Допоможи собі сам,або Нема грошей — ламай стереотипи мислення населення

Від прийдешньої реформи народ очікує підвищення пенсій, а уряд поки що може запропонувати тільки збільшення віку для тих, хто збирається на заслужений відпочинок. Згадані обставини ніяк не пов’язані між собою. Збільшивши кількість працюючих, Кабмін просто намагається систему пенсійного забезпечення перевести на «рейки самооплатності». І не більше. А суть самої реформи полягає, насамперед, у тому, щоб на призначену допомогу по старості кожен громадянин міг розраховувати на заслужений і повноцінний відпочинок від трудів своїх праведних.

На жаль, солідарна система пенсійного забезпечення в чистому вигляді практично не здатна працювати в ІІІ тисячолітті. Системні збої вона почала давати наприкінці ХХ — початку ХХІ століття. До того ж йдеться не про Україну. Серйозні проблеми передусім торкнулися тих країн, де населення в демографічному відношенні почало старіти. А недавня всесвітня криза продемонструвала ще й уразливість пенсійних фондів до масштабних фінансових потрясінь. Саме тому Міжнародний валютний фонд, який нині позичає нам гроші, «настійно рекомендує», і не тільки нам, створювати альтернативні джерела для утримання непрацездатного населення.

Між іншим, наявна солідарна система пенсійного забезпечення була створена ще в другій половині ХІХ століття Бісмарком, залізним канцлером Німецької імперії. Солідарна піраміда мала працювати (і практично двісті років відпрацювала) за принципом: сьогодні я здоровий і працюю, отже, плачу тим, хто старий і немічний. Завтра я стаю на їхнє місце, і вже моє існування до кінця днів оплачують ті, хто молодший і трудиться. Пізніше цю систему назвали ще й розподільною. На її базі досі працюють практично всі солідарні системи у світі. Однак з півстоліття тому піраміди почали падати. У розвинених країнах стали розвиватися інші способи забезпечення громадян у старості. Це так звані накопичувальні системи, що формуються за рахунок внесків майбутніх пенсіонерів.

Тепер цей шлях треба буде пройти й Україні. За ідеєю, саме нові надходження від працюючої молоді дозволять нам підтримати безгрошову старість. Держава повинна «дати зелене світло» так званому другому і третьому рівням пенсійного забезпечення. Другий, як правило, формується за рахунок добровільних внесків працездатного населення, а третій — за рахунок коштів приватного капіталу, що бажає  простимулювати відданість свого персоналу. Між іншим, «корпоративну» надбавку до пенсії, так званий третій рівень, уже організували в Нацбанку України, впроваджує на своїх підприємствах і «Нафтогаз України». Однак, для того щоб обидва рівні повноцінно запрацювали на державному рівні, Україні потрібно ще прийняти низку досить серйозних законів, які чітко регулюють обіг грошей у країні й гарантують збереження зібраних у населення коштів.

Задля справедливості варто зазначити, що не у всіх країнах, де був запроваджений другий або третій рівні, досвід був успішний. Тому наш уряд поки що тільки вивчає наявну світову практику і міркує над тим, як успішні методики адаптувати до українських реалій.

А от про українські реалії та найближчі виклики, що стоять перед нацією, нам допоможе розібратися директор Інституту демографії Елла Лібанова, котра входить до робочої групи при Кабінеті Міністрів, що займається розробкою нового пенсійного законодавства. Демографи, до речі, про старіння нації б’ють на сполох уже майже дві п’ятирічки поспіль. Однак політики, які постійно заграють із електоратом, усе не наважуються відкрити очі народу. На жаль, тепер, коли відкладати реформу в довгий ящик уже не дозволяє ні МВФ, ні вимога сучасності, населення змушене дізнатися всю страшну правду про своє «світле» майбутнє.

— Сьогодні на 10 осіб працездатного віку припадає четверо пенсіонерів, а на 10 платників страхових внесків — 9 осіб, які одержують пенсію, — пояснює Елла Лібанова. — У 2025 році буде перейдено своєрідний Рубікон — кількість платників пенсійних внесків і кількість пенсіонерів зрівняється. Це означає, що середній платник внесків змушений буде зі своїх відрахувань у Пенсійний фонд самостійно фінансувати одну середню пенсію. Цілком зрозуміло, що підвищення співвідношення чисельності пенсійного й працездатного населення неминуче провокує зростання співвідношення чисельності пенсіонерів і платників пенсійних внесків. До того ж друге співвідношення завжди більше, ніж перше. Адже не всі люди працездатного віку працюють, не всі, хто працює, платять внески. Але всі люди похилого віку одержують пенсію. У нас же ситуація поглиблюється ще й тим, що величезна кількість громадян, які не досягли пенсійного віку, за українським законодавством також претендують на утримання за рахунок держави (йдеться про пільгові категорії громадян, які йдуть на заслужений відпочинок у 30—40 років. — Авт.).

— Отже, з’являються демографічно обумовлені проблеми. Зростають потреби в медичній і соціальній допомозі, у тому числі й у зв’язку зі зміною вікового складу населення. Нація старіє, а старші люди об’єктивно менш здорові й більше потребують медичної допомоги та соціальної опіки. А оскільки пенсія завжди й скрізь нижча, ніж заробітна плата або доходи від зайнятості в цілому, то збільшення чисельності пенсіонерів може стати додатковим чинником, що провокує бідність населення, — впевнена Елла Марленівна. — Принаймні це безумовно стане причиною зростання бюджетних витрат на подолання цієї самої бідності.

Нехай не ображаються люди похилого віку, майже всі молоді неминуче стають старими. А їх утримання — завжди тяжка ноша для суспільства. Отож наша ноша щорік непосильніша. Якщо порівнювати розподіл соціальних трансфертів з європейською практикою, то Україна на старих людей витрачає найбільше від усіх.

— Ми вимушено все соціальне страхування, що далі, то більше, зводимо до пенсійного, — констатує демограф. — Це — шлях у безвихідь. Інша річ, що ми не можемо ігнорувати проблеми старшого покоління. Питання навіть не в тім, що це якесь навантаження на економіку. Питання не в тім, що потрібно адекватно змінювати пенсійну систему, хоча це теж важливо. Питання в тім, що змінюються сутнісні речі, пов’язані зі споживанням, поведінкою, менталітетом нації, з нашими потребами в охороні здоров’я та в соціальних послугах.