У кожної сторони свої аргументи

Прикра статистика: ще задовго до затвердження нових положень про збільшення пенсійного віку, як те пропонує реформа, на Хмельниччині у півтора рази зросла кількість працюючих пенсіонерів. Довго шукати причини такого ентузіазму не потрібно — надто низький рівень життя і зарплат змушує людей не випрягатись із трудових лямок і забути про відпочинок. Ще донедавна середній показник заробітку трохи більш як у півтори тисячі гривень на місяць став одним із найнижчих у країні. А були райони, скажімо як Білогірський, де ця цифра ледве сягала тисячі гривень. Зрозуміло, що такі зарплати при виході на пенсію можуть гарантувати лише мінімальні виплати. А оскільки прожити на них неможливо, то ті, хто ще в силі, а головне — кому пощастило знайти робоче місце, змушені самостійно продовжувати свій трудовий стаж.

Здавалося б, цей вибір, котрий пенсіонерів змусила зробити не так реформа, як саме життя, має продемонструвати, як на практиці повинні запрацювати нововведення. Тобто наскільки збільшення кількості працюючих пенсіонерів може вплинути на формування бюджету ПФ.

На жаль, звітувати не те що про серйозні успіхи, а хоча б про найменші позитивні зрушення, виявилося ранувато. Ситуація із наповненням ПФ так і не змінилася. Самостійно наповнити свій пенсійний бюджет область може лише на половину. Чим компенсувати нестачу, якщо й інші області не можуть похвалитися лишками пенсійних грошей? Поки що допомагає ПФ України, але ж наповнення і його казни відбувається з величезними труднощами.

Начальник обласного управління ПФ Ольга Заярнюк переконана: іншого шляху, як вивести з тіні всіх працюючих та їхні зарплати, просто бути не може. Адже сьогодні в області із більш як 570 тисяч працездатного населення лише трохи більше 300 тисяч платять страхові внески до фонду. А як бути із 215 тисячами, котрі фактично не мають статусу безробітних? Цілком логічно припустити, що вони живуть за рахунок необлікованих зарплат. Очевидно, якби їхню роботу вдалося легалізувати, не треба було б шукати якихось додаткових штучних змін, адже автоматично надходження могли б зрости ледь не удвічі.

— Якщо пропонується одноразова виплата десяти пенсій для бюджетників, лікарів та вчителів, то чому не для всіх працюючих? Хіба людина, яка вже кілька десятків літ простояла за прилавком на ринку, цього не заслужила? Має бути так: або всім, або нікому. І збільшувати пенсійний вік теж не потрібно буде, якщо максимальні виплати обмежити п’ятьма прожитковими мінімумами. Якщо ледь не дев’яносто відсотків людей літнього віку нині живуть переважно на один такий прожитковий мінімум, то нехай і решта трохи підтягне свої паски.

А от для того щоб підприємці не ховались у тінь, можливо, варто зменшити розмір страхових внесків із 34 до 20 відсотків. Зменшена ставка може збільшити кількість охочих сплачувати ці внески.

Загалом же чи не найбільше напруження як у суспільстві, так і під час обговорення за «круглим столом» викликала теза про збільшення пенсійного віку. Урядове посилання на те, що саме тут є чималі резерви, оскільки українські жінки живуть ще в середньому двадцять п’ять років після виходу на заслужений відпочинок, не надто переконливе. Адже за тривалістю життя наша країна посідає 150-те місце із 223 у світі. Та й умови праці, робота, котру доводиться виконувати нашим жінкам, особливо на робітничих спеціальностях, не йде в жодне порівняння із навантаженням, що несуть представниці слабкої статі, скажімо, у європейських країнах з вищим пенсійним порогом.

Натомість, хто із роботодавців готовий надати місце робітниці похилого віку, знаючи, що і продуктивність праці буде не найвищою, та й проблем із лікарняними виникне чимало.

Підтримують цю думку і працівники центрів зайнятості. Збільшення пенсійного віку та нормативного страхового стажу з п’яти до п’ятнадцяти років ще більше загострить ситуацію на ринку праці. Адже і тепер вчорашньому випускнику школи, ПТУ чи вищого навчального закладу складно знайти роботу. А якщо за свої місця змушені будуть триматися люди передпенсійного віку, чисельність яких зростатиме, то в черзі по вільну вакансію доведеться простояти не те що роки — десятиліття.

— Не зростання кількості працюючих пенсіонерів, а збільшення числа робочих місць зможе суттєво вплинути на ситуацію і з наповненням ПФ, і з покращенням рівня життя людей літнього віку, — переконаний голова Федерації профспілок області Геннадій Харьковський. — Адже до такої кризи призвело не так зростання кількості пенсіонерів, як повний провал економіки.

Як стверджують профспілкові лідери, протягом останніх шести років загальна кількість пенсіонерів і в країні, і в області коливається не надто суттєво. На Хмельниччині щорічно стають пенсіонерами близько двадцяти тисяч людей. Але практично стільки само іде із життя. Тож розмови про раптове старіння нації, перенавантаження бюджету видаються дещо перебільшеними.

А от кого справді меншає з кожним роком, то це працюючих. З промислової карти області давно щезли виробничі гіганти, і їх місце так і залишилося незаповненим. Різко зменшилася кількість робочих рук, зайнятих і в сільському господарстві. Все це не могло не позначитись як на розмірах заробітків, так, відповідно, і на сплатах до ПФ. Тож як не мудруй, скільки не примушуй бідного працювати довше, це не зможе суттєво змінити відрахування пенсійних внесків.

Реформуючи пенсійну систему, не варто придумувати велосипед, запроваджуючи нові норми та правила, знову заганяючи у глухий кут і робітників і роботодавців. Варто лише навести лад із привілейованими пенсіонерами і гарантувати кожному працюючому, хто сплачує внески, що свого часу вони повернуться до нього відповідною сумою.

Хмельницький.