Прокуратура Сумщини направила до суду кримінальну справу стосовно колишнього начальника управління освіти та науки міської ради К. Встановлено, що він вчинив дії, які виходили за межі наданих йому прав і повноважень.
Чиновник грубо порушив вимоги постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти». Він уклав з постачальниками додаткові угоди до договорів про закупівлю продуктів харчування для шкільних і дошкільних закладів освіти обласного центру, відповідно до яких незаконно збільшив ціни закупівель у кілька разів. Збиток, якого К. завдав державним та громадським інтересам, становить понад 1,7 мільйона гривень.
Риба, що не кажіть, гниє з голови. Якби К. не знав, що в самому Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту до тендерних закупівель ставляться, м’яко кажучи, не по-державному, навряд чи він осмілився б «нагріти» бюджет на таку суму.
...Ще при колишньому міністрові його підлеглі показали, як відомчі інтереси можна підкорити власним. У результаті, 32 українські опорні школи та їхні сателіти в шести пілотних областях не отримали обладнання для 184 кабінетів хімії, фізики, біології та математики.
Новий міністр коментувати цей прокол не хоче, принаймні на кілька редакційних запитів Дмитро Табачник не відреагував. На кабінетне обладнання, до речі, Всесвітній банк виділив близько семи мільйонів доларів, які багата Україна на чолі з мудрими керманичами не спромоглася використати за призначенням.
А чи успішно реалізовані інші програми, профінансовані міжнародним інвестором в рамках проекту «Рівний доступ до якісної освіти в Україні», пане Табачнику?..
Безкарність породжує злочинність. Часом організовану. Стає моторошно, коли дізнаєшся, що така успішно орудує в стінах ВНЗ.
Це ж яким треба бути знахабнілим сміливцем, щоб протягом трьох років класти собі в кишеню стипендії студентів — «мертвих душ»!
Саме така група (чотири посадові особи) одного із навчальних закладів Рубіжного (Луганщина) присвоїла близько двох мільйонів гривень(!).
Суд виніс щодо хапуг свій вердикт, та суспільство має право знати позицію міністра щодо цього випадку. Чи він не гідний уваги головного педагога країни?
Не відгукнулися на публікації під рубриками «Тривожний дзвінок», «На педраду», «Хто ображає педагога» і підлеглі міністра. Журналісти, читачі газети пропонували, зауважували, просили допомоги, критикували, запрошували до полеміки... Дарма.
Мовчання — знак згоди? Чи не царська це справа реагувати на газетні публікації, як це передбачено законом?
