Баба Ганна проти африканського сала

— Оце дожилися, — спантеличено каже знайома бабця Ганна, жителька одного з приміських черкаських сіл. — Я ніколи й не чула, що такі держави на світі є, а наші правителі вже й туди руки простягли... Та то ж не м’ясо, а відходи вони возять, — обурюється. — Самі не їдять, а народ непотребом труять — й не бояться Бога!

Сама баба Ганна, як молодшою була, то завжди тримала у хліві двоє-троє поросят. Одне — для себе, друге — для дочки, а третє — для базару. На городі добре родили картопля, гарбузи, буряки, господиня ще прикуповувала дерті й виростали у неї кабани, хоч на виставку. Бувало, що й одного вистачало для неї та доччиної сім’ї, а двох з вигодою продавали.

— Це коли ми самі торгували на базарі, або здавали у кооперацію, то були з грошима, — уточнює моя співрозмовниця. — А як почали попід дворами їздити баришники та скуповувати усе, що хрюкає, — отоді пропала вигода. Вагу визначали на око. Платили, що крізь пальці протече, — показує порепані долоні. — Мені дочка й каже: чого це ви, мамо, будете на тих баришників задарма спину гнути? Хай самі дбають і продають! Тепер ми з дочкою щороку вигодовуємо кабанця тільки для себе. У селі більшість пенсіонерів позачиняли хліви. Й не тільки того, що на базар ходу немає. За наші старчачі пенсії годі купити нині підсвинків та комбікормів. Аби на хліб вистачило.

— Але ж на базарі торгують свининою, кажуть, з підсобних селянських господарств, — заперечую.

— Є тут у нас такі молоді «бізнемсвени», що взялися вирощувати свиней, — каже на те баба Ганна. — Вони на свою ферму щодня всякі добавки причепами завозять. Свині, як на дріжджах, ростуть. Ото й продають їх на базарі. Сусідка купила у них м’ясо, кинула на сковорідку, а воно піною узялося і зіпсованою рибою затхнуло. Нема тепер тих хазяїв, які вигодовували б свиней на гарбузах та кукурудзі, — зробила висновок.

Не випадково кореспонденцію з розвитку (чи занепаду?) свинарства я розпочала з думки мого «експерта» баби Ганни. Адже нещодавно міністр агрополітики та продовольства Микола Присяжнюк, перебуваючи на Черкащині, заявив, що протягом найближчих років збільшення поголів’я свиней відбудеться за рахунок господарств ... сільського населення. А якщо точніше, Програма розвитку свинарства на період до 2015 року, затверджена міністром Миколою Присяжнюком та президентом Національної академії аграрних наук Михайлом Зубцем спільним наказом від 17 вересня 2010 року, передбачає зростання кількості «п’ятачків» до 12,1 мільйона голів. З них понад 50 відсотків, 5,08 мільйона, планують головні агрополітики держави, утримуватимуть на своїх обійстях селяни. До слова сказати, попередні уряди також «малювали» цифри досягти 12-мільйонного рубежу ще до 2010 року, однак, як свідчить статистика, більше 8 мільйонів «не витягнули». Хоч у роки колгоспівського розквіту, у 70—80-х, Україна мала понад 20 мільйонів голів свиней. Рівно стільки, скільки дає нині «на-гора» Данія з 5-мільйонним населенням. Й наші аграрні керівники просять данців поділитися досвідом, а то й побудувати в Україні на місці розгромлених колгоспних свиновідгодівельних комплексів нові ферми.

Як бачимо, роботящі дядько з тіткою хоч і зменшили у своєму домашньому господарстві поголів’я, але не набагато. Просто більше утримувати вони не в змозі. Навіть коли міністри і академіки напишуть десять програм про зростання «виробництва свинини до обсягів, що забезпечать продовольчу безпеку країни». Втім, автори ідеї збільшення поголів’я свиней за рахунок «господарств населення», очевидно, забули, що за санітарними нормами утримувати у приватному домоволодінні більше десяти «хрюшок» забороняється. Через протиепізоотичні, екологічні та інші вимоги. Хто хоче завести собі міні-ферму — тому дорога за село. А де взяти на нове будівництво дозволи, де роздобути гроші? Запитання, ясна річ, риторичні.

Отже, сповна забезпечити продовольчу безпеку країни, заповнити ринок м’ясом може тільки високоорганізоване, великотоварне виробництво. Чому ж тоді вітчизняні виробники свинини не поспішають розширювати свої комплекси, ферми, до чого їх так палко закликають зі сторінок вже згадуваної програми державні мужі?

— Бо будь-які плани, не підкріплені паритетом цін, державною заохочувальною та дотаційною політикою, — відповідає генеральний директор СТОВ «Продсільпром», депутат Черкаської обласної ради Сергій Буцько, — приречені на провал. — У нашому господарстві ми утримуємо нині 8 тисяч голів свиней м’ясної породи. Молодняк завозили з Англії, якість нашої продукції висока. А нам за кілограм живої ваги пропонують нині 11 гривень, та ще й з відстрочкою платежу. Це прямий шлях до збитків. Нас гривнею, ціновою політикою витісняють з ринку, змушують позбутися поголів’я. Ті, хто щороку правдами і неправдами ввозить в Україну тисячі тонн сурогату м’яса, мають більший вплив на державну політику, ніж ми. Ніхто не контролює їх багатомільйонний бізнес, вони самі вирішують звідки і куди імпортувати непотріб.

Підтримує свого колегу й директор СТОВ «Агрофірма «Маяк», Герой України Микола Васильченко.

— Нині я готовий продати тисячу голів свиней, — ділиться Микола Семенович. — Але не за тими умовами, які диктують переробники. Їх ціна — менше 11 гривень за кілограм живої ваги — це повний абсурд. Ще торік зросла вартість зерна, мінеральних добрив, пального, а на свинину — впала. Як це може бути?! Хто склав цю ціну? Завезли чергову партію субпродуктів невідомого походження і термінів зберігання з Бразилії, а сала з Африки?! Перероблені на наших м’ясокомбінатах шкури, щетина, «роги і копита» — це страшна біологічна зброя, котра позбавляє людей здоров’я. Хіба цього не бачать, не розуміють вітчизняні державники? Думаю, розуміють. Тому давно, усім миром, потрібно схаменутися. Обмежити апетити імпортерів, ввести ліцензування на ввезення м’ясної продукції і всіма силами, розумно і системно, взятися за розвиток свого тваринництва. Поки імпорт не добив його остаточно. Якщо цього не буде... Що ж, тоді чекатимемо, поки у Конго і Габоні закінчиться епідемія, і нам привезуть обрізків...

Черкаська область.