Автор давно — ще у 2000 році — висловив думку, що наш колега Георгій Гонгадзе став жертвою змовників. Щоправда, дехто з нинішніх небожителів не вірить у конспірологічні теорії. Тож навіть не пробує аналізувати те, що відбувалося протягом кількох останніх років. І особливо випукло проявилося наприкінці минулого року. Саме тоді, коли слідство у справі про вбивство Георгія Гонгадзе начебто вийшло на фінішну пряму. У вересні тодішній керівник слідчої групи Олександр Харченко виніс постанову, за якою в убивстві журналіста звинувачувався колишній генерал міліції Олексій Пукач. А замовником назвали покійного міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. (Одначе нинішнє керівництво слідчої групи відмовилося від терміна «замовник». Днями Печерський суд столиці відмовив у позові Мирослави Гонгадзе, яка вимагала й надалі інкримінувати підозрюваному замовне вбивство).

Проте сьогодні наші роздуми про інше. Про те, як розігрувалася комбінація, котра, врешті, мала б завершитися звинуваченнями на адресу тих, хто, мовляв, «замовив» вбивство журналіста. У попередніх публікаціях («Теорія змови», «Пошук істини чи пошуки стрілочника» та «Справа Георгія Гонгадзе: у павутині змови») автор аналізував ці спроби і доводив: за злочином стоять інші люди, які продовжують знаходитися в тіні. А слідство ляльководи штовхають на хибний шлях.

 

Сьогодні ж можна стверджувати: вони сплели міцне павутиння за допомогою правників. Тих людей, які мають уособлювати право, справедливість. Саме так перекладається з латинської термін «юстиція». Тож напрошується таке порівняння: юристи — слуги справедливості. Проте, чи завжди?

Аналізуючи публікації про розслідування справи щодо вбивства Георгія Гонгадзе у різних засобах масової інформації, автор звернув увагу на те, що мова цих статей має чимало спільних, але не характерних для журналістів термінів. А тому звернувся до експертів з проханням дослідити лексику цих публікацій. Адже, як стверджують психологи, мова людини — це своєрідний паспорт, який точно вказує, в якому середовищі виросла і спілкується людина, який її культурний рівень, наскільки точно, грамотно і зрозуміло вона може висловити свою думку, належним чином вплинути на слухача або читача.

Наші експерти наголосили, що юриспруденція, як і інші науки, оперує певними термінами — словами і словосполученнями, які означають спеціальні поняття. Використання мовного кліше (певного мовного стандарту) — одна із особливостей мови права. Вона полягає у тому, що у мові юриста постійно зустрічаються юридичні терміни, які становлять єдине ціле. Кліше дає змогу забезпечити точність мови права і, як вважають лінгвісти, сприяють швидкості передачі інформації.

У юридичній науці кліше, стверджують експерти, використовуються під впливом спеціальних юридичних знань. Клішованими вважаються ті стійкі одиниці юридичного характеру, які є необхідними елементами нормативних і процесуальних актів, що сприяє однозначній, стислій передачі думки. З урахуванням завдань кримінального судочинства культуру мови юриста визначає мотивоване використання офіційно-ділового стилю і кримінально-процесуального закону. Власне, тому і виникли наші запитання до деяких публікацій, які аналізували наші експерти. Для того, щоб не виникало запитань і для достовірності, цитуватимемо певні фрагменти мовою оригіналу (у нашому випадку — російською), аби було зрозуміло, що за цими публікаціями проглядаються люди, пов’язані з юриспруденцією, а не журналісти.

Отож, «Продлив следствие по делу, команда Кузьмина вынуждена подготовить новый план расследования версий убийства журналиста».

Як стверджують експерти, це написано людиною, яка знається на методиці та методології розкриття злочинів. Оскільки у криміналістиці, як навчальній дисципліні, розглядаються питання про те, як, навіщо і на яких стадіях розкриття злочину слідчий має складати «план расследования версий» злочину. Про це, зокрема, йдеться у підручнику «Криміналістика» за редакцією В. Шепітька (К: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре»): «Основою плану розслідування... є версії». А в курсі лекцій «Криміналістика» (К: МАУП, 2001) йдеться, що «Існують загальні правила перевірки криміналістичних версій...), «Важливе загальне правило перевірки версій полягає в тому, що перевірка здійснюється доти, доки висунута версія не буде спростована або поки не з’являться умови, за наявності яких її можна буде вважати об’єктивною істиною».

Наступні речення у публікації звучать так: «...возобновление досудебного следствия», «на этапе установления заказчиков», «для возбуждения уголовного дела в отношении Николая Мельниченко в привлечении его к ответственности», «подготовка выделения эпизода по обвинению Алексея Пукача и Юрия Кравченко в отдельное уголовное дело».

На думку наших експертів, ці вислови могла написати людина, яка обізнана із кримінальним та кримінально-процесуальним законодавством. Схоже, вона знається на стадіях слідства, а ще — на класифікації співучасті у скоєнні злочину. До того ж ця людина розуміє, що порушення кримінальної справи проти особи, ще не означає притягнення її до відповідальності. У більшості подібних випадків журналіст написав би: «поновлення слідства», «для з’ясування замовника(ів)». При цьому експерти звертають увагу на «Кримінальний процес України»: Підручник/ Коваленко Є. Г., Маляренко В. Т. — К.: Юрінком Інтер, 2004): «Більшість кримінальних справ проходять шість основних стадій: 1) порушення кримінальної справи; 2) досудове слідство; 3) попередній розгляд справи; 4) судовий розгляд; 5) провадження в апеляційній інстанції; 6) виконання вироку і постанови суду». Окрім того, на їхню думку, варто звернути увагу на Кримінально-процесуальний кодекс, зокрема на: «Розділ другий. Порушення кримінальної справи, дізнання і досудове слідство». А ще на статтю 26 КПК України, у якій сказано: «Виділення справи допускається тільки у випадках, які викликають необхідність, коли це не може негативно відбитися на всебічності, повноті і об’єктивності дослідження і вирішення справи».

А чого варта, на думку наших експертів, фраза: «...уголовное дело по факту применения власти либо злоупотреблениями должностными полномочиями. А срок давности применения наказания по обеим статьям уже давно истек»! Вони вважають, що людина, яка це писала, добре розуміє, що класифікація злочинів відбувається за законодавством, яке діяло на момент їх скоєння. У даному випадку за Кримінальним кодексом, який діяв до 2004 року. Саме цей кодекс передбачав можливість притягнення винної особи за «перевищення влади або посадових повноважень» (ст. 166). Чинний кодекс передбачає відповідальність за «Перевищення влади або службових повноважень» (ст. 365). І наголошують: саме службових, а не ПОСАДОВИХ повноважень.

З іншого боку, вони звертають увагу на те, що за фактом «превышения власти либо злоупотребления должностными полномочиями» особу можуть притягнути за двома статтями Кримінального кодексу. А це, переконані експерти, може знати людина добре обізнана з правом (за КК, що діяв до 2004 року ст. 165 Зловживання владою або посадовим становищем, ст. 166 Перевищення влади або посадових повноважень). На їхню думку, автор цих рядків добре знає, що термін притягнення до відповідальності за цими статтями минув. І це також свідчить про його обізнаність у праві.

Вони також звернули увагу на таке речення «по какой статье отказать в привлечении к ответственности: в святи с отсутствием состава преступления, либо же по не реабилитирующей статье — в связи с истечением срока давности». Наші експерти наголосили, що словосполучення «нереабілітуюча стаття» у кримінально-процесуальному законодавстві не використовується, а лише у теорії кримінального процесу і застосовується у підручниках для юридичних факультетів, коментарях. Зокрема, вони цитують «Коментарі до проекту Кримінально-процесуального кодексу експертів Ради Європи (Страсбург, 2 вересня 2004 року): «У Статті 184 йдеться про «нереабілітуючі підстави» порівняно з «реабілітуючими підставами», на які посилається Стаття 183». А ще наводять приклад з інструкції про порядок ведення первинного обліку прокурора та формe такого обліку: «... чи закриття її судом за нереабілітуючими підставами...», «про кількість справ, закритих судом за нереабілітуючих підстав».

І таких прикладів можна було б наводити чимало. Однак, гадаю, наведеного достатньо, щоб зрозуміти: скоріше за все, журналісту надали копію аналітичної записки правників про «справу Георгія Гонгадзе», які, за всіма ознаками, готували її для Банкової. Отож напрошується висновок: хтось свідомо провокує витік конфіденційної інформації, яка згодом і лягає в основу різноманітних публікацій. Для чого? Передусім для дискредитації влади, формування її негативного образу в очах громадян. Мовляв, нинішні небожителі покривають тих, хто замовив вбивство журналіста. Отож і вони також причетні до цього злочину. І особливо на тлі постійних звинувачень у затискуванні «свободи слова». І вкотре своє слово сказали «Репортери без кордонів», які поставили Україну на 131-ше місце у світі. До речі, ця організація вельми активно опікувалася не тільки «справою Георгія Гонгадзе», а й «плівками Мельниченка». Саме на прохання репортерів їхню експертизу проводив у 2001 році Віденський Інститут преси.

Отож, напевне, варто очікувати несподіваного повороту у розслідуванні вбивства нашого колеги. Цей сценарій уже пишуть ляльководи за допомогою правників, які сидять у високих кабінетах.