Я не журналіст, не академік. Я простий громадянин України, але не байдужий до того, що відбувається у нашій державі й, зокрема, в агропромисловому комплексі.
Уважно прочитав статтю Г. Квітки «Агроутопія за наші кревні» («Голос України» за 30 листопада 2010 року) і гнівний лист академіків аграрної науки до редакції газети.
Вважаю, що журналістка правильно ставить питання, де були вчені-аграрники двадцять років, протягом яких в країні руйнувалося великотоварне виробництво?
Академіки докоряють журналістці, що вона не «побачила новизни у наукових розробках і пропозиціях». То у листі і треба було показати оту «новизну». Не показали.
А чому б якомусь академіку аграрних наук чи групі академіків не взяти в оренду, приміром, у Київській чи Полтавській областях тисячу гектарів землі та побудувати комплекс на 10—20 тисяч свиней та й показати на всю Україну, чого варті оті «наукові розробки». Тоді, може, ніхто і не кидав би камінців у город науки.
Академіки звинувачують журналістку, яка «...безпардонно звалила всі негаразди галузі на аграрну науку». А чому б і не звалювати оті негаразди й на аграрну науку? Зменшення виробництва в Україні порівняно з 1990 роком молока у 2,7 разу, яловичини — у 4,4, м’яса свинини — утричі, масла — уп’ятеро, цукру — в чотири рази є результатом і отих «наукових розробок», про які пишуть академіки.
Нині і академіки, і керівники держави хваляться успіхами у виробництві зерна, великими можливостями його експорту. Так Радянська Україна на тих же землях, що і нині, але які не заростали бур’янами, виробляла зерна по тонні на кожного з 52 мільйонів жителів республіки та виробляла у рази більше продукції тваринництва.
Серед держав Європи з виробництва сільгосппродукції на душу населення — цукрових буряків, соняшнику, картоплі, зерна, овочів, плодових і ягідних культур, молока, яєць, м’яса — Україна посідала перші-другі місця! Де все це поділося?
Звичайно, все валити на аграрну науку з руйнування сільськогосподарського виробництва не можна. Головна вина за це все лягає на керівників держави, за указами яких усе й робилося.
Під час проведення ринкових реформ засобами масової інформації було піддано «анафемі» колгоспи і радгоспи. Людям втовкмачували в голови, що приватний власник краще використовуватиме землю, що лише фермер нагодує країну. Хоча світовий досвід та досвід Союзу засвідчили, що лише великотоварне виробництво може вирішити проблеми із забезпечення населення продовольством.
У листопаді 1991 року 25 видатних вчених США, серед них три лауреати Нобелівської премії та п’ять спеціалістів департаменту сільського господарства США, звернулися до Президента СРСР М. Горбачова. Вони застерігали його від необачних кроків під час проведення реформ у землекористуванні. Вони писали: «Важливо зберегти суспільну власність на землю, щоб земельна рента була джерелом державних доходів». А наші вчені-аграрники мовчали, коли руйнували суспільну власність на землю.
І справді виникає запитання: чому наші вчені-аграрники не виступали проти? Чому з відкритими чи закритими листами не зверталися до Міністерства аграрної політики, до президентів, урядів, Верховної Ради? Чому байдуже спостерігали за руйнуванням сільськогосподарської галузі?
Вченим-аграрникам все-таки треба було б визнати, що і вони багато чого не зробили для поліпшення справи в аграрному секторі країни, що і на них лежить вина за плачевний стан у сільському господарстві. Академікам не слід гніватися на журналістку, бо вона як громадянка України вболіває за село, бажає, щоб воно відродилося і розквітло.
А оголошення Галини Квітки персоною нон грата в установах академії, хай мені пробачать, є проявом негативних емоцій. Не можна не дивуватися, що 82 (може, я не точно порахував) поважних сивочолих академіків напали на одну жінку-журналістку, яка висловила свою думку з питань аграрної науки. Вона ж має на це право, як і кожний громадянин України. Тим паче що академіки не є кастою «недоторканних». З цього факту можна було б і посміятися, якби він не був такий сумний.
Михайло ПРОЙДАК, учасник бойових дій, ветеран праці.
с. Петрівка-Роменська
Гадяцького району
Полтавської області.
