2011-й — Перший рік «Чорнобиля»

У цьому документально-публіцистичному багато ілюстрованому ним же виданні йдеться про героїзм, самовідданість пожежників та інших ратоборців як Чорнобильської АЕС, так і громадян України, Росії, Білорусії, інших країн СНД і закордону, котрі почали негайну боротьбу з наслідками Чорнобильської катастрофи, а також працівників органів внутрішніх справ та закладів охорони здоров’я, вчених, армійців, аграріїв тощо.

У книзі також порушено проблеми, пов’язані з контактами України з міжнародною спільнотою на тлі виконання обіцяних фінансових та технічних зобов’язань, в одержанні найновіших відкриттів і досвідів у атомній енергетиці та застосування прогресивної техніки.

Публіцистичний твір широко розкриває не тільки вітчизняний і міжнародний резонанс жахливих чорнобильських подій, а й подає читачам документи двадцятого й нинішнього століть, відкриття прогресивних робіт провідних вчених та фахових спеціалістів України, Росії і Білорусії у вирішенні надскладних «чорнобильських» завдань в екстремальних умовах високого радіаційного забруднення.

Олег Петрович, уродженець Полтавщини, чорнобильське пекло пройшов з початку травня 1986 року як спеціальний кореспондент газети «Правда». Працював на ЧАЕС протягом року, буває тут і зараз. Єдиний у світі сфотографував з ризиком для життя зруйнований реактор з п’ятнадцятиметрової дистанції. Ядерне опромінення привело його до чотиригодинної хірургічної операції. Ліквідатор надзвичайно схуднув, бо втратив аж 30 кілограмів, роками боровся з хворобами, однак все ж писав і пише всі ці 25 років цікаві чорнобильські твори. Повернувся він й у пресу: кілька років був головним редактором республіканської «Профспілкової газети». Зібрав матеріал на низку книжок, у тому числі — і його 25-й фоліант.

... Питаю Олега Петровича, де ж стільки у вас взялося наснаги й сили? «Від батька і матері — учасників Великої Вітчизняної війни. А труднощам вчився вже у Донбасі, звідки у 18 років переїхав до Києва, щоб стати журналістом. А став ще й письменником — 45 книжок. Це, треба сказати, згодом далося мені «дуже дорого»: після тяжкої операції став інвалідом».

Нині О. Гусєв виконує не тільки журналістський, а й громадянський обов’язок: працює у Міжнародному комітеті захисту прав людини. Йому присвоєно на підставах свідоцтва Міністерства юстиції України й наказу комітету № 222 від 5 травня 2004 року звання «генерал-майор» з правом носіння форми з символікою комітету (шеврон).

Та й зараз він виносить на світ чимало критичних сторінок «байкарям» різного рангу, котрі не мають права давати власні некомпетентні оцінки стану на ЧАЕС та забруднених радіацією об’єктах не тільки з моральних, а й з юридичних міркувань: причина — «вони там і близько не були».

Його нинішній твір спростовує й неточні висновки Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) про те, що Чорнобильська катастрофа, мовляв, не така важка, як пишуть про неї в Україні. Деякі фахівці цієї організації у вересні 2005-го подали цифри, котрі Олега Петровича і величезну кількість ліквідаторів дуже обурили. Спеціалісти МАГАТЕ у звіті експертної комісії ООН на «чорнобильському» форумі у Відні значно применшили негативний вплив цієї трагедії. Безпідставно інформували міжнародну спільноту про меншу, ніж фактична, кількість її людських жертв. Особливо применшили цифри втрати дітей, які народилися в зоні вибуху станції. Адже було дуже багато дітей, вражених «мирним атомом», а не лише дев’ятеро, як вказано у звіті експертної комісії ООН на згаданому форумі.

— Думки фізичних осіб і представників вищеназваної організації, викладені в цьому звіті, — дуже негативний «портрет» цих «експертів», — свідчить автор. — На них — повна відповідальність за введення в оману світової спільноти.

Майже все, що побачив у радіоактивній Чорнобильській зоні навесні 1986 року О. Гусєв, регулярно доповнюється його новими фотознімками й блокнотами — щорік після чергового «знайомства» з наслідками біди Чорнобильської АЕС лауреат найвищої журналістської премії Національної спілки журналістів України «Золоте перо» не тільки аналізує новини по «деталях», а й через нові свої книги дає «ключі» доріг, якими вже стільки років народи України та й увесь світ прискорюють ходу в боротьбі з наслідками найбільшої ядерної техногенної катастрофи XX століття.

Київські продавці розповідали мені, як у книгарні, що біля Національного транспортного університету столиці України, вже в момент викладання його твору на стіл читачі почали розглядати цю незвичайну книгу числом сторінок — 624, її зміст і фото. «Така книга має бути у кожній хаті, — сказала одна із студенток цього вузу. — Подивіться хоча б, які тут точні заголовки чорнобильських фрагментів: «Хто був проти будівництва ЧАЕС», «Когда Чернобыль-86 впервые зазвучал на уровне ООН», «МАГАТЕ сказала щось не те», «Дамоклов меч, конский волос и бикфордов шнур», «Мир устал от Чернобыльской катастрофы?», «Чорнобильська програма відродження та розвитку України», «Атомщик Борис Иванович Горбачов сообщает о новой хронологии на четвертом блоке АЭС». Він же як автор цих сторінок подає у творі дуже важливе запитання, яке й розкриває його: «Чорнобыльскую аварию спровоцировал... наш киевский «земляк»?».

У книзі є й такі назви сторінок: «Были и небылицы чернобыльского суда», «Правда о Чернобыле лежит... в Москве», «Як швидше подолати наслідки «Чорнобиля-86», «Введення в дію нового «Укриття» — на 2012 рік», «Звернення Президента України з приводу Дня Чорнобильської трагедії», «Послання Президента України Віктора Януковича до Українського народу».