Кілька років поспіль над національною незалежністю України висить загроза дефолту. Так було і тринадцять років тому, напередодні парламентських виборів 1998 року та президентських — 1999-го. Нині на часі чергові парламентські вибори 2012 року, знакові для остаточного визначення курсу політичного розвитку держави, принаймні на найближче десятиріччя. А перед черговим історичним рубіконом (не виключено, і переділом влади) завжди загострюються всі суспільні негаразди, провоковані протистоянням у політичній сфері.

У пошуках нового формату

Загострюються фінансові проблеми держави, пов’язані з її міжнародними кредитними зобов’язаннями та втручанням кредиторів у регуляторно-податкову та соціально-економічну внутрішню політику. Активізуються протестні настрої, зумовлені невдоволенням громади життєвим рівнем. Тож у країнах, де процвітає корупція, політичні партії мусять виявляти прихильність до запитів електорату — ділитися накопиченими у міжвиборчу добу капіталами прямо чи опосередковано, завдяки підкупу голосів через фінансування передвиборних технологій, рекламно-інформаційну інтервенцію чи благодійницьку діяльність. Відбувається такий собі перерозподіл капіталів між бізнесово-політичними угрупованнями й населенням, що до певної міри послаблює соціальне напруження в суспільстві.

Однак для суттєвого результативного домінування окремої політичної сили на виборах, навіть підтримуваної численними політичними симпатиками та прихильниками, цього замало. Політикам доводиться враховувати також вимоги дрібного підприємництва, малого і середнього бізнесу, які на будь-якому історичному відтинку часу, разом з найманими працівниками та членами родин становлять понад 30 відсотків виборців. Ця найбільш креативна частина населення звикла виборювати своє право на життя у протистоянні з великим капіталом за умов постійного адміністративного тиску бізнесово орієнтованої провладної політичної сили, котра, запроваджуючи так звані непопулярні фіскальні методи, прагне наповнити державну скарбницю.

Так було, так є, так буде, допоки в суспільстві не запанує новий формат відносин — передусім між бізнесом і владою. В його основі має лежати державний принцип економічної свободи для бізнесу та регуляторно-фіскальної мотивації його виходу з тіні. Тоді бізнес почне усвідомлювати і свою соціальну відповідальність за наповнення бюджету, і вагу державних соціальних гарантій.

За двома «зайцями»

Коли держава одночасно «наступає на п’яти» значній частині бізнесу, починається хаос, загрозливий для політиків. У такі періоди історії, дбаючи про самозбереження й електоральні симпатії суспільства, влада здатна піти на компроміси. І саме в такий переломний момент, 1998 року, започаткували спрощену систему оподаткування (ССО). Відтоді, наприкінці 90-х років, через занепад промисловості, скорочення робочих місць розпочалося активне становлення й капіталізація ринкового бізнесу — і тільки! Підприємці (вчорашні безробітні) інвестували наявні невеликі кошти в торговельні місця на ринках, тому стали бажаними ситуативними партнерами для власників ринків у протистоянні фіскальним амбіціям влади щодо розширення бази оподаткування через тотальне запровадження ЕККА, істотне нарощування податкових стягнень тощо. Ставили на вартість торгового патенту залежно від розміру торговельно-складських приміщень, починаючи з 200 гривень при площі до 20 кв. м. Наприклад, у разі запровадження такої законодавчої новації суб’єкт торгівлі за наявності 1000 кв. м торговельно-складських приміщень мав би сплачувати за торговий патент  7300 гривень на місяць. У такому разі сотні тисяч «підприємців-риночників» знову втратили б роботу, а десятки тисяч підприємств торгівлі збанкрутували б. Тож влада мусила «вполювати одразу двох зайців»: з одного боку, врегулювати стосунки з протестувальниками проти «масок-шоу» з податкової міліції «риночниками», з другого — збільшити надходження до бюджету. Вихід знайшли у виведенні із загальної системи оподаткування «риночників», які сплачували ринковий збір.

Саме тоді, в 1997—1998 роках, вже на останньому етапі законодавчого процесу щодо патентних новацій шляхом цивілізованого діалогу з Верховною Радою України, з одного боку, та Спілки орендарів і підприємців України, Асоціації роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України і Всеукраїнської профспілки працівників і підприємців торгівлі, громадського харчування та послуг — з другого, досягли компромісу: зберегли вартість торгового патенту 200 гривень. А змінами до чинного на той час законодавства про оподаткування доходів громадян запровадили фіксований податок для самозайнятих фізичних осіб-підприємців (ФОПів) з річним обсягом реалізації (РОР) до 300000 гривень, які працювали на ринках та сплачували ринковий збір. Отак і було започатковано спрощену систему оподаткування... Дещо пізніше — в липні 1998 року, за активної участі віце-прем’єр-міністра тодішнього уряду Сергія Тігіпка та Держкомпідприємництва, указом Президента України було запроваджено спрощену систему оподаткування:

— для ФОПів з РОР до 500000 гривень з максимальним розміром на рівні вартості торгового патенту 200 гривень та з відсотковою ставкою 10 відсотків, без сплати ПДВ;

— для юридичних осіб з РОР до 1000000 гривень, спростивши для них бухгалтерський та податковий облік.

Держава зробила мудрий регуляторний хід, забезпечивши прозорість податкового адміністрування та подвійне податкове навантаження на зазначені категорії платників податків. Соціальне напруження було знято, «двох зайців» — убито, значну кількість козирів у політичних опонентів влади на останньому етапі президентських перегонів — вибито.

«Спрощенець» не зайвий

З часом, ведення ФОПами-«єдинщиками» спрощеного бухгалтерського обліку та готівкових розрахунків за товари та послуги мотивували великий бізнес використовувати їх для мінімізації своїх податкових зобов’язань й інших обов’язкових платежів. ССО перетворилася на корупціогенний мотиватор і для чиновництва з його мізерною платнею, яке навчилося створювати та «кришувати» часто-густо нелегальний бізнес без податкових зобов’язань взагалі. Водночас самозайняте підприємництво на периферії нерідко ледве зводить кінці з кінцями...

У країні, поза сумнівом, активізувалася паралельна, неконтрольована державою, корумпована тіньова економіка. Її обсяги не піддаються глобальному обліку, не враховуються системою прогнозного планування економічного розвитку країни. Природно, влада змушена вживати фіскально-регуляторні кроки у вигляді останньої податкової реформи, яка болісно вдарила зубожілих периферійних самозайнятих підприємців! Усе це вилилося у протистояння всього загалу «спрощенців» із владою, правду кажучи, не без участі політиків. Ситуація ускладнилася антагоністичними суперечностями (подеколи непримиренними) в самій діловій спільноті: з одного боку, між власниками ринків та торговельних центрів, котрі прагнуть нарощувати доходи за рахунок підвищення плати за оренду торговельних місць, з другого — між орендарями торговельних місць. Ці ФОПи об’єднуються в локальні організації з єдиною (принаймні на першому етапі) метою: відстояти свої права перед локальним монополістом — власником торговельних місць.

Неорганізовані на територіальному, тим паче національному рівні, не завжди законодавчо обізнані, підтримувані опозиційними політичними силами «спрощенці» спрямовують свої вимоги до влади... захищаючи більше інтереси орендодавців торговельних місць, ніж власні! Тож тепер, на етапі запровадження не завжди зрозумілих для суспільства непопулярних регуляторно-податкових новацій, посилюється соціальне напруження серед підприємницької громади, яка може або призвести до суспільних потрясінь, або ж буде локалізована послідовними і виваженими діями влади завдяки новим регуляторним компромісам.

Тож заклики до повного знищення ССО можна пояснити, як мінімум, політичною чи професійною некомпетентністю. Хоча, можливо... це просто політтехнологічний прийом опонентів?.. Хоч як там є, а ССО слід розглядати як суспільно необхідну складову регуляторно-податкової політики держави з урахуванням мети (філософії) її запровадження, викликів та пріоритетів, зумовлених практикою застосування, соціальною та економічною доцільністю її подальшого функціонування.

Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ,президент Спілки орендарів і підприємців України,заслужений економіст України.