Гроші чи здоров’я відміряють аптечні терези?

Були добрі часи, коли в правдивості аптечних препаратів майже ніхто не сумнівався. Правда, тоді дошкуляло інше: страшний дефіцит ефективних ліків, особливо імпортних. І нерідко в пошуках потрібних доходили від крихітного села аж до столиці. Тепер поняття дефіциту в фармакології практично щезло. Були б гроші — будь-яка аптека запропонує сотні найменувань. Та з’явилася інша проблема: як вибрати справді дієві та ефективні. Підробки, фальсифікат, «пустушки», приховані та відверті, заполонили аптечні прилавки. Як від них уберегтися?

Почути про легендарні цілющі настої від головного лікаря Хмельницького обласного онкологічного диспансеру Леоніда Бриндікова, зізнатись чесно, якось не сподівалась. У медицині є сфери, де просто не вірять у будь-які казкові зцілення, тому розповідь про «Еліксир життя» справді зацікавила. З’ясувалося, у 50-х роках минулого століття радянські вчені повідомили про створення препарату саме з такою назвою. Його вживання, начебто, подовжувало життя щонайменше років на двадцять. Пізніше навіть подейкували, що успіх практичного застосування був підтверджений на комуністичному керівництві країни — у довголітті тодішньої партійної верхівки неважко було переконатись.

Складові нового препарату не приховували, багатьом медикам було відомо, що в його основі — витяжка... із зелених жаб. «Відьомські рецепти», коли у котлі варились жаб’ячі шкурки та лапки, виявились не такими вже й абсурдними. Як і народні звички кидати жабу в криницю чи класти навіть у глечик з молоком. Всі знали, що від цього і вода буде чистою, і молоко довго не скисатиме. А, скажімо, серед знахарських рецептів лікування ангіни був такий, коли хворому пропонували глибоко вдихати, дуже близько нахилившись до ропухи, і вона, начебто, перетягувала всю хворобу на себе.

Насправді для вчених давно не загадка, що саме ця тваринка може виробляти дуже сильні антисептичні речовини. А дія «Еліксиру життя» полягала в тому, що він істотно підвищував імунітет — звідси й довголіття.

Утім, чи все було справді так, нині і досвідчені медики не скажуть. Бо дуже швидко не тільки препарат, а й згадки про нього просто щезли. Чому? А тут кожен розмірковує, як хоче. Можна припустити, що не таким уже чудодійним був той препарат, як здавалось на перший погляд. Хоча і вірогідність того, що членам тодішнього політбюро могли запропонувати щось ризиковане і погано перевірене, теж надзвичайно мала. Але мене вразило зовсім інше припущення: а, можливо, комусь було просто невигідно створювати такого роду панацеї та еліксири життя, коли замість сотень неефективних можна запропонувати одну дієву таблетку? Бо вона — справжня бомба, котра підриває всі фінансові основи фармакології.

Поки експерти ведуть дискусії про те, хто лідирує у прибутковості — наркоторгівля, фармакологія чи торгівля зброєю, пацієнт на власному досвіді дуже швидко може переконатись, наскільки дорого обходяться йому медичні препарати. Майже щомісяця статистика повідомляє про подорожчання ліків. Протягом минулих чотирьох років у Хмельницькій області фіксували щорічне зростання індексу споживчих цін у галузі охорони здоров’я від 103 до 123 відсотків. Фармація тут посідає аж ніяк не останнє місце.

Та найгірше те, що споживач достеменно не знає, скільки насправді коштує та чи інша упаковка. Лише час від часу з’являються скандальні повідомлення різних контролюючих органів про порушення.

Приміром, для хмельниччан однією з недавніх стала інформація обласного територіального відділення Антимонопольного комітету щодо порушень обласної фірми «Фармація». Під час перевірки з’ясувалось, що остання як монополіст встановлювала різні ціни на одні й ті самі наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори, відпускаючи їх суб’єктам господарювання. Так, купуючи «Сибазон» по 16,2 гривні за упаковку, «Фармація» продавала її аптекам та лікарням за ціною від 24,3 до 32 гривень. Якщо врахувати, що і ті не забували про свою торговельну надбавку, то залишається лише здогадуватись, якою була різниця між собівартістю та відпускною ціною.

Як стверджують антимонопольники, так зростала і вартість «Клофеліну», «Омнопону» та «Промедолу». Показово, що аптекарі зуміли нагріти руки навіть на... рецептурних бланках. Виявляється, «Фармація» — єдине підприємство комунальної власності, через яке лікувально-профілактичні заклади області отримують спеціальні рецептурні бланки, на яких виписуються психотропні засоби. Кожен такий бланк коштує «Фармації» 40 копійок, зате продавали його за ціною від 65 копійок до двох гривень(!). Якщо навіть на таких дрібницях вдавалося заробляти, то можна уявити, про які бариші йдеться під час продажу справді масових препаратів.

Однак впіймати аптекарів на фінансово-цінових зловживаннях непросто. Насамперед через те, що вітчизняне законодавство надзвичайно лояльне до цього бізнесу. Якщо вдалось хоч якось проконтролювати вже згаданого вище монополіста на ринку психотропних речовин чи обмежити цінову торговельну надбавку на вітчизняні ліки, то з імпортним товаром усе набагато складніше. Хто і скільки заробляє на цих пігулках — залишається практично нерозгаданою таємницею. От тільки розплачуватись за все це доводиться хворому.

Та найгірше те, що часом платиш не так за ліки, як за ілюзію лікування. Припущення пацієнтів щодо того, що у роздрібній мережі можуть з’являтися ліки-підробки, котрі не мають жодного оздоровчого ефекту, підтвердилось, коли кілька місяців тому ті самі антимонопольники попередили хмельниччан: викрито фірму, яка постачала в аптечні заклади фальсифікат, у переліку підробок — низка найпопулярніших ліків. Та найбільше вразило те, що шахраї підробляли не дороговартісні препарати, а, скажімо, чи не найдешевші засоби від застуди.

Цікаво, що позаминулий кризовий рік, який був найважчим для економіки, виявився не таким вже й провальним для аптечного бізнесу. Тоді в області торгівлю фармацевтичними товарами, перев’язувальними матеріалами та предметами догляду за хворими здійснювали 102 юридичні підприємства, на балансі яких перебувало 380 аптечних закладів. Крім того, на ринку фармацевтичних товарів успішно працювала розвинута мережа аптечних закладів, які належать фізичним особам-підприємцям. При цьому статистика зафіксувала щорічне істотне збільшення товарообороту в цій мережі. І якщо кризові явища зменшили розмір загального роздрібного товарообороту майже на третину, то продаж фармацевтичних товарів скоротився менш як на десять відсотків. Хай би як хто економив, на які скромні доходи жив, а хвороба змушує кожного в разі потреби вирушити до аптеки. В результаті частка лікувальних засобів в обсязі продажу непродовольчих товарів залишалась досить вагомою і поступалась лише таким дороговартісним товарам, як бензин, автомобілі та автотовари.

Спроби влади протистояти високим цінам цієї індустрії поки що не надто переконливі. Серед них — відкриття соціальних аптек, котрими могли б користуватися найбідніші. Хоча в них також не знайти дешевих ліків, проте завдяки зменшенню торгових надбавок ціни все-таки нижчі, ніж у загальній мережі. Але в обласному центрі поки що працює лише дві такі аптеки й один аптечний пункт. До них, щоб зекономити буквально гривню-дві, з’їжджаються пенсіонери з усього міста. А для глибинки такі заклади — взагалі дивина, по одному тільки-тільки з’явились у Дунаєвецькому та Полонському районах. У решти навіть у планах ще не передбачено.

Ще одне намагання — створення аптек, які б могли самостійно виготовляти ліки за рецептами. Зрозуміло, що перелік їх доволі обмежений, та з огляду на те, що націнки там не повинні перевищувати 5—10 відсотків, думається, чимало пацієнтів скористалося б місцевими мазями, краплями та настоянками. Але й цей рубіж здолати непросто. На 335 аптек в області припадає лише 17, які можуть виготовляти ліки за рецептами. Якщо врахувати, що на двадцять тисяч населення згодилася хоча б одна така, то тільки в Хмельницькому їх потрібно з півсотні. Хто візьметься за таке?

Принаймні аптечний бізнес не поспішає виявляти ініціативу. До речі, як і медичний, котрий давно зробив ставку на імпортні мазі, настоянки, таблетки та уколи. Не потрібно проводити глибинних соціологічних досліджень, аби підмітити, що в рецептах набагато частіше з’являються назви завезених звідусюди дорогих, ніж аналогічних дешевих вітчизняних препаратів. Хочете переконатись? Тоді згадайте, перелік яких ліків вам краще знайомий: «но-шпа», «лазолван», «мотиліум» чи «дротаверин», «муколван», «мотінорм»? Поза сумнівом, перша трійка на слуху у кожного, а от про те, що друга — це абсолютний український замінник, знає мало хто. Причому, судячи з рецептів, складається враження, що не тільки із хворих, а й з лікарів. Чому?

Цю загадку, як і щезнення «Еліксиру життя», знову кожен пробує розгадати по-своєму. А чи не лежить вона на шальках звичайних аптечних терезів, коли на одну додаються добре розрекламовані, але не дуже ефективні ліки, а на другу — у геометричній пропорції сипляться гроші, гроші, гроші...