Забутий експеримент, або Як об’єдналися місто із селом, і що із цього вийшло

У неспокійний перебудовний час кінця 80-х років під час розробки проекту адміністративного поділу територій радянський уряд як «полігон» свого експерименту вибрав дві місцевості. Одна з них розташовувалася у Луганській області. Йшлося про Свердловський район й шахтарське місто Свердловськ. Суть експерименту полягала в тому, щоб об’єднати ці дві адміністративні одиниці в одну з єдиним органом управління — міською владою. Варто зазначити, що у цього проекту було багато противників, оскільки немислимо було навіть припустити, що керівники міста зможуть ефективно управляти сільським господарством, вкладати в його розвиток кошти, зароблені шахтарями. Але в ті часи вибирати чи противитися було не прийнято, тому партія сказала, регіон відповів «Є!» Ішли роки, наша країна здобула новий статус, змінила суспільство, виростила нову плеяду державних чиновників і політиків, виробила нову стратегію свого розвитку. Старий експеримент адміністративної реформи забувся, загубився, залишився не оцінений. За два десятки років так ніхто й не проаналізував: це добре чи погано? Чи потрібно це країні, чи ні? Можна сказати, що міська влада Свердловська сьогодні працює в унікальних умовах, які мають свої мінуси й плюси. Хоч би як там було, це — досвід і на нього варто звернути увагу.

Якщо розібратися, то й міське, й сільське населення мають ті самі проблеми. Усім доводиться звертатися по допомогу до правоохоронних органів і соціальних структур, користуватися послугами медиків, Укртелекому, «Укрпошти» та ін. Ситуація в країні сьогодні така, що район має свої інстанції й організації, а місто — свої. Але, як правило, районні структури розташовані на території міської громади, тому, щоб розв’язувати проблеми зі здоров’ям або одержати необхідну довідку, селянам однаково доводиться приїжджати до міста. Є випадки, коли на одній вулиці районного центру можуть розташовуватися відразу й районна, і міська інстанція. Власне, так було й у Свердловську. До експерименту. Сьогодні все виглядає по-іншому.

Об’єднання міста й району передовсім дало значну економію коштів, оскільки багато державних структур були скасовані. Почнемо з головного — зі скорочення штатної чисельності виконавчого органу місцевого самоврядування, що стало можливим після скасування районної влади. Сьогодні вона становить 250 осіб, і якщо порівнювати цю цифру з показниками сусідніх територій — Краснодоном і Антрацитом, — то перевага свердловських показників очевидна. Скажімо, місто й район у сусідніх регіонах обслуговують відповідно 358 і 312 державних чиновників. Різниця, певна річ, є. Крім того, кошти були зекономлені на ліквідації районних підрозділів міліції, соціальних органів, медичних установ тощо. Сьогодні, наприклад, у Свердловську працює дві лікарні, які обслуговують усе населення. Щоправда, є один істотний нюанс. Районні сільські лікарні фінансуються за особливою схемою, іншими словами, одержують від держави більше коштів, ніж міські. Тому утримання двох лікарень місту дається важко. Адже надходження до міського бюджету від сільських територій становлять усього два відсотки.

Оскільки про свердловський експеримент у Києві не пам’ятають, бюджетне фінансування визначається Свердловську без урахування сільського району. Щороку керівники міста звертаються до Верховної Ради з настійним проханням згадати про особливий статус території й при розподілі коштів урахувати, що у структурі міста є сільська місцевість. Головне бюджетоутворююче підприємство міста ДП «Свердловантрацит», навіть незважаючи на високі виробничі успіхи, не може потягнути відразу й місто, і село. Із тринадцяти рад тільки три можна вважати самодостатніми, завдяки тому, що на їхніх територіях розташовані шахти. Всі інші десять — дотаційні. Але звернення до народних депутатів і додані до них розрахунки поки що залишаються без уваги.

Другий, дуже важливий, момент наслідків експерименту стосується територіального розподілу. Між Антрацитівським районом і Свердловськом розташоване місто Ровеньки. Частково воно заходить на землі двох районів, і ця обставина спричинює конфлікт: селищні ради підлеглі Ровенькам, а розташовані на чужій території.

— Виникає якийсь парадокс, — коментує голова Свердловської міської ради Сергій Вівденко. — Ми розпоряджаємося землею, що ближче іншій громаді, у цьому випадку Ровенькам, і вона звертається до нас із проханням дати її в оренду. Виділивши цю землю, ми практично її не контролюємо. У разі виникнення певних непорозумінь, стрілки переводяться на нас, і ми опиняємося у ролі винуватого. Адже Свердловський міськвиконком дав землю ровеньківському підприємцю. Тому територіальні принципи повинні бути переглянуті. Почасти це — адміністративна складова реформи, почасти — територіальна.

На думку Сергія Вівденка, загалом у державі упущена система контролю над структурами рад. У зв’язку з погіршенням демографічної ситуації, падіння виробництва об’єднання селищних і сільських рад цілком обґрунтовано. Скажімо, на території Свердловської міськради є села, в яких уже немає соціальних об’єктів — ні шкіл, ні ФАПів, хіба що старенький клуб. На 95% ці ради дотаційні й перспективи не мають, навіть за великого бажання щось зробити. Чи потрібні вони в цьому разі? У Свердловську можна безболісно скоротити дві ради, одержавши в підсумку економію коштів і концентрацію їх у потрібному напрямі. Зараз це питання вивчається.

Здавалося б, злиття міста й села в одну владну структуру має певною мірою розв’язати ііпродовольчу проблему місцевого населення. На жаль, позитивних зрушень тут мало. Виною всьому, мабуть, знов-таки бідність міського бюджету, яким здебільшого латаються дірки зношеного житлово-комунального господарства. До вирішення питань цілорічного забезпечення людей сільськогосподарською продукцією кошти не доходять. Перш за все мається на увазі розвиток тваринництва, вирощення овочів, створення овочесховищ і переробка продукції сільського виробництва. Сьогодні міська влада шукає інвесторів для вирішення всіх цих питань і думає над розвитком внутрішньої кооперації. Держава могла б дуже допомогти, якби, нарешті, визначила своє ставлення до Свердловська, як учасника експерименту, що затягнувся на десятиліття.

 

Луганськ.