Нещодавно наша газета писала про початок процесу українського державотворення — як приймалася Декларація про суверенітет. Отже, тепер варто згадати про наші перші кроки після 16 липня 1990 року, дня, який увібрав мрії багатьох поколінь.
1990—1991: від революції на граніті до перших президентських виборів
Через два дні 239 народних депутатів обрали Леоніда Кравчука Головою Верховної Ради. Відтоді парламент ухвалював закони, щоб наповнити Декларацію конкретним змістом, зокрема, 3 cерпня 1990 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про економічну самостійність Української СРСР».
«На той час Українська РСР, що перебувала у складі СРСР, володіла великим потенціалом: промисловість республіки давала 5 відсотків світової промислової продукції. Україна посідала провідне місце у світі з виробництва продукції на душу населення за такими позиціями, як сталь, залізна руда, мідь, трактори, цукрові буряки, картопля, цукор. Україна тоді — це 17 відсотків національного доходу, 18 відсотків промислової продукції, 17 відсотків національного доходу, 18 відсотків промислової продукції, 17 відсотків роздрібного товарообігу колишнього СРСР» (Віталій Мельничук. Суверенна економічна політика України. «Декларація про державний суверенітет»).
Однак чимало законів у парламенті не підтримувала прокомуністична більшість, зокрема й стосовно нової символіки держави. 1 жовтня, коли відкрилася друга сесія, розпочалась революція на граніті: українські студенти розбили наметове містечко в центрі столиці й оголосили голодовку. Активістів, які висунули низку політичних вимог, підтримали тисячі українців. Проте з великого переліку влада виконала лише один пункт — пішов у відставку Голова Ради міністрів УРСР Віталій Масол (замість нього 14 листопада обрали Вітольда Фокіна).
1 листопада 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла постанову «Про проекти Концепції та Програми переходу Української РСР до ринкової економіки». На той час світ виробив три види моделі переходу: еволюційний, «шокової терапії», жорсткого регулювання. Україна, з огляду на розбалансування грошової системи, низький технічний рівень виробничого потенціалу, кризовий стан усієї економки, обрала власний. Як було зазначено в програмі: «Він передбачає введення своєї грошової одиниці, що надійно забезпечуватиме захист споживчого ринку і від вивезення товарів, і від ввезення з-за меж республіки грошової маси». Наші народні обранці щиро вірили, що така модель переходу до ринку забезпечить швидке подолання інфляції і кризи й одразу дасть змогу перейти до розгортання ринкових відносин: «Вважаємо, що перехід до ринку цілком реальний протягом 1991—1992 років». Такий економічний романтизм наших політиків підтримували й західні експерти. Так згідно з оцінкою Німецького банку на початку 1991 року Україна мала найкращі шанси серед держав колишнього Союзу для швидкого переходу до демократичного суспільства і ринку.
Однак уряд першого Прем’єр-міністра незалежної України Вітольда Фокіна (листопад 1990-го — жовтень 1992 року) зробив декілька серйозних помилок. Приміром, без консультацій з Верховною Радою і Кабінетом Міністрів головний урядовець погодився з Росією, що наша частка в економіці СРСР — 16,4 відсотка. Водночас експерти оцінювали її від 20 до 30 відсотків. Проте ми не отримали навіть заниженої частини золотого та алмазного фондів, кораблів усіх флотів СРСР, нерухомого майна за кордонами колишнього Союзу тощо. Спільне добро привласнила Росія.
А після невдалого путчу в Росії на позачерговому засіданні парламенту 24 серпня народні депутати 346 голосами ухвалили Акт незалежності України, яким проголошено створення самостійної української держави й визнано, що територія України є неподільною та недоторканною.
Тієї ж осені було зроблено декілька важливих кроків у державному будівництві. Усі війська на нашій території підпорядковано Верховній Раді, на базі Комітету державної безпеки створено Службу національної безпеки України (згодом — Служба безпеки України), прийнято Закон «Про громадянство». Протягом цього ж року парламент ухвалив низку важливих документів: закони про власність, оренду, підприємство...
У жовтні Верховна Рада визначила статус України як без’ядерної держави, що не бере участі у військових блоках. Деякі експерти назвали цей крок поквапливим. Оскільки після розпаду СРСР Україна успадкувала 15 відсотків радянської атомної зброї, вона стала третьою після Росії та США найбільшою у світі ядерною державою.
1 грудня 1991 року відбулися дві історичні події: всеукраїнський референдум (понад 90 відсотків громадян висловилися за незалежність України) та вибори Президента України — понад 61 відсоток голосів виборці віддали за Леоніда Кравчука. Із шести кандидатів він здобув переконливу перемогу.
5 грудня Головою Верховної Ради України обрано Івана Плюща.
7—8 грудня 1991-го в Біловезькій пущі — в партизанських лісах Білорусі — таємно зустрілися Президенти України Леонід Кравчук, Росії Борис Єльцин та Голова Верховної Ради Республіки Білорусь
С. Шушкевич. Тут вони і підписали знамениту біловезьку угоду про утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).
1992: створення власної грошової системи
Це був рік першого українського незалежного бюджету і створення власної грошової системи.
Після Різдвяних свят в обіг запровадили купоно-карбованці.
На початку 1992 року офіційно затверджено гімн (пісня на слова П. Чубинського та музику М. Вербицького «Ще не вмерла України»), прапор (синьо-жовте знамено кольору неба і стиглого пшеничного лану) і малий герб України (тризуб князя Володимира) — всі державні атрибути, що виводилися ще з часів Української Народної Республіки.
У березні сформували законодавчу базу для приватизації — парламент ухвалив закони «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та «Про приватизаційні папери». Однак роздержавлення відбувалося вкрай повільними темпами. Зрозуміло, що через два роки після проголошення незалежності в українській економіці домінував державний сектор.
Експерти вважають, що у 1992-му Державна програма приватизації була провалена. Через викуп трудовим колективам було передано лише 22 державні підприємства із 1005 за програмою, а 98 відсотків їх і надалі залишалося власністю держави.
21 березня народні депутати схвалили президентську програму «Основи національної економічної політики», де в основу було покладено перехід до «шокової терапії». Пропонувалося запровадження власної грошової системи, введення купонів у безготівковий обіг, реформування економіки на базі прискореної приватизації і повний вихід із рубльової зони (вийшли 16 листопада 1992 року), демонополізація, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності. Однак зрозуміло, що більшість положень залишилися декларативними.
У березні ціни потягнулися вгору. Україна опинилася з дуже обмеженими енергетичними ресурсами. Наше господарство залежало від російських нафти і газу. У січні 1992 року Росія підвищила ціни на товари масового вжитку, змусивши Україну до такого ж кроку. Розрив всесоюзних економічних зв’язків поглибив кризу у промисловому виробництві.
13 березня 1992-го парламент ухвалив Закон України «Про іноземні інвестиції». Він установлював певні гарантії для закордонного капіталу, приплив якого стримувався.
У березні 1991-го парламент прийняв рішення про створення Національного банку України. За перший рік незалежності в Україні було зареєстровано 60 комерційних банків і на кінець цього року їх було 133. Їхні прибутки різко зросли за часів інфляції (у перші місяці 1993-го вони становили 54 відсотки (!) від прибутків промисловості).
Спершу надії на початок реформування пов’язували з новим (із жовтня 1992 року) Прем’єр-міністром Леонідою Кучмою, колишнім директором найбільшого військового заводу в СРСР — «Південмаша» у Дніпропетровському. Однак його курс провалився, можливо, через те, що ставку робили не на вільний ринок, а на адміністративну систему управління економікою, директивні ціни, обмеження доходів.
У промисловості та сільському господарстві продовжував домінувати державний сектор. Незважаючи на надзвичайні повноваження уряду Леоніда Кучми (листопад 1992-го — жовтень 1993 року) — а саме у листопаді 1992-го Верховна Рада наділяє Кабінет Міністрів правом видавати декрети, які мають силу законів, — економіка України продовжувала розвалюватися. Товарів народного споживання випускали дедалі менше.
Загалом поведінка української влади у 1992—1993 роках ввійде в підручники з економіки як класичний приклад антиреформ.
27 квітня ми стали членом Міжнародного валютного фонду і Міжнародного банку реконструкції та розвитку.
30 вересня 1992-го Україна заявила в ООН, що готова знищити свою зброю лише за умови надання гарантій безпеки і фінансової допомоги. У листопаді наш парламент ратифікував договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Але винесено 13 застережень. Після ратифікації цієї угоди відносини з більшістю європейських держав потеплішали.
1992 рік ми завершили з такими результатами. Розпочалась приватизація житла, було створено 14 тисяч фермерських господарств, ВВП скоротився на 14 відсотків, національних дохід — на 16. У 4,4 разу знецінились грошові вклади населення в установах Ощадного банку. Знецінювався національний карбованець (якщо 1 жовтня за один долар давали 340 карбованців, то
1 грудня — 715). Але ситуація погіршувалась не так через руйнування старих структур, наголошували фахівці, як через те, що їх не було замінено новими. Приміром, керівництво Естонії, яка ще більше залежала від російських поставок, зуміло швидко переорієнтувати свою економіку. Ми ж тоді побоялися радикальних змін. Загалом коефіцієнт залежності України від імпорту становив 41 відсоток, тоді як Японії — 14, США — 9,5 відсотка. За рік ціни зросли майже в 21 раз. Хоча наступний рік (коли спостерігалася гіперінфляція — ціни зросли більш як у сто разів) був найважчий з усіх 20 років незалежності.
Міжнародне визнання
На західному векторі української зовнішньої політики найактивніше почали розвиватися стосунки з Польщею. Вона перша на другий після референдуму день, 2 грудня 1991 року, визнала нашу незалежність. Того ж дня прем’єр-міністр Канади Браян Малруні заявив: його країна визнає Україну як незалежну державу і розпочинає переговори про встановлення дипломатичних відносин.
4 грудня нас визнали Литва та Латвія, 5 грудня — Росія і Болгарія... 25 грудня — Америка. Того ж дня це зробили Мексика, Ізраїль, ФРН, Австралія та 26 грудня — Бразилія, 27 грудня — Китайська Народна Республіка, 28 грудня — Японія та Італія, 31 грудня — Велика Британія та Данія.
За перший рік існування незалежної України її державну самостійність визнали понад 130 країн, дипломатичні відносини було встановлено із 110 із них, а 40 держав відкрили свої представництва в Києві.
Сходинка до євроінтеграції
26 лютого 1992 року у столиці Фінляндії наш Президент Леонід Кравчук підписав Гельсінський заключний акт. Одним із найважливіших принципів документа є положення про відсутність територіальних претензій один до одного та про непорушність кордонів. Крім того, ми задекларували: жоден народ не є нашим ворогом. За ініціативою наших дипломатів 20 березня 1992 року було підписано Декларацію про незастосування сили або погрози силою у стосунках між країнами—учасниками СНД.
А Збігнєв Бжезинський, колишній радник з питань національної безпеки Президента США Джиммі Картера, назвав проголошення Україною своєї незалежності у 1991 році однією із трьох (поряд із розпадом Австро-Угорської імперії у 1918 році та поділу Європи на два блоки у 1945-му) найважливіших геополітичних подій ХХ століття.
Упродовж 1992 року українська дипломатія забезпечила укладення 35 міжнародних і 88 міжурядових угод на двосторонній основі.
Матеріали підготувала Наталя ДАВИЧ.
