Кожну сотку — під контроль

Саме так прокоментували ситуацію в аграрному управлінні. А тим паче, якщо ці цифри надають ревізори. Мовляв, земельні відносини та сільські проблеми — надто специфічні, і формальні перевірки тут не завжди можуть відобразити реальну картину.

Яка ж вона насправді, ця земельна картина, точно сказати взагалі ніхто не береться. Лише кілька місяців тому влада області чи не вперше за багато років поставила завдання: провести інвентаризацію земель, врахувати не те що кожен гектар — кожну сотку.

Мета благородна. Але хіба не дивно, що за такої кількості різного роду земельних, аграрних, контролюючих та ревізуючих служб дотепер усього цього не було зроблено? Для Хмельниччини родючі землі — не абстрактне поняття. Адже, не маючи потужного промислового потенціалу, вона змушена повертатись саме до своїх селянських витоків — бо де ж іще, як не там, шукати такі потрібні джерела грошових надходжень.

Заступник начальника облагропроду Володимир Калініченко теж не став розкидатись цифрами: дані земельної інвентаризації стануть відомі десь на початку березня. А поки що всі райони розробляють та приймають свої плани розвитку АПК на найближчий час. От в них і мають з’явитись найсвіжіші показники «земельного перепису».

Коли так, спробувала дошукатись земельної істини у районах. Але там чекав сюрприз. Виконуючий обов’язки начальника одного із райсільгоспуправлінь особливо не лукавив: «Я тут не так давно, то ще й не знаю, яких земель, скільки використовується, і яка там плата за землю. Є у нас людина, котра займається цими питаннями, то у неї й повинні бути всі дані».

Дошукатись їх так і не вдалось. Та, очевидно, не в тому суть, які цифри назвав би згаданий спеціаліст. Справа в іншому. Про яке масштабне мислення аграрного керманича району, перспективні плани розвитку, будь-яке реформування земельних відносин, пошук інвесторів можна вести мову, не знаючи елементарних речей? Це все одно, що вирушати за дорогою покупкою, не маючи уявлення, яка сума у тебе в гаманці.

Стільки часу на всіх рівнях тільки й чути про нагальну потребу залучити до роботи на наших чорноземах ефективних інвесторів, домогтися максимальної віддачі від землі, зробити її надійним джерелом прибутків. Але хто і як це робитиме? Ну не старенькі ж бабусі з дідусями, котрі у переважній більшості і є власниками землі. Вони самі опинились в повній безпорадності перед тим «багатством», що їм випало. Напевно, для того ми і утримуємо з бюджету всі аграрні служби, щоб вони могли це робити. До того ж ефективно і з перспективою на майбутнє.

Не хочеться виступати у ролі повчальника чи тим паче викривальника на кшталт колишніх партійних газет, киваючи пальцем у бік керівника-початківця райагропроду. Він хоча б чесно зізнався, що не знає цих злощасних цифр. Але якщо тільки тепер, через стільки років після реформування та розпаювання земель, ми лише намагаємось визначити, чого і скільки у нас насправді є, то чим від цього новачка відрізнялись ті керівники, котрі раніше впевнено сипали цифрами та звітами?

Не хочу, щоб склалось враження, що так-таки ніхто і нічого не знає. У Білогірському районі, приміром, ледь не на пальцях розклали, які землі ким використовуються. Понад 95 відсотків орних земель у районі обробляється, і це один з найкращих показників в області. Залишилась невитребуваною зовсім невелика кількість земель запасу, та й то через невирішеність певних законодавчих моментів.

Район сам, практично без залучення зовнішніх інвесторів, справляється зі своїми посівними площами. Добре це чи погано? То як подивитись.

З одного боку, хто, як не місцеві господарники, подбає не тільки про те, щоб якнайкраще доглянути поля, а й про те, щоб хоч чимось підтримати сільські громади.

— А з другого — подивіться на наші землі, — каже начальник райсільгоспуправління Микола Тищук. — Лише половина району може похвалитись справді родючими полями. А іншу — хоч під гольф-клуби, хоч під лижні траси здавай. Там місцевість горбиста, кадастрова оцінка земель дуже низька. Для того, щоб такі поля добре зародили, в них потрібно чимало вкласти. А великі інвестиції сьогодні аж ніяк не всім нашим орендарям під силу.

Торік із чотирьох господарств, що звітували про прибутковість, усі заявили: справді отримали прибутки. Найбільший — господарство «Перлина Поділля» — три мільйони гривень. Два інших набрали від семисот тисяч до мільйона. Вони стали яскравим прикладом того, що навіть у найважчих фінансових умовах земля та аграрний бізнес можуть бути прибутковими.

Але аж ніяк не всі хваляться такими здобутками. Хоч як обліковуй кожну сотку, як перераховуй засіяні гектари, але з кожним роком під урожай доводиться витрачати дедалі більші кошти. А реалізаційні ціни хоч і зростають, проте не можуть наздогнати витрати.

От і виходить, що у тому самому Білогірському районі виплата за паї становила понад мільйон гривень і перевищила 103 відсотки, але водночас лише в чотирьох господарствах із тридцяти п’яти вона нараховувалась у розмірі трьох відсотків, решта платили менше. Думається, що у більшості випадків так було не так через жадібність орендарів, як через те, що їм дуже важко зводити кінці з кінцями.

Але навіть незважаючи на всі цінові диспропорції, законодавчі колізії та відсутність стратегічних планів, область намагатиметься збільшити засіяні площі. Ще з осені кількість земель, які до цього не використовували, зменшилась на 34 тисячі гектарів. Під час весняної посівної ця цифра має зрости, як тепер планують, ще на кілька тисяч гектарів. Та називати точні цифри не поспішають: хто знає, які цінові та інші сюрпризи принесе весна.

Нині в розпорядженні господарств та сільського населення краю налічується понад мільйон гектарів посівних площ. А от ще 170 тисяч — під парами. Зрозуміло, що такий розподіл відбувся не так заради дотримання технології, як через те, що поля просто не вдалось обробити та засіяти. Тому вже тепер поставлено завдання, щоб кілька десятків тисяч гектарів із цих площ все-таки було переведено з-під парів під посіви.

Плани не з простих, бо потребуватимуть серйозних додаткових затрат. Проте вже тепер навіть у тих районах, де зберігатимуться старі площі посівів, говорять про серйозний дефіцит коштів на посівну. А де брати додаткові фінансові резерви? Але в області сподіваються, що їх все-таки вдасться знайти і взяти від землі все, що тільки вона може дати. Попри всю проблемність, поки що саме вона залишається чи не єдиним реальним джерелом економічного зростання. І не враховувати це — просто злочинно.

 

Хмельницька область.