції. На жаль, сьогодні кількість викладачів з досвідом роботи в органах внутрішніх справ не менш як 5 років становить від 40 до 60 % у різних вузах. Для розв’язання цієї проблеми до Верховної Ради мною 11 січня цього року внесено законопроект, що зобов’язує кожного викладача профільних дисциплін кожні 5 років роботи у вузі МВС проходити дворічне стажування в органах внутрішніх справ із призначенням на відповідну посаду. При цьому з метою економії державних коштів непрофільні кафедри (філософії, історії, загальноправових дисциплін та ін.) варто комплектувати вільнонайманими співробітниками. Атестовані співробітники повинні працювати тільки на тих кафедрах, які безпосередньо пов’язані з міліцейською службою (адміністративної діяльності, оперативно-розшукової діяльності, тактико-спеціальної підготовки та ін.).

Пропоновані мною зміни в системі освіти МВС можуть зменшити конкурс на вступ до вузів. Виникає певна небезпека приходу у вищі навчальні заклади осіб з недостатньо високим загальноосвітнім рівнем, оскільки ці абітурієнти після служби в армії та кількох років служби в міліції можуть поступатися вчорашнім школярам у своїй загальноосвітній підготовці. Для того щоб залучити більше бажаючих, а відповідно — підвищити конкурс і поліпшити відбір, необхідне вжиття комплексних заходів з підвищення престижу міліцейської служби, посилення соціального захисту працівників органів внутрішніх справ.

Нарешті, хотілося б відзначити одну дуже важливу обставину. В період становлення системи освіти МВС не тільки сформувалася потужна матеріальна база підготовки фахівців, а й створено певну інтелектуальну, наукову еліту в міліцейських погонах. Це фахівці, які мають знання в галузі правоохоронної діяльності, здатні здійснювати аналітичну роботу у МВС, прогнозувати стан злочинності на роки вперед, формувати рекомендації інноваційного характеру. Безумовно, такий інтелектуальний потенціал системи потребує збереження й доцільного його використання для боротьби зі злочинністю.

Припускаю, що запропоновані зміни давно назріли. Вони вимагають кардинальних рішень і принесуть користь у підготовці кадрів для міліції України.