Івана «Грозного» хочуть судити ще й в Іспанії

 Загальноєвропейський ордер на арешт колишнього українця Івана Дем’янюка вже видав іспанський суд. Його земляки на Вінниччині ніяк не можуть зрозуміти, чому після того, як суд Ізраїлю повністю виправдав їхнього колишнього односельчанина, за нього тут же взялася Феміда американська, потім німецька, тепер — ще й іспанська...

Суд над Іваном Дем’янюком ще не закінчився в Німеччині, а Іспанія вже вимагає екстрадувати 90-річного підозрюваного до своєї країни. Національний суд у Мадриді повідомив, що відповідальний суддя в Іспанії Ісмаель Морено висунув звинувачення проти колишнього американця українського походження Івана Дем’янюка у співучасті в геноциді та злочині проти людства у німецьких нацистських таборах смерті у роки Другої світової війни. Іспанці хочуть судити українця за причетність до вбивства іспанських полонених у концтаборі Флоссенбург — там Дем’янюк нібито працював наглядачем. Дем’янюк може бути виданий Іспанії після того, як завершиться суд у Мюнхені.

Не дадуть дідові спокійно померти

Нагадаємо, що Іван Дем’янюк родом із села Дубові Махаринці Козятинського району. У 1993 році його повністю виправдав суд Ізраїлю, хоча перед тим засудив до найвищої міри покарання.

— Якби в ізраїльських суддів була хоч маленька зачіпка, вони б скористалися нею і вже нізащо не випустили б на волю Івана, — каже його далекий родич з таким же прізвищем — Віктор Дем’янюк. — Це вже політики не дають дідові спокійно померти. Як він тільки все це витримує у своїх 90 років?!

У Дубових Махаринцях вважають, що виправдальними документами для ізраїльського суду могли стати листи з фронту Дем’янюка до родичів у село, а також його фронтове фото.

— Тітка могла б вам про це розповісти більше, як то все відбувалося, — продовжує Віктор Дем’янюк. — Вона двоюрідна сестра Івана. На жаль, її вже нема на світі. Ми її поховали у 2002-му. Але я добре пам’ятаю, як вона розповідала про приїзд в село Іванового сина. Це було в той час, коли його судили в Ізраїлі. Син Дем’янюка разом з адвокатом збирали всі можливі підтвердження його невинності. До речі, сина звати так само, як і батька — Іван. Він приїжджав з адвокатом батька. Зустрічався з тіткою Марією.

Тітка Марія одна з тих, кому Іван писав з фронту. Вона казала, що на листах і на фотографії значилися дати. «Як адвокат побачив ті цифри, — згадувала тітка Марія, — то аж у долоні сплеснув і вигукнув по-своєму: «Це — алібі!». Слово «алібі» не потребувало перекладу. А син Івана пояснив тітці, що в матеріалах суду сказано, що батько в цей час був у концтаборі. Насправді листи і фотографія підтверджували, що він перебував на фронті.

Маня, так Іван звертався у листах до двоюрідної сестри, зберігала фронтові звістки протягом багатьох післявоєнних років. Загадкою залишається, яким чином Марії Аврамівні вдалося це зробити, адже всі фотознімки із зображенням Дем’янюка, які були в селі, вилучили кадебісти. Ходили до всіх родичів, знайомих, однокласників, товаришів. Не раз, і не два — все підмели, що було пов’язано з Іваном.

Чи насправді фронтові листи і фронтове фото переконали представників ізраїльської Феміди, важко стверджувати. Однак достеменно відомо: смертний вирок проти Дем’янюка скасували. Для такого рішення потрібні були неабиякі аргументи. Схоже, вони знайшлися. Інакше вирок суду залишили б в силі.

Сам підозрюваний відкидає звинувачення проти нього. Каже, що воював у Червоній Армії. У 1942 році отримав поранення і потрапив у полон...

   ДОВІДКА

Іван Дем’янюк, 1920 року народження, пережив голод 33-го, за рік до початку війни призваний в армію, воював проти фашистів в артилерії, у травні 1942-го після поранення потрапив у полон. Після війни у 1952 році емігрував до США, а в 1958-му отримав американське громадянство. Працював шофером. Кажуть, його впізнав один з колишніх в’язнів, коли фото Дем’янюка показали по телевізору. У 1986 році його видали Ізраїлю, де спочатку засудили до страти, а у 1993 році повністю виправдали. За даними зарубіжної преси, докази у справі проти Дем’янюка були надані радянським КДБ. Після їх детальної перевірки Феміда Ізраїлю визнала їх сфабрикованими. Проте американська влада продовжувала розслідування діяльності Дем’янюка під час війни, і в 2002 році суд визнав доведеним, що підозрюваний Дем’янюк служив наглядачем у деяких концентраційних таборах. Його позбавили громадянства. Після майже десятирічної тяганини у 2009-му американці видали важкохворого Івана Дем’янюка до Німеччини. Прокуратура міста Мюнхен звинувачує 90-річного українця у співучасті в убивстві близько 29 тисяч євреїв у концентраційному таборі Собібор. За версією німецького слідства, Дем’янюк безпосередньо брав участь у знищенні ув’язнених у таборах Треблінка і Собібор, де служив наглядачем після полону.

У селі було два Івани на прізвище Дем’янюк

Нагадаємо читачам ще одну істотну інформацію, що безпосередньо може стосуватися цієї справи. У сільраді Дубових Махаринець розповіли, що в селі перед війною було два чоловіки на прізвище Дем’янюк. Обох звали Іванами. Обох призвали в армію ще до війни. Обидва воювали. Один Дем’янюк — Іван Андрійович повернувся живим. Іншого — Івана Миколайовича нині судять в Німеччині. Так само загадковими залишаються деякі обставини, що стосуються біографії іншого Дем’янюка — Івана Андрійовича. У сільській раді дуже мало інформації про цю людину. В архіві є тільки один запис — про смерть Івана Андрійовича. Записано, що помер у 1970 році, а на надгробному постаменті на сільському кладовищі значиться 1971 рік. На фотографіях вони навіть схожі між собою.

Тривалий час після війни про нього в селі нічого не знали. Повернувся додому приблизно у середині 50-х. Приїхав не сам — з дружиною і двома доньками. Кажуть, ніколи не бачили його з військовими нагородами. Взагалі рідко з’являвся на урочистостях з нагоди Дня Перемоги. Працював у колгоспі. Несподівано для земляків наклав на себе руки.

— Сталося це невдовзі після того, як мого батька викликали у КДБ, — каже Петро Бондарук, син колишнього фронтовика. — Поклали на стіл фотографії, просили назвати, кого він знає на них. Батько служив з Іваном Дем’янюком, над яким нині триває суд. Служив до того часу, поки Івана не поранило. Далі їхні дороги розійшлися. Після повернення з КДБ батько сказав Івану Андрійовичу про те, що слідчий показував його фото. Минуло небагато часу, коли в селі кажуть: «Іван повісився». Дехто із земляків висловлює припущення, можливо, саме цей Іван був тим, кому дали кличку Івана Грозного?

Ексклюзив для «Dіe Zeіt»

Тим часом у Дубових Махаринцях, на батьківщині підозрюваного Дем’янюка, побувала журналістка німецької газети («Час»). Вона спілкувалася із земляками Івана Дем’янюка, а також з його далекими родичами. Повезла в Німеччину чимало цікавих фактів. «Це будуть ексклюзивні матеріали, — сказала вона у розмові з кореспондентом «Голосу України». — Поки що у Німеччині ніхто не висвітлював цей бік медалі. Бо ніхто не був тут, у його селі. Всі пишуть, що він кат, допомагав нацистам знищувати полонених. Хоча судом це не доведено. Мене найбільше цікавили деталі біографії Дем’янюка того періоду, коли він ще не пішов до армії. Я приємно здивована, що всі, з ким говорила, мають гарну думку про свого земляка.

Незважаючи на те, що світова преса трубить про Дем’янюка як про нелюда, люди не змінюють своєї думки про Івана. Більше того, вони не вірять, що він міг стати таким.

Колега ще планує побувати у Польщі, на місці табору для полонених Собібор, а також в Ізраїлі, де судили Дем’янюка. Каже, що готує фільм про цей епізод з минулої війни.

Дем’янюк, якого привозять до зали засідань в інвалідному візку, не раз заявляв, що ніколи не був у таборі Собібор. 13 квітня 2010 року на суді через адвоката заявив про свою позицію. «Мене насильно депортували до Німеччини, де висунули, по суті, помилкові звинувачення у причетності до вбивства», — повідомлялося у заяві. На всіх засіданнях Дем’янюк називає себе військовополоненим, а не злочинцем. Через хворобу підозрюваного судові засідання доводиться часто переносити. Ніхто не знає, коли вони закінчаться. Тим часом будь-який день для старого чоловіка може стати останнім.

Вінницька область.

Фото БТА/Укрінформ.