Тільки-но Анатолія Корнєєва обрали 31 жовтня минулого року сільським головою, він одразу розпочав писати листи. Про те, що дуже наболіло йому, як громадянину, селянину. Не йому одному — всій громаді
У них не так, як у нас...
Усе в житті робити на совість навчила подільського хлопця Анатолія Корнєєва армія. Як кращий випускник військово-інженерного училища, він отримав престижне направлення — до колишньої НДР. Військові частини, які розміщувалися там, були зразком у всьому: найсучасніше озброєння, регулярні навчання, що давало можливість удосконалюватися, бути дисциплінованими та мобільними. Це назавжди ввійшло в звичку, стало рисами характеру подоляка Корнєєва. «А ще, — розповідає він, — мене дуже вразили німці. Вони робили те чи інше раз і назавжди, а не так, як у нас, щоб раз за разом переробляти та латати. Не так давно довелося побувати в тих місцях. Побачив свою колишню ВЧ. Її використовують для цивільних цілей. Скрізь охайно, споруди утримуються в гарному стані. Прикро й соромно мені стало за Україну, бо у нас зовсім не так...»
За роки незалежності України багато військових частин перестало існувати, а їх гектари досі гуляють у бур’янах, приміщеннями висвистують вітри, будівлі розвалюються. Наша газета цю тему порушувала не раз, та віз, як кажуть, і нині там. Досі жодного гектара землі Міноборони не передало громаді міста Кам’янця-Подільського, яка роками оббиває пороги цього відомства. Справді бо, з такими домовлятися — що з кобилою молитися. Коли ж нарешті вища українська влада окине оком господаря неозорі конверсійні простори?! Лише в селі Руда, де головує Корнєєв, отак гуляє без діла 20 міноборонівських гектарів...
Від рослин до людей
Хочеться, щоб адресати сільського голови якомога швидше зрозуміли: довіряти йому можна. Коли розвалився СРСР, Анатолій повернувся з Далекого Сходу, де на той час служив, на рідне Поділля. Роботи не було, сім’ю треба було годувати, взявся за першу справу, яку запропонували — продавати хліб. І став одним із перших успішних місцевих менеджерів хлібопекарської галузі. «Ти офіцер, як можеш торгувати?!» — запитували у нього. «Я ж не пішов красти», — відповідав. Купили хату в сусідніх з Рудою Гаврилівцях, узялися обробляти свої 27 соток. Анатолій обклався літературою, дошукувався, як досягти найкращої віддачі від землі. Коли познайомився з тернопільськими ґаздами, зрозумів, що й сам хоче таким стати. Ці люди теж не працювали абияк, чим нагадали німців. Охайні господарства, на подвір’ях трактори, легкові та вантажні автомобілі, які подоляни на той час вважали розкішшю. Ґазди не чекали манни з неба і розраховували лише на власні сили. «Саме вони прищепили мені любов до землі та до справи, якій уже не зраджу. Загітували зробити теплицю. Виходжу на подвір’я вранці, а воно все заставлене розсадою — привезли, як обіцяли, з Тернопілля. Років два я звикав до землі, рослин, а вони — до мене. Зрозумів: сотка може прогодувати не одну людину».
Щороку в Корнєєва збільшувалися знання, площа під посівами та насадженнями, кількість культур та їх сортів. Городник із Гавриловець почав тісно співпрацювати з аграрно-технічним університетом, службою дорадництва. Ставши учасником міжнародного проекту, за кошти міні-гранту придбав мотоблок.
Ось такого господаря мешканці сіл Рудської сільради обрали собі торік за керівника. «Якщо він сам зумів вибратися з безробіття, бідності, зможе вивести й громаду», — кажуть люди. Наразі Рудська сільрада першою в районі знайшла собі закордонного партнера — громаду невеликого польського міста Краснік, яке за останні роки виграло й освоїло цілу низку грантів ЄС.
«Жду ответа,как соловей лета»
Так писали колись на конвертах з армії. Перший лист Анатолій Корнєєв написав міністру оборони України Михайлу Єжелю. «До 2004 року в селі Руда дислокувався окремий саперний батальйон. Житловий комплекс передано в комунальне господарство сільської ради, а решта будівель і комунікацій військової частини знаходиться без належного догляду, занепад досяг піку. Хотілось би, щоб майновий комплекс, який у минулому слугував взірцем порядку і давав можливість працевлаштування громадянам, і тепер працював на благо нашої Батьківщини, а не був пам’ятником безгосподарності. Для громади не грає великої ролі, кому належатиме цей об’єкт. Прошу Вас вжити відповідних заходів щодо його використання».
У січні цього року начальник Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України Петро Онофрійчук повідомив селянам, що «на Міністерство оборони України покладено завдання щодо забезпечення надходження коштів до спеціального фонду державного бюджету від продажу нерухомого військового майна». «...Вивільнені фонди військового містечка №36 розглядатимуться до включення до додаткового переліку нерухомого військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужене (до розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.10.07 №896-р). ... Міністерство... готове розглядати пропозиції стосовно передачі фондів військового містечка №36 у с. Руда в комунальну (спільну) власність відповідної територіальної громади на компенсаційній основі, зокрема, шляхом передачі адекватної кількості житла для забезпечення безквартирних військовослужбовців».
Сім років з часу «дембеля» містечка №36 міністерству не було до нього діла. Скільки ще років розглядатимуть питання про відчуження цього майна? Сільська громада, може, і придбала б це містечко, якби був у неї отой «адекватний» обмін. Та наші сільради про такі багатства можуть тільки мріяти.
Голова знову взявся за перо, бо треба діяти оперативно, як вчили в армії. Цього разу він написав до Прем’єр-міністра М. Азарова. «Я, як колишній військовий, знаю, якою ціною нам далися в минулому ці споруди. Тому вважаю своїм громадянським обов’язком довести до Вашого відома, що є такий об’єкт, якому можна знайти застосування. До прикладу, перепрофілювати на овочезберігаюче підприємство. Немає різниці, кому воно буде підпорядковане. Адже в державі гостро стоїть продовольче питання. І Ви, як ніхто, знаєте проблеми в аграрному секторі. Ми навчилися вирощувати сільгосппродукцію, а зберігати немає де. А тут є можливість переобладнати сховища для техніки на овочеві. І тоді з’явиться перспектива для громади та регіону. Якщо ж буде продовжуватися політика очікування на тендер, то через два-три роки доведеться виділяти значні бюджетні кошти на рекультивацію території. Дякую за розуміння. Сільський голова Анатолій Корнєєв».
Анатолій Корнєєв з донькою Дариною збирає щедрий урожай картоплі.
Лише в селі Руда, де головує Корнєєв, отак гуляє без діла 20 міноборонівських гектарів...
Фото з альбому родини КОРНЄЄВИХ.
