До кінця року в Донецькій області закриють 26 шкіл. Влада переконує: оптимізація мережі піде на користь дітям. Проте справжня причина — брак бюджетних коштів. Перспектива ліквідації деяких навчальних закладів уже збурила громадськість.

«Першою ластівкою» стала школа № 111 з українською мовою навчання, розташована у Петровському районі обласного центру. Конфлікт, який розгорівся навколо навчального закладу, мав усі шанси перетворитися на резонансний щонайменше з трьох причин. Насамперед тому, що школа одна з перших у Донецьку отримала статус української — ще в 1995 році. Тому йдеться не просто про ліквідацію навчального закладу, а про закриття в російськомовному регіоні школи, де всі ці роки плекали національні традиції. По-друге, Петровський район — околиця обласного центру. Тут важко знайти гарну роботу, та й працюючих прибуткових підприємств небагато. І перспективу ліквідації навчального закладу мешканці сприйняли як ще одну ознаку «неперспективності». По-третє, як-не-як, ідеться про закриття школи в шахтарській столиці, де в попередні роки цей процес не був масовим. І той факт, що оптимізація не обійшла і Донецьк, свідчить про одне: ситуація у бюджетній сфері критична навіть для обласного центру. Що тоді говорити про сільські райони?

«Дві ночі не сплю, переживаю. Дитина плаче...»

«Шановні батьки, ну чому ви такі агресивні? Ми ж хочемо зробити краще для ваших дітей!». Такими словами голова Петровської районної ради Станіслав Повний переконував батьків учнів школи № 111, які прийшли висловити обурення імовірною перспективою закриття навчального закладу з 1 вересня. Представники місцевої влади повідомили: одну зі шкіл таки доведеться ліквідувати, а учнів — перевести до інших, які заповнені лише наполовину. Але активісти, які захищають школу, не згодні.

«Дві ночі не сплю, переживаю, — не стримує емоцій учасник бойових дій Роза Косарєва. — Правнучка моя плаче, ми живемо удвох. У нас більше нікого немає. І вона плаче щодня: бабусю, я не піду до іншої школи. Тут усі знайомі — діти, вчителі. Тепер розкидають по різних місцях, і шукай де кого». Сама Роза Микитівна свого часу навчалася в цій школі. У ній же здобули освіту діти, онуки. Батько школяра Валентин Рудь — також випускник 111-ї. «Уряд каже: ми хочемо закрити школу, щоб заощадити бюджет. І на чому ми заощадимо? Наших дітей віддають до іншої школи, де вони навчатимуться у другу зміну. Електрика горітиме, і її більше витратять, ніж коли вчаться в першу зміну. Крім того, діти закінчуватимуть навчання пізно, приходитимуть додому о сьомій-восьмій вечора. А ми, батьки, хвилюємося. Це ж треба зустрічати, проводжати», — пояснює співрозмовник. Він нагадує, що свого часу школа дала путівку в життя людям, якими пишається країна: боксер Олександр Ягубкін, футболіст Олексій Бєлік, народний депутат Юрій Чернов — серед її випускників.

Мати п’ятикласника Наталя Ситник відкидає звинувачення в тому, нібито статус української школа отримала всупереч волі батьків. «Я сама за національністю росіянка, у мене батьки в Росії, — каже жінка. — Але коли школу переводили на українську мову навчання, ми не були проти. Вважаю, ми живемо в Україні, це наша батьківщина, і це наша мова — українська. Про нас написали в Інтернеті, ніби ми гвалтуємо дітей українською мовою. Це неправда! А якщо комусь не подобається українська в школах — будь ласка, нехай їдуть до Росії і дізнаються, що таке російський націоналізм».

Кому дістанеться відремонтована будівля?

«Ми навмисне обрали цю школу, щоб моя онучка вчилася тут. Вона вже в сьомому класі. Мені подобається викладацький склад, знання дають гарні, на рівні гімназії», — каже мешканка району Віра Буряк. Інші батьки наголошують на тому, що старшокласникам важко буде призвичаїтися до нових учителів та нових вимог, а це позначиться на оцінках. Пролунав і такий аргумент: мовляв, у тій школі, куди збираються переводити дітей, — погані туалети, куди дитина боїться заходити! Тоді як у 111-й на початку навчального року капітально відремонтували всі санвузли, в тому числі — частково коштом батьків. Тож кому тепер дістанеться відремонтована будівля?

Станіслав Повний заявляє, що грошей на утримання всіх шкіл у бюджеті немає. Передбаченої суми не вистачить навіть, щоб заплатити повністю підвищену з 1 січня зарплату вчителям. «Ніхто не хоче закривати школу. Ви гадаєте, я хочу? Звичайно, ні. Але школи в середньому у районі не завантажені на 50 відсотків. Немає рішення закривати школу. Іде обговорення, як оптимізувати роботу, щоб, по-перше, підвищити зарплату вчителям, по-друге — забезпечити максимальну ефективність роботи освіти. Щоб діти розвивалися», — переконував керівник району. Він заперечив чутки, нібито на місці школи збираються зробити розважальний центр. За словами Повного, влада запропонує організувати в цій будівлі філію одного із технікумів.

Проте на ці слова батьки учнів відреагували дуже бурхливо. Не можу не відзначити і таку тенденцію: про імовірне закриття школи батьки та учні дізналися ледь не випадково. Принаймні попереднього обговорення за участі громадськості в районі не було. Чому пропонують закрити саме 111-ту? Адже відсоток заповнюваності тут — аж ніяк не найнижчий. Тому новина про перспективу ліквідації навчального закладу спричинила акцію протесту батьків та учнів, про що наша газета писала наприкінці минулого місяця.

Василь Лисенко, який багато років був депутатом районної ради і займається громадською роботою, вважає, що мережа шкіл та дитсадків мають не скорочуватися, а розширюватися. «Не вітаю те, що нова районна влада розпочала свою діяльність зі скорочення шкіл, — каже співрозмовник. — Адже ми хочемо, щоб зростало населення України, щоб наші діти виховувалися кращим чином. Тому бажаю, щоб батьки, які захищають права своїх дітей, домоглися правди. І щоб діти могли навчатися в тій школі, в якій хочуть. Тим паче що це — єдина в районі школа, де викладання повністю ведеться українською мовою».

Районні чиновники сховалися від журналістських запитань

Тема оптимізації мережі навчальних закладів — болюча і резонансна. З огляду на це, здавалося би логічним, аби районна влада максимально відкрито обговорювала би її із громадськістю та викладала свої аргументи. Однак у Петровському районі в перші дні конфлікту зайняли «страусячу» позицію. Начальник районного управління освіти Лариса Фофанова, якій я зателефонувала в день акції протесту проти закриття школи № 111, заявила, що телефоном вона коментар не дає: «Я вас не бачу...» А особисто зустрітися із журналістом не може, тому що... у неї закінчився робочий день (розмова відбувалася приблизно о 16.45 у п’ятницю). Зрозуміло, що зустріч не відбулася ані в суботу, ані в неділю. Адже вільний час для чиновниці — то святе.

Голова райради не вбачає нічого надзвичайного в поведінці своєї підлеглої: «Спитайте самі у неї!» — відповів Станіслав Повний у відповідь на прохання прокоментувати «неконтактність» начальника райвідділу освіти. А на зауваження, що міський голова Олександр Лук’янченко завжди дає коментар журналістам, навіть у вихідні та святкові дні, керівник району роздратовано відреагував такою реплікою: «Ось і звертайтеся до Олександра Олексійовича!».

Міський голова, до якого звернувся «Голос України», такої позиції районних чиновників не схвалив: «Якщо проблема є — треба іти до людей, розмовляти і пропонувати варіанти. Тільки так, тільки відкрито ми працюватимемо в цьому питанні».

Під «оптимізацію» потрапила школа, де вчився лідер українських комуністів

Школа № 111 — не єдина, яка має шанси потрапити під «урізання». Наступний конфлікт спалахнув навколо донецької школи № 136 — вона також має статус української. До речі, один із знаменитих випускників цього навчального закладу — лідер Комуністичної партії України, народний депутат Петро Симоненко. У школі нині 570 учнів та 52 дошкільнят готуються стати першокласниками. Проте наприкінці січня стало відомо, що з 1 вересня перші класи в цьому закладі не набиратимуть — так само, як і десяті. Дітям пропонують перейти до іншої, російської, школи, де лише 440 учнів.  «Ми привели дітей до підготовчого класу, а нас відправляють у 120-ту школу, — розповіла Тетяна Чілій. — Пропонують писати заяви про зарахування дітей до першого класу російськомовної школи. Обіцяють, що зроблять там для нас український клас. Але ми вже побували в 120-й і однозначно проти. Школа стоїть за п’ять метрів від проїжджої частини, немає огорожі, протікає дах. За п’ятнадцять метрів від школи — міський наркодиспансер. Тому всі батьки повстали. А наша 136-та — зовсім інша, торік на її капітальний ремонт виділили 400 тисяч гривень».

«Вважаємо, що позбавляючись від першокласників і десятикласників, у 136-й школі роблять штучний «недобір». Розвантажують українську школу, аби заповнити російську, — переконана мати двох школярів Оксана Нечепуренко. — У мене старший син навчається в другому класі, а молодший — майбутній першокласник. У класі старшої дитини на наші батьківські гроші зроблено ремонт. Ми своїми силами шпалери клеїли, поставили пластикові вікна. А тепер цю школу звільнять від дітей і комусь подарують. Особисто моя думка: у дітей, які навчаються українською, більше перспектив для продовження освіти. Сама я не знаю української мови. Але хочу, щоб діти розвивалися».

ВІд автора. Навіть поверховий аналіз ситуації з «оптимізацією» навчальних закладів свідчить: школярам та вчителям не завжди пропонують рівноцінну заміну. В деяких випадках школи, до яких збираються переводити учнів, мають більші комунальні проблеми, ніж ті, які закривають. Тому батьки і не вірять обіцянкам про те, що в нових школах їхнім дітям забезпечать вищий рівень знань та комфорту. Та й чи орієнтуються на інтелектуальні здобутки наші освітні заклади?

Років два-три тому під час відрядження до сільського району завітала до однієї зі шкіл. Директор зустріла сяючою посмішкою і пообіцяла показати найвидатніше досягнення за останній рік. Цим досягненням виявився... туалет, обладнаний просто у приміщенні школи замість «будки» на вулиці. Керівник школи із неприхованою гордістю розповідала, скільки зусиль та грошей коштувало це благо цивілізації. Так склалося, що сьогодні теплий туалет у сільській школі вважається досягненням для країни, яка будує ракети та літаки. А якість роботи освітян оцінюють не так за рівнем знань учнів, як за мистецтвом господарювати, заощаджувати та «залучати» гроші. У місцевих бюджетах на 2011 рік не вистачає коштів на стовідсоткове фінансування зарплати вчителів та оплати спожитих школами енергоносіїв. І це — головна причина масового процесу закриття шкіл в області. Виходить, заощаджені гроші підуть на «проїдання», а не на підвищення рівня знань серед учнів.

P. S. Коли матеріал уже було підготовлено до друку, у школі № 136 відбувся мітинг протесту школярів та їхніх батьків проти закриття навчального закладу. Після акції на зустрічі за участі керівництва районного відділу освіти батькам повідомили, що набір до перших класів у 2011 році таки буде поновлено.

А тим часом до голови Донецької обласної ради Андрія Шишацького звернулися мешканці селища шахти імені Абакумова в обласному центрі, стурбовані перспективою закриття школи № 77. Керівник облради пообіцяв узяти це питання під особистий контроль.

«Питання, пов’язані із закриттям навчальних закладів Донецької області, сьогодні стоять найбільш гостро, незважаючи на те, що ця проблематика перебуває у віданні міст і районів, — зазначив голова облради. — Найближчим часом я проведу нараду зі спеціалістами, щоб комплексно розглянути кожен випадок. Під час прийняття таких відповідальних рішень ми повинні прислухатися насамперед до думки громади. І створити всі умови, щоб наші діти навчалися в гідних умовах».

   КОМЕНТАР

Олександр Лук’янченко, міський голова Донецька:

— У місті — 64,5 тисячі учнів, тоді як школи розраховані на 130 тисяч. Є школи, де навчаються 115—120 учнів, а вони розраховані на 800, на 650 учнів. Депутатські комісії міської ради, районні ради розглянуть питання різнобічно: найближче розташування шкіл, якість навчання тощо. Після цього прийматимуться рішення із оптимізації. Територіальна громада має право приймати будь-які рішення, в тому числі непопулярні. Але сьогодні жоден конкретний об’єкт не називався і називатися не може. Це просто домисли.

Під час оптимізації мережі бюджетних закладів дивитимемося на якість та ефективність роботи. Інших питань не буде. І, звичайно, на доцільність, пов’язану із витрачанням енергоресурсів. Адже сьогодні держава виділила кошти на 64,5 тисячі учнів: отримайте і займайтеся цим. Це делеговані повноваження. Хоча ми в черговий раз додатково відірвали від власних повноважень і виділили цього року на освіту 36 мільйонів, на охорону здоров’я — 19 мільйонів, щоб залатати «дірки».