Найшла коса на камінь чи кінець корпоративності?
«Синдрому безкарності — не бути на Луганщині!», «Торжество справедливості — візитна картка правосуддя Луганщини»... Ні, це не заголовки з газет радянського періоду. Із цих закликів починаються звернення відділу зв’язків із громадськістю УМВС України в Луганській області до жителів регіону. Привід для таких звернень досить серйозний і водночас по-своєму унікальний. Щоб було зрозуміло, про що йдеться, повернемося до події, що сталася на місяць раніше.
Вердикт є, а мотивів немає
Один із впливових людей Лисичанська у стані алкогольного сп’яніння збив трьох пішоходів. На смерть. Найстаршому із загиблих було 29 років. Як розповідають очевидці тієї трагедії, водій «Honda Accord» мчав на швидкості понад 150 кілометрів на годину, а одного із загиблих протягнув автомобілем близько 200 метрів. Замість того, щоб зупинитися, надати потерпілим допомогу, він боягузливо зник з місця події. Лисичанськ — місто невелике, тож іномарка в місті примітна, всі знали, кому вона належить. Тому вирахувати винного великих зусиль не вимагало. Бізнесмена затримали й висунули обвинувачення. Але подальші події набули несподіваного характеру. Здивування й обурення висловили не лише мешканці міста, а й самі правоохоронці.
Як і годиться, за даним фактом була порушена кримінальна справа, а бізнесмена було взято під варту. Цей захід необхідний, оскільки не можна було виключати, що, перебуваючи на волі, обвинувачений у тяжкому злочині міг би зникнути і стати недосяжним для слідства та правосуддя. Крім того, його високий соціальний статус, широкі знайомства в органах влади й фінансові можливості реально могли б впливати на перебіг досудової дії. Одне слово, після висунення обвинувачення у скоєнні тяжкого злочину за частиною 3 статті 286 КК України Ленінський районний суд міста Луганська виніс мотивовану постанову про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Однак через тиждень постановою колегії судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Луганської області із зовсім незрозумілих мотивів запобіжний захід змінили на підписку про невиїзд. Поспішність такого рішення шокувала не лише громадськість Лисичанська, а й навіть представників слідства і прокуратури. Їхньої думки ніхто не запитав.
З урахуванням усіх обставин слідче управління УМВС України в Луганській області разом з обласною прокуратурою спрямували до Ленінського районного суду повторне подання про зміну підписки про невиїзд на справедливий запобіжний захід для обвинувачуваного — утримання під вартою. Однак цього разу реакція суду просто збентежила правоохоронців. Суддя вирішив відмовити в задоволенні цього подання. При цьому, як стверджує прес-служба управління УМВС, «служитель Феміди забув надати й у слідство, й у прокуратуру офіційний висновок, в якому повинні бути викладені мотиви такого, м’яко кажучи, дивного вердикту».
З позиції принципів...
Спостерігаючи за тим, як зневажається справедливість, представники громадських і політичних партій Лисичанська, жителі міста звернулися до Президента України, Генерального прокурора та міністра внутрішніх справ із проханням відреагувати на резонансну дорожньо-транспортну пригоду, в якій загинули люди, і покарати винного. Певною мірою було зачеплено й міліцейський мундир. І тоді правоохоронці поспішили зняти з себе обвинувачення й перевести стрілки на судову інстанцію. Вони звернулися до населення із запевненням, що «досудове слідство у цій кримінальній справі, що перебуває у провадженні слідчого управління УМВС України в Луганській області, проводиться об’єктивно і без упередженості». Що «під час досудового слідства буде проведено всі необхідні слідчі заходи в рамках чинного карно-процесуального законодавства, зібрано необхідні докази вини обвинувачуваного, що дасть змогу суду дати матеріалам кримінальної справи об’єктивну оцінку і на основі цього винести винному законний і справедливий вирок».
Однак запевнення правоохоронців великого оптимізму не викликають. Передусім насторожує та обставина, що раніше до такого способу пошуку підтримки у громадськості луганська міліція не вдавалася. Мимохіть запитуєш себе: вона відверто визнає ослаблення своїх позицій і просить допомоги чи за цим криється якийсь хід? Адже зачеплено її честь і гідність, підірвано імідж. З другого боку, можна порадіти. Схоже, що в організмі горезвісної корпоративності, що останніми роками склалася між судами, прокуратурою та міліцією, з’явилися підбадьорюючі симптоми. І якщо в цьому конкретному випадку правоохоронці діють з позиції принципів, за них можна тільки порадіти. Тим паче якщо вони домагатимуться, щоб «Синдрому безкарності — не бути на Луганщині!»
Луганська область.
