Колись найбільші косівські багачі вміли похизуватися своїми статками навіть у день власного похорону. Для цього замовляли собі труну з тису ягідного. Біднякам така домовина була не по кишені. Та й не кожен багач міг до неї доробитися, бо коштувало таке дерево дуже дорого. Це підтверджують і податкові книги кінця ХVІІ століття, де є записи, що мешканцям Косівського повіту навіть данину дозволяли сплачувати тисом — так високо цінувалася та деревина.
Тисову труну хробак не сточить
Та не лише задля демонстрації маєтності багаті гуцули вибирали для свого останнього прихистку тисові труни. У такій домовині, знали вони, їхні тіла не точитимуть хробаки. Уже тоді горяни відали про унікальну властивість тиса ягідного. Він виділяє сильні фітонциди, які гальмують розвиток бактерій і навіть шкідників — комах, хробаків тощо. «Фактично середовище навколо цього дерева стає стерильним. Тож покійник у тисовій труні не розкладається, а муміфікується», — пояснює загадку тисових домовин начальник наукового відділу Національного природного парку «Гуцульщина» кандидат біологічних наук Любомир Держипільський.
До речі, в пізніші часи цю «стерильну» властивість тиса ягідного випробували й радянські лікарі. У ботанічному саду під тисом вони успішно провели операцію, не вдаючись до звичних засобів стерилізації інструментів і середовища. І тис ягідний підтвердив свою репутацію дивовижного дерева.
Однак сьогодні інтерес до цієї властивості тиса поступився іншій, більш цінній. «В останній чверті ХХ століття, — розповідає Любомир Михайлович, — з тиса виділили алкалоїд таксол, який дуже добре показав себе під час лікування злоякісних пухлин. І ця його властивість, з огляду на ситуацію з онкологічними захворюваннями, затьмарила всі інші».
Науковець вважає, що лише через одну цю здатність тис ягідний заслуговує на те, щоб його розмножували як сировину для виготовлення протипухлинних препаратів. А в нього є ще й інші вражаючі «заслуги». Чи не найвідоміша — це дерево надзвичайно тверде і не піддається гниттю. З тиса навіть роблять деталі до машин, гарматні ядра. Меблі чи сходи до будинку з цієї деревини можна вважати вічними.
— У приміщенні біологічного факультету Львівського університету імені
І. Франка, — наводить приклад пан Любомир, — з одного боку є сходи кам’яні, а з другого — з тису ягідного. Сходам тим майже триста років. За цей час кам’яні вже кілька разів ремонтували, бо вони стесувалися, а тисовим — немає зносу.
Росте повільно, та живе довго
Легенди ходять і про «темний» бік тиса ягідного. Нібито з його допомогою в давнину позбувалися ворогів. Досить було пригостити гостя вином, налитим у тисовий кубок, і вже людині ніщо не могло допомогти. «Це правда, — підтверджує науковець. — Деревина і кора тиса ягідного надзвичайно отруйні. Отруйне і його насіння».
— Плід тиса називається шишкоягода, — проводить невеличкий урок пан Любомир. — Така ягода утворюється на квітці, бо це голконасінна рослина. Квітка дуже проста. Але замість шишки є оплодень — червона ягода. М’якоть її не отруйна. Коли птахи ковтають ягоду, вона розчиняється всередині і є для них харчем. А отруйне насіння виводиться назовні. У такий спосіб птахи й сприяють поширенню цього рідкісного дерева на інші території.
Утім, як зауважують науковці, у природі стався якийсь збій. «За останні 200 років відзначено дуже слабке природне оновлення тиса ягідного в межах його ареалу, — каже Любомир Держипільський. — Чи то змінилися кліматичні умови, чи справа в чомусь іншому, але тис росте там, де він був і раніше».
На Прикарпатті такою територією є тисовий заказник, що розташований біля села Княждвір Коломийського району. Він один із найбільших в Європі резерватів цього реліктового дерева. У Княждвірському заказнику налічується понад 12 тисяч екземплярів. Тут і відбувається нормальне природне поновлення тису. А на території парку «Гуцульщина» не виявлено жодного дерева в дикому стані. Зате кілька сотень саджанців є в розсаднику.
— Ми розробили програму ренатуралізації тиса ягідного. Обіцяли нам фінансування під неї, але гроші й досі не отримали, — відверто каже Любомир Держипільський. — У поляків, наприклад, є державна програма: вони щороку висаджують у природу понад 100 тисяч саджанців тиса ягідного, мають сім розсадників. Усе там поставлено на солідну наукову і державну основу. А ми і насіння з маточних дерев у дендропарках збираємо, і сіємо його, і вирощуємо саджанці, і висаджуємо їх.
Робити все це не так просто. «Біологія тиса дуже складна, — наголошує науковець. — Для того, щоб насіння «проклюнулося», потрібно 18 місяців, протягом яких його треба витримати у спеціальних умовах. У перший рік насіння майже не проростає, на другий — сходить 3 відсотки посівів, на третій — близько 10. Росте тис дуже і дуже повільно.
Одна радість: росте тис повільно — зате живе довго. Вік тиса ягідного наближається до 4 тисяч років. Це справжній старожил на нашій землі, і хтозна-скільки таємниць іще приховує.
Івано-Франківська область.
