Перепони для реформаторів

Рішення про підвищення тарифів на комунальні послуги, як пам’ятаєте, зумовлене подорожчанням тарифів теплопостачальних компаній. Тому централізоване опалення і водопостачання для киян подорожчають на 28,8 відсотка, в чому вони переконаються, одержавши нові квитанції у березні.

Економічне підґрунтя такого кроку, про що я вже розмірковував під цією рубрикою, не витримує критики через відсутність прозорої для громадськості системи енергообліку, оптимальної системи взаємних розрахунків між енергокомпаніями. Натомість маємо значну (почасти реструктуровану) заборгованість споживачів за житлово-комунальні послуги (ЖКП). Утім, останнє не властиве для столиці. Оплата комунальних послуг в Одеській, Вінницькій областях та Києві торік становила 102—99,3 відсотка, за даними органів статистики. Може, тому що звітний період включає у себе погашення попередніх боргів? Попри те, що заборгованість зросла за цей період у всіх регіонах, сягнувши 11,4 мільярда гривень, Київ став приємним винятком.

Загалом населення сплатило торік 30,1 мільярда гривень за комунальні послуги — 96,6 відсотка від усіх нарахувань. Середня вартість цих послуг проти 2009 року зросла на 11,2 відсотка, а з урахуванням вартості електроенергії (з розрахунку 100 кВт./год.) — на 451,4 гривні. Власне, прагнення уряду поправити енергобаланси за рахунок того, хто платить найкраще, річ зрозуміла. Цікаво інше. Мало хто сумнівається у тому, що зросте кількість споживачів, які матимуть право на одержання житлових субсидій за спрощеною процедурою. Але в чергу за пільговими тарифами можуть стати й тисячі сумлінних платників — право на знижку в тарифі одержить той, хто сумлінно сплачуватиме за рахунками до  20-го числа кожного місяця. За опалення і гарячу воду — на 6 відсотків, за утримання будинків і прибудинкових територій — на 10. Черга надасть владі додатковий спонукальний мотив для подальшого підвищення тарифів на електро- і теплову енергію, а споживач так і не довідається, у який спосіб формується собівартість кіловата чи гігакалорії або чому сплачуваний ним тариф досі не покриває усіх витрат теплокомуненерго. Біля економічно невмотивованих тарифів танцюють усі: постачальники тепла — на початку місяця, мешканці — наприкінці й органи місцевого самоврядування — з ранку до вечора. І це об’єктивна перепона реформі в житлово-комунальному секторі.

Зрештою, влада випромінює оптимізм. Уряд прийняв національний план впровадження реформ на нинішній рік, у якому, серед іншого, обіцяно реформу енергетичного сектору і ЖКГ — технічне переобладнання, підвищення енергоефективності тощо. При цьому підкреслюється, що переміни не повинні лягати важким тягарем на населення. Неясно тільки, це побажання чи обіцянка?

Дивним чином річний збір за комунальні послуги майже збігся з приростом за 2010 рік обсягу гривневих банкнот і монет в обігу (29, 56 мільярда гривень). Відповідний звіт Нацбанку свідчить: країна вже вийшла на докризові темпи нарощування готівкової гривні; зростання обсягів готівки в населення на 16,5 відсотка (до 183 мільярдів гривень) і високий рівень монетизації — це запорука розширення тіньової сфери економіки та інфляційних процесів, бо емісія гривні супроводжується зростанням середньої заробітної плати й неадекватною динамікою економічного зростання. Тож дивовижні масштаби неофіційного сектору економіки звели греблю на шляху не менш важливих реформ — податкової та пенсійної, а також наводнили ринки фальсифікованою продукцією.

На сьогодні ми чи не єдина країна в світі, в якій покращення економічних показників не поліпшує показників фінансових? Принаймні статистично. В грудні дефіцит держбюджету більш як удвічі перевищив середньомісячний показник, а отже, за підсумками року він сягнув 64,417 мільярда гривень, тобто зріс на 10,321 мільярда гривень. Це на 19,1 відсотка більше, ніж планували під час перегляду доходів і видатків улітку 2010-го. За зростання ВВП на 4 відсотки мимоволі думаєш про останню бюджетну сорочку для потерпаючої від кризи економіки, але цифри осмикують — витрати держбюджету торік також не дотягли до плану. Й факти застерігають — розкручений владою маховик низки витратних проектів у капітальному будівництві здійснюється за рахунок запозичень у банківській сфері та іноземних інвестицій, які почнуть давати прибутки тільки після закінчення Євро-2012. Тож до того інвестиційні потоки оминатимуть промисловий сектор, який потребує модернізації. І дефіцит держбюджету, і нестача капіталовкладень у промисловість є дуже виразним ступором пенсійної реформи. А це свідчить про неефективне управління державними ресурсами, а відтак про мізерну ефективність реформи адміністративної.

Усе вищесказане справляє неабиякий вплив на очікування роботодавців і найманих працівників на ринку праці. Серед тижня у ЗМІ промайнули результати листопадового опитування Нацбанку керівників підприємств щодо інфляційних та курсових очікувань на наступні 12 місяців. Воно того варте, бо результати вказують на очікування помірної інфляції та зростання обмінного курсу долара і євро проти гривні. Але грудень, упродовж якого влада визначалася з масштабами й напрямами реформ, поза сумнівом, змінив баланс очікувань — економічні та фінансові перепони стали більш, ніж очевидні. Недарма саме наприкінці року, попри профіцитність платіжного балансу країни, влада вирішила закріпити за Нацбанком право обов’язкового продажу експортної виручки, а Міністерство економічного розвитку й торгівлі звітного тижня познайомило людей з відповідним законопроектом на своєму сайті. Банкіри вважають такий крок доцільним, хоча й не виключають, що експортери віднайдуть спосіб, як ухилятися від того. Профіцитність платіжного балансу не повинна заспокоювати, оскільки її досягнуто за рахунок кредитів МВФ. А борги держави — це проблеми домогосподарств у вигляді зарплатних, комунальних, інфляційних та інших бар’єрів. Прем’єр-міністр Микола Азаров обіцяє цього року додатково залучити 100 мільярдів гривень інвестицій. Це можливо, якщо, за його словами, нова система державних стимулів на кожну гривню принесе 4—6 гривень приватних інвестицій. І знову неясно, це бажання чи обіцянка?