Шановна редакціє!
Давно не читав такої аргументованої статті, що зачіпає суть наших 20-літніх реформ у сільському господарстві (і не тільки в сільському господарстві), як стаття Г. Квітки «Агроутопія за наші кревні», яка викликала гостру реакцію наших академіків. Сміливо загострені основні питання. Хоча я й не зовсім згоден з Г. Квіткою. Наприклад, що головним є якість сільгосппродукції (попит невеликий, здається, не тому, що якість низька, а тому, що в багатьох не вистачає грошей на м’ясо) і що треба підвищувати попит бідних африканських країн. Спочатку треба все-таки свій попит збільшити.
Головне, що з реформами наші вчені порушили науковий принцип «не знаючи броду, не лізь у воду». Спочатку треба було спокійно (об’єктивно) розглянути причини, чому на Заході із сільським господарством справа краща. Напевно, не тільки й не стільки від того, що в них приватна власність і немає колгоспів (хоча кібуци — це щось типу колгоспів). Допустимо навіть, що справа в приватній власності. Тоді, потрібно спочатку було провести обмежені експерименти, як того вимагає та сама наука, а потім, підправивши слабкі місця, рухатися вперед. Якщо є сенс у цьому. Інакше може вийти «застав дурня молитися, то він і лоба розіб’є».
Такого удару, можливо, потрібно також завдати й по інших науках, щоб зменшити «небокоптіння». Зокрема, по економічних. За моїми даними, там становище не краще — словеса та кон’юнктура. Звичайно, це будуть тільки необхідні, а не достатні дії.
Ну, досить, розписався. Галині Квітці так тримати! А те, що вона «нон грата» — це вища нагорода від академіків! Спасибі їй (та їм)!
Юрій АРХАНГЕЛЬСЬКИЙ,доктор економічних наук.
Київ.
