Чи можливо сьогодні уявити, що виборчу кампанію в Україні проводитиме Податкова служба або Міністерство внутрішніх справ? Проте це може стати реальністю. Щоправда, в перспективі. Принаймні, як стверджує міністр юстиції, голова робочої групи з питань удосконалення законодавства про вибори Олександр Лавринович, у країнах, з якими ми хочемо мати спільний ринок і спільні правила для життя громадян, виборчі кампанії проводять саме органи влади.

 

— Олександре Володимировичу, чому виникла потреба створити робочу групу з удосконалення виборчого законодавства?

— Розвиток держави, суспільства висуває нові проблеми, які окреслюються під час кожної виборчої кампанії й потребують удосконалення. Те, що в нас немає стабільного законодавства — це, з одного боку, проблема, а з другого — цілком природна річ. Україна народилася лише 20 років тому, і в нас відбувається одночасне становлення держави й трансформація всього суспільного життя. До того ж міжнародні інституції не раз звертали увагу на те, що в нас є певні прогалини, проблемні питання, які по-різному можна тлумачити, і вони потребують удосконалення. Оце все і стало причиною створення робочої групи. Щоб стосовно всіх загальнонаціональних та місцевих виборчих кампаній ми могли розробити такі проекти законів, які розв’язали б проблеми, що накопичилися, а в майбутньому стали основою кодифікації виборчого законодавства.

— Щоб уникнути звинувачень у підлаштуванні виборчого законодавства під якусь окрему політичну силу, участь у його розробці мають брати представники всіх політичних сил. Хто входить до складу робочої групи, чи є там представники громадських організацій, які моніторять перегони?

— Тут є дві протилежні обставини. Одна — це максимально залучити всіх, хто зацікавлений. Інша — не зробити з того повну профанацію. Розумієте, якщо буде створена робоча група в кількості 15 тисяч осіб, діла не буде. У робочій групі є представники всіх серйозних політичних сил, представлених у парламенті, міжнародних організацій, які професійно займаються виборчим законодавством і виборчими кампаніями. Зокрема, Міжнародна фундація виборчих систем. Представлено спеціалізовані фонди з Німеччини, залучено також уповноважених представників ОБСЄ, Ради Європи, посольств, партійних інститутів, таких як Національний демократичний інститут міжнародних стосунків і Міжнародний республіканський інститут — обидва зі Сполучених Штатів Америки.

Наше головне завдання — зробити якісний документ. Ми повинні почути аргументацію всіх у спокійній обстановці. Дуже показовим було останнє засідання робочої групи, коли ставилися абсолютно конкретні запитання і далеко не на всі були відповіді як в українських, так і в іноземних експертів. Наприклад, як забезпечити конституційні права громадян нашої країни на волевиявлення в мажоритарних округах, які в день голосування перебувають за кордоном.

— І що вирішили?

— Нічого. Жоден не знайшов відповіді. Заступник керівника Міжнародної фундації виборчих систем як приклад навів досвід США, коли виборці реєструються і голосують поштою за місцем свого постійного чи переважного проживання. Українські представники висловили сумнів, що це можливо в наших реаліях. Це лише один із прикладів, а їх багато.

Коли професійно кажеш про норми, тоді зникає пропагандистський чи політичний наліт, тоді складно розрізнити, хто і до якої політичної сили належить. Очевидно, що в такій професійній роботі, коли потрібно шукати чіткі норми, які забезпечили б якісне законодавство — що дасть змогу максимально реалізувати права громадян і держави, отримати максимально ефективну відповідальну владу, — це не має значення.

— Які напрацювання вже є в робочої групи? Які нововведення передбачено у Виборчому кодексі?

— На початку нашої розмови я сказав, що напрацьовується низка змін до виборчого законодавства, які в майбутньому можуть стати основою для кодифікації виборчого законодавства. Нині частина юристів, віддаючи данину моді, хочуть, щоб скрізь були кодекси, не вникаючи при цьому в суть самого поняття «кодифікація». Норми кодифікуються, якщо є суспільні стосунки, які мають спільне коріння, і їх потрібно розбити за окремими спеціальними частинам. Стосовно цього сьогодні в Україні немає передумов для того, щоб ми могли це робити. Не лише тому, що не було жодної виборчої кампанії, перед якою не змінювалося б законодавство. До речі, один із мотивів необхідності Виборчого кодексу — щоб було стабільне законодавство. Але механізми зміни кодексів і законів — тотожні. Тим, хто вважає, що кодекс — це більш стабільно, ніж закон, я порадив би подивитися, скільки змін внесено в Кодекс про адміністративні правопорушення за 20 років — більш як у будь-який чинний закон. А загалом, в разі необхідності, кодифікувати можна буде.

У жодній країні Європейського Союзу немає Виборчого кодексу. Так само як і в Сполучених Штатах, і Канаді.

— І все-таки за якою системою відбуватимуться наступні парламентські вибори?

— Для місцевих виборів система була визначена раніше. Гадаю, вона набагато відповідальніша для місцевого самоврядування, ніж попередня, пропорційна. Є ініціатива глави держави, вона сприйнята переважною більшістю і, сподіваюся, буде підтримана: це змішана система для парламентських виборів. Але я не хочу сказати, що це вже назавжди. Оскільки очевидно: в подальшому виборча система може змінитися. Але, в принципі, всі основні види ми випробували. І вже навіть можна оцінити їхні наслідки для країни. Хочу ще раз підкреслити: застосування тих чи інших систем у конкретних умовах є достатньо важливим, тому не можна абстрактно оцінювати вибори, скажімо, 1998 року за змішаною системою чи вибори, які можуть відбутися за цією ж системою в 2012 році. Різні ситуація в країні, стан громадянського суспільства, різний рівень розвитку політичних партій. Тому стабільність виборчого законодавства великою мірою буде забезпечена тоді, коли буде забезпечена стабільність законодавства в інших сферах.

— Чи врахують в законі про парламентські вибори недоліки попередньої виборчої кампанії, зокрема, щодо створення виборчих комісій?

— Це питання було перше, яке обговорювала робоча група. Є речі, які неможливо виправити. Чому я так упевнено кажу, що рівень установлення держави, суспільних інституцій та системи управління потребував зміни підходів до виборчого законодавства? Ось приклад створення виборчих комісій. У перші кампанії, які проводили в Україні в 1994 та 1998 роках, виборчі комісії формували місцеві ради. Точніше, в першому випадку — голова ради, у другому — весь склад ради, а потім від цього відмовилися і формування перейшло до Центральної виборчої комісії. Скажіть, будь ласка, чи була така можливість до 2004 року? Звичайно, що ні. ЦВК на той час була підрозділом секретаріату Верховної Ради, і це було абсолютно неможливо. Із часом підхід змінився. В інших країнах, з якими ми хочемо мати спільний ринок і спільні правила для життя громадян, виборчі кампанії проводять органи влади. Скажімо, у Швеції — Податкова служба, в Німеччині — Міністерство внутрішніх справ тощо. Можемо ми провести вибори, щоб усе було сприйнято, організовано на належному рівні, якщо це буде доручено, наприклад, Податковій службі України?

— Навіть уявити таке важко.

— Бачите, важко уявити, але оскільки це існує в інших країнах і сприймається як єдино правильне рішення, очевидно, що в Україні це також буде. Звісно, з часом, і це потребуватиме змін законодавства. Зрозуміло, що коли вибори проводять виборчі комісії, до складу яких входять аматори, люди, які приходять із різних місць роботи на короткий період, чи можуть вони фахово організовувати виборчі кампанії. Тому нарікання є і будуть, і ми знаємо чому. Бо уникнути цього неможливо. Сформувати комісії за рік чи півроку до початку виборчої кампанії й усіх членів відправити на навчання можливо лише теоретично. Бо навіть під час кампанії міняються члени комісій. Тому ми матимемо і зауваження, і застереження, і несприйняття ще певний час, доки в нас буде саме така система організації виборів. Але, на превеликий жаль, замінити її ми не можемо. Тому що ні Міністерство внутрішніх справ, ні Податкова, ні Міністерство юстиції не забезпечить нині проведення виборів. Точніше, забезпечити можна, але за сьогоднішнього стану суспільства сприйняття цього буде різко негативне. І всі, хто не належить до владної більшості, однозначно скажуть, що ці вибори організовуються для переобрання самих себе. Це гасло й так постійно використовується. Поки що ми приречені мати зауваження й незадоволення від якості проведеної виборчої кампанії. Коли ми пройдемо цей трансформаційний період і в нас буде так, як в інших країнах Євросоюзу, органи влади проводитимуть ці кампанії, тоді ця проблема відпаде.

— Коли робоча група планує закінчити свою роботу?

— У нас немає пожежі, тому немає й обов’язкового строку, що такого-то числа маємо завершити роботу. Ми працюємо так, щоб кожен член робочої групи, і не тільки (бо приймаємо пропозиції від усіх бажаючих), міг висловитися.

— А чому засідання відбуваються в закритому режимі?

— У нас нічого не відбувається в закритому режимі. Присутні всі, хто має бажання. Те, що ми не запрошуємо пресу... Уявіть умови, якщо замість деяких фахівців ми запросимо представників преси. У форматі, де передбачена участь усіх бажаючих із різних парламентських сил, міжнародних установ, слово «закритість» видається взагалі дивним. І про кожне засідання робочої групи дається інформаційне повідомлення з переліком розглянутих питань. Упевнений, що будь-хто із присутніх там кореспондентів, можливо, з якимись нюансами щось передасть, але суть повідомлення не зміниться. Напевно, змінився б і характер дискусії, якби була присутня преса. Бо за присутності мас-медіа ті, хто належить до діючих політиків, поводяться по-іншому, ніж коли йде професійна розмова без телекамер. Тоді вже є можливість засвідчити політичну позицію, тональність, гучність голосу змінюється. У мене немає пересторог щодо такого формату роботи, але він набагато менш ефективний за академічний. Ніхто не висловлював нарікань, що щось від когось закрито. Усі, більше сотні людей, які беруть участь у засіданні, можуть висвітлити свою позицію в мас-медіа.

— Нині в Україні понад 180 політичних партій, більшість із них існує лише на папері. Під час місцевих виборів ми бачили, як їх просто продавали. Чи планує міністерство запроваджувати якісь санкції проти таких осередків?

— Ні. Вони самі помруть за непотрібністю. Суспільство виросло до того, що має персоніфікуватися політична відповідальність, а не розмиватись і щезати через об’єднання кількох партій у блоки. Не було ще жодного випадку, щоб якийсь блок проіснував у незмінному вигляді той час, на який його обрали. І не було жодного випадку, щоб він ішов на наступні вибори. Зрештою, вже всі зрозуміли, що з цим треба покінчити. Потреба купувати якусь партію якомусь політичному лідеру лише для того, щоб створити блок свого імені, відпала. Потреба була, коли люди хотіли обиратися на керівні посади в органах місцевого самоврядування. Гадаю, в разі зміни суб’єктів висування, коли суб’єктом може бути громадянин шляхом самовисування, відпаде потреба і в цій частині. Тоді вже покупців не буде.

У 2003 році, коли робилася перша перевірка наявності структур у політичних партіях, їхня кількість скоротилася практично наполовину — або за рішенням Верховного Суду, або ліквідувалися самі як такі, що не ведуть статутної діяльності. До речі, цього року ми також будемо здійснювати перевірку щодо участі партій у виборчих кампаніях. Деякі ваші колеги поширили інформацію, що плануються перевірки, що міністр юстиції замислив якусь чистку. Я не маю жодного наміру цього робити. Просто треба відкрити Закон «Про політичні партії», який зобов’язує міністерство провести таку перевірку. Зробити це раніше ми не мали права, бо, згідно із законом, мало минути десять років із моменту його ухвалення. Нині ми зобов’язані здійснити таку перевірку, інакше просто не виконуватимемо закон.

— Дякую за бесіду.

Бесіду вела Олена ГОРБУНОВА.