Голосувати не хотіли, доки не заборонять компартію
— А як виникла ідея скликання позачергової сесії Верховної Ради?
— Коли ми побачили, що назрівають серйозні речі. У Москві, було зрозуміло, перемогла група Єльцина, то нам потрібно було і визначитися з політичним поточним моментом, і виробити план конкретних дій на цей період. А це могла зробити тільки сесія.
— Проект Акта про державну незалежність України, автор якого Левко Лук’яненко, коли він з’явився у вас вперше?
— Він з’явився в мене 24 серпня, десь у першій половині дня. Коли Народна Рада зібралася і прийняла рішення не проголошувати незалежність. Таке рішення підтримали Гриньов, Скорик і багато інших людей. Вони зайняли таку позицію: не приймати, доки не буде заборонена Компартія. Не приймати з рук комуністів незалежність. Це, мовляв, буде неправильно. А тому треба розпустити Верховну Раду, все розпустити. А я їх запитую: а хто ж у такому разі проголосить незалежність?
Потім до мене прийшов Павличко і сказав, що йде на засідання Народної Ради і буде говорити, що ми ставимо питання про незалежність на голосування. Не будемо з ними рахуватися. Каже, я їх мав у дупі.
— Він також згадує, що прийшов до вас і сказав: Леоніде, якщо ти не поставиш на голосування Акт про державну незалежність України, я тебе вб’ю!
— Це була емоційна реакція... Я вислухав його і питаю, а що ж ми будемо приймати? У мене ж немає що ставити на голосування. Ну як з голосу можна проголосити незалежність України. Це ж юридично треба обґрунтувати.
І вони пішли і підготували цей текст. Чорновий текст написав Лук’яненко, але Павличко своєю рукою дописав важливі, на мою думку, положення.
Коли цей текст з’явився, я почав викликати до себе керівників обласних депутацій. Знаєте, чого я найбільше в світі боявся? Я поставлю на голосування, а його не проголосують. Навіть 226 не наберемо. Це була б ганьба на всю історію — Верховна Рада відмовилася від незалежності! Я їх почав викликати. Переважно представників Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Одеси, Криму — це основні області, звідки було найбільше депутатів. І ставив конкретне запитання. Показував їм документ і казав: підіть, переговоріть і через годину скажіть, з вашої точки зору, скільки людей голосуватиме. Вони йшли, збиралися в коридорах, я був у президії, бачив, і йшли до мене або показували просто із зали — все нормально.
Коли я дізнався що проголосують, то знав: навіть якщо група ортодоксальних комуністів не проголосує, то все одно отримаємо майже 300 голосів. А проголосували 346.
Не можна кожні п’ять років змінювати курс
— Нині можна почути таку фразу. Мовляв, ми так погано живемо, втрачаємо демократію, тому що незалежність звалилася з неба, що, мовляв, українці не боролися за незалежність. Як би ви оцінили ці слова?
— Звичайно, на перших порах, у перші роки я зустрічався з людьми, я десь відчував, що вони хотіли бачити Кравчука героєм, на білому коні, з шаблею, як Єльцина, який стояв на танку. Люди хочуть героїзації завжди. А насправді, коли я приїхав з Біловезької Пущі, то ми знову проголосували безкровно. У Біловезькій Пущі було заявлено, що замість Союзу існує Співдружність Незалежних Держав. Для людей це було так, нібито встав вранці, зробив якусь роботу вдома і пішов на службу. Це — правда.
Але те, що ми сьогодні, вчора, вже 20 років живемо погано, бо без крові здобули незалежність, — це неправда.
Люди вже зрозуміли суть незалежності, але вони ще не зрозуміли, що вони можуть. Адже за радянських часів казали, що все зроблять влада, партія. Те, що ми записали, що народ є джерелом влади, вони сприймають формально. Моя сестра мені завжди каже, як я можу, це ж — влада. І ця влада сьогодні робить усе, що хоче, з людьми.
Це — результат психології яку вбудували в людину, вбили в людину більшовики і та система. І це — погано.
Друге. Після кожних виборів кожен Президент готує свою платформу, свою Конституцію і свій політичний курс. Як правило, каже, що до нього все робилося не так. Нічого не залишається позитивного, на що можна було б спертися і сказати: оце вони робили правильно і ми будемо продовжувати. Бо якщо запитати людей, що відбувається, вони не скажуть. Бо твориться образ ворогів. Для комуністів, скажімо, Кравчук — ворог. Для когось Ющенко — націоналюга і таке інше.
Не можна так будувати державу, коли кожні п’ять років змінюється політичний курс. Причина в тому, що ми не визначились остаточно, куди ми йдемо, з ким будемо працювати, як будемо працювати. Кучма робив спроби налагодити більш-менш нормальні стосунки з Росією, хоча він у Росії казав одне, а в Брюсселі — інше. А Ющенко сказав, що все це — дурня, все не так, ми маємо робити інакше. Прийшов Янукович, він мусить налагодити те, що наламали. Що йому робити, скажіть, будь ласка? Він не може залишити такі стосунки з Росією, які були до сьогодні, і не співпрацювати, маючи з ними такі тісні людські й історичні лінії зв’язку.
Світ став інший, а ми?
Однак незалежність України — це не подарунок долі. Так, люди відчули, що це відбулося легко. Це — правда, якщо брати історично. Що показала Біловезька Пуща? Що можна руйнувати імперію без крові. Можна формувати свою політику у своїх власних інтересах, коли йдеться про корінні інтереси людей. Що можна впроваджувати демократію навіть у дуже тоталітарних державах, коли тоталітаризм пронизав увесь народ. Просто можна поступово її будувати. Це показала Біловезька Пуща. Вона показала, що після цього світ змінився.
Уперше в історії, після створення Радянського Союзу в 1917 році і початку конфронтації, зникли системи і «холодна війна». А раз зникли системи — зникли загрози світової війни. І це дає можливість проводити політику на взаєморозумінні, а не на конфронтації. Це все Біловезька Пуща.
— Днями читав на сайті «Обком» інтерв’ю письменника Андрія Куркова. І на запитання: «Коли тобі як письменникові, як людині жилося найкомфортніше?», він відповів: найкомфортніше мені жилося за часів Президента Кравчука і в перші роки правління Віктора Ющенка. Він пояснив це тим що держава не втручалася в життя людини.
— Я й нині на цьому стою. Може, те, що скажу, не зовсім про політику, але ситуація проявилася доволі виразно й випукло. Ситуація навколо Федерації футболу України. Прислала ФІФА лист. І є реальна загроза, що на Україну накладуть санкції. Після того, коли влада знайшла гроші, почала будувати інфраструктуру. І це може трапитися через хуторянську метушню навколо Федерації футболу України. А як накладуть санкції, ми втратимо шанс провести Євро-2012. Вони ж приїхали і вивчили це. Я ж бачив своїми очима, вивчили. Пряме втручання держави. Пряме управління громадською організацією з боку керівників уряду. Це — отрижки, вибачте за слово російське, того, що держава хоче управляти всім і вся.
Демократія — це коли більшість, близько 60 відсотків, опозиція — 40 відсотків. Демократія — це коли опозиція з владою працюють разом, не ворогують, у тих — свої методи, у цих — свої. Історія держав, яку я вивчав, свідчить: жодна країна не була демократичною, коли у владі була одна політична сила. Не було в історії такого прикладу.
Неправильно кажуть, що опозиція — це не влада. Влада. Тільки з іншими можливостями і повноваженнями, темами. Чого цього не зрозуміти? Ненависть, яка породжується до всіх інших, виникає через владу, через бажання керувати всім і вся.
Бесіду вів Володимир КОРОЛЮК.