Модерн проти старовини

Глобальні містобудівні процеси, які за часів СРСР відбувалися в Україні й загалом у Союзі, не оминули своєрідне і в архітектурному плані Закарпаття. Тоді в гонитві за планом і «економною економікою» усе уподібнювали. Від східного до західного кордонів спочатку зводили цегляні «хрущовки», потім залізобетонні дев’ятиповерхові сірі «панельки». Недаремно герой відомого фільму запросто переплутав свою московську з ленінградською квартирою... За два останні десятиліття «уподібненістю» зайнялися новоявлені багатії. І навколо столиці, обласних центрів та інших міст виросли престижні вілли, що, врешті, на заздрість простим українцям сформували цілісні архітектурні комплекси — «царські села».

Водночас чи не скрізь у міських мікрорайонах відбуваються міні-революції, в яких мешканці багатоповерхівок борються з так званим ущільненням. Ті самі ненаситні скоробагатьки як оком змигнути зводять огорожі, а через день-другий будівельна техніка вже бетонує фундаменти чи то на дитячому майданчику, чи в тихому скверику між будинків... Земля в містах і без прийняття законів стала дорогим товаром. Тут уже ніхто не зважає на певні архітектурні приписи. Урвав правдами й неправдами ділянку і робить на ній усе, на що вистачає клепки. Але ж і за часів радянських віроломно, закамуфлювано в рішення міськради — будь-де — могли пригледіти «вдалу місцину» для якогось об’єкта. Приміром, для адмінспоруди райкому партії і райвиконкому в Хусті було знесено понад десяток старих будівель. Утворилася велика площа, а зв’язку між старою і новою забудовою не відчувається.

Таку політику потім назвали кризою української містобудівної культури...

Знесене — не відреставруєш. Але нове будівництво і перепланування старих будівель повинно проводитися згідно з правилами забудови історичних міст...

До речі, Хуст звикли порівнювати з німецьким Кельном через схожість готичних соборів. Але кельнський і собор Святої Єлизавети в Хусті різняться. Та спочатку про сучасне. Уже через рік після забудови навколо собору (зруйнованих війною старовинних кварталів), яка проводилася в 

1960-х, думка німецьких істориків і архітекторів щодо новобудов стала різко негативною. Також спеціалісти негативно оцінюють і спорудження впритул до хустського собору житлових п’ятиповерхівок, які затуляють вид на храм. Отже, зведені в 1980-х роках чотириповерхова адмінбудова та житлові п’ятиповерхівки порушили історичну цілісність мережі вулиць і масштаб міста. Через квартал від неї, на площі Незалежності, нещодавно збудовано православний храм, який виступає основною домінантою історичної частини Хуста. Досвідченому ужгородському архітектору Владиславу Ганзелу вдалося вписати в історичне середовище площі цю величну церкву — і храм вінчає перспективу вулиці...

Раніше, до 60-х років минулого століття, домінантами були споруди церкви Святої Єлизавети — пам’ятки архітектури ХІІІ століття та римсько-католицький костел Вознесіння Господнього ХІХ століття на розі площі Корятовича й вулиці Карпатської Січі, на тлі дво- і триповерхової забудови. Однак зведені пізніше п’ятиповерхівки та торгові заклади поблизу центру змінили масштабність і порушили історично сформовану панораму Хуста. Церква Святої Єлизавети хоч і розміщена на узвишші, але вже не є архітектурною домінантою і виділяється лише зблизька.

Таким чином, у Хусті зодчі мають об’єднати різностильові та різномасштабні, збудовані в різні часи, споруди навколо пішохідної зони на вулиці Карпатської Січі. Стоїть завдання: застосовуючи ретроверсії, а саме — характерні обриси для міста Хуста і румунського Сіґета (обидва вони до 1919 року входили до історичної Мараморощини), на місці знесених малоповерхівок відновити втрачені об’єми будівель і надати центру завершений вигляд, відтворивши історичну реальність та новий масштаб (від двох до трьох поверхів) із використанням форм та стилів кінця XІX — початку XX століття.

Це досить велика робота: і для проектантів, і для реалізації ідеї — як мінімум на п’ять років. Однак поспішати небажано, адже будується це і для нас, і для нащадків.

Це саме стосується й ідеї відновлення Хустського замку. Спочатку — проект, розроблений реставраторами Львова або Києва, а потім — його реалізація. І, може, років через 5—10 потоки туристів знайомитимуться не лише з місцями, що, ймовірно, пов’язані з князем Дракулою, а й з історичним центом Хуста — столиці Карпатської України та «чеським кварталом» — пам’яткою містобудування 1930-х років.

Слід також знайти свій підхід до реставрації середмістя у сусідньому Виноградові, що славиться не лише добрими винами, благословенним кліматом, а й пам’ятками минулих віків. Архітектурну забудову історичного центру Виноградова запропоновано включити до зводу пам’яток містобудування та архітектури обласного значення.

Це місто багате на декілька пам’яток архітектури державного значення: палац Перені, костел Францисканців із келіями, Вознесенський костел та руїни Угочанського замку, що домінують над рядовою забудовою.

Для Виноградова на початку ХХІ століття, за словами фахівців, виконано програму поліпшення міського середовища, в тому числі історичного ядра міста, що розташоване між вулицями Миру та Шевченка й має характер лінзи і явно виражену повздовжню вісь, по краях якої — домінантні культові споруди. Одна з них — пам’ятка архітектури — закінчується упорядженим сквером, інша — нещодавно зведеним православним храмом. На місці малоцінних, морально застарілих, невиразних хатин містобудівельною програмою виконано периметральну забудову за принципом дво- і триповерхових замкнутих кварталів.

Їхня архітектура мала б підкреслити і покращити об’ємно-просторові вирішення, які існували раніше. Водночас нинішні домінанти культових споруд і надалі виконуватимуть свою роль, підкреслюючи функцію історичного центру міста. На жаль, для фасадів нових будинків не застосовували ретроверсії з використанням доречних форм архітектурних стилів кінця ХІХ — початку ХХ століть, хоча відновлені об’єми будівель і надали центру ніби завершеного вигляду. Серед основних постає і питання художньої цінності реконструйованих кварталів та збереження традиційного міського середовища і особливостей тутешньої міської культури.

Одна лиш умова: варто в інтер’єрах сучасних закладів харчування використовувати народні мотиви. Це надає спорудам особливого місцевого колориту, як і тим, що в 1960—1970-ті роки спроектовані у Виноградівському та Берегівському районах архітектором Гомокі, — про них знала вся Україна.

Мукачеве відоме як сучасними фестивалями червоного вина, так і старовинним замком «Паланок», численними пам’ятниками — зокрема, святим Кирилу і Мефодію, князю Олександру Духновичу, художникові Михайлу Мункачі, сажотрусу, жахливій повені 1998 року, міською ратушею, цікавим оздобленням будинків... Тут починав свій шлях у велику політику нинішній міністр Віктор Балога...

Мукачеве в часи середньовіччя існувало у вигляді шести поселень. Його побудова подібна до німецьких та швейцарських міст, розросталося воно на рівному лівому березі річки Латориці. Й першими впадають в око високі церковні та монастирські дзвіниці й вежі. У центрі, який у Середньовіччі існував як цитадель, збудовано римо-католицький костел Святого Мартина (вперше згадується 1333 р.). У ХVІ ст. угорці Мукачевого зводять реформатську церкву. Русини (на початку ХІХ ст.) будують греко-католицьку церкву, а євреї — синагогу.

У Мукачевому взято на облік близько 300 пам’ятників історії та культури.

Велика заслуга у збереженні історичного середовища належить колишньому головному архітекторові міста, заслуженому архітектору України Олександру Андялоші. Але, на жаль, за останні кілька років простежуються непрофесіональні втручання в історичний центр — пам’ятник містобудування, які призводять до втрати характерних фасадів історично сформованих кварталів забудов.

За півсотні метрів від ратуші на пішохідній вулиці Миру до головного входу в російський драмтеатр прибудований двоповерховий портал, який тут явно дисонує та виходить більш як на три метри за червону лінію забудови.

Позаду театру на розі вулиці Грушевського до історичної двоповерхівки власники магазину «Нумінатор» «приставили» сучасний фасад і почепили рекламу, що суперечить стилю будівлі й фактично руйнує її сприйняття.

Донедавна ремонтні роботи активно проводилися лише в обласному центрі та в Мукачевому. Але, на жаль, вони не мали пам’ятково-охоронного спрямування. Хоча й були відремонтовані дахи й пофарбовані фасади, однак замість старовинних дерев’яних вітрин, дверей, брам на перших поверхах будівель часто нові власники встановлювали пластикові вікна й двері та кричущу за несмаком рекламу. В Мукачевому — це на вулиці Пушкіна й на площі Миру, в замку «Паланок». При оновленні римо-католицького костелу Святого Мартина за рішенням єпископа черепичний дах замінено на... металочерепицю. А по вулиці Миру, 17 надбудова шостого поверху внесла дисгармонію у масштаб історично оформленої дво- і триповерхової забудови вулиці й порушує віками сформовану панораму міста. Потребують бережливого ремонту й професійної реставрації історичні будівлі-пам’ятки на вулицях Миру, Пушкіна і загалом у історичних середмістях Мукачевого й Ужгорода.

Новітня практика спорудження 3—4-поверхових торгово-офісних будівель (на вулиці Пушкіна праворуч від пам’ятника Духновичу) на місці колишньої одноповерхової забудови, фасади яких «вдягнуті» в модерне оздоблення, геть нехарактерне для історичних міст Європи, — різко дисонують із цінною забудовою минулих століть. Подібні новобудови зводяться і в історичній частині Ужгорода.

Отже, архітектурній службі Мукачевого та Ужгорода бажано вивчити історичне середовище свого міста і прислухатися до порад інтелігенції, щоби продовжувати позитивні напрацювання своїх попередників зі збереження пам’яток, використовуючи при цьому європейський досвід.

Новітні архітектурні втручання-помилки видно неозброєним оком. У результаті чого міста втрачають віками сформовану панораму та силует висотних домінант.

Фахівці кажуть, що привабливість Ужгорода за кількістю пам’яток архітектури — порівняно з Івано-Франківськом та Чернівцями — вища.

Та хоч і величезну історико-архітектурну спадщину залишили нам предки, не відчувається, що в Ужгороді донедавна дбали про її збереження. Хоча в обласних центрах Прикарпаття і Буковини значно менше історичних пам’яток, а замків немає, однак науково-проектні напрацювання стосовно збереження історичної спадщини в них значні. Ужгород тут відстає майже на десятиліття.

Це болить обом авторам. Скільки наших сил боремося: один — як журналіст, а другий — як голова постійної депутатської комісії Ужгородської міськради з питань будівництва, благоустрою, землекористування та екології (1994—2002) і головний архітектор області наступні два роки...

Не обов’язково бульдозером зносити старовинну забудову... Кричущий факт: у центрі на місці млина — пам’ятки промислової архітектури чи на ринковій площі Корятовича і Театральній дозволили «вимахати» дисонансним семи- і п’ятиповерховим спорудам зі скла і бетону!? І це не лише порушення історично сформованої панорами міста, а й застосування агресивних архітектурних форм. Це і є руйнація історичного середовища. До того ж сучасним «дозволянтам» слід знати, якої шкоди ними завдано, адже історичний центр Ужгорода почав формуватися у середні віки!.. Насамперед поблизу Замкової гори. А композиційна побудова міста складалася протягом століть і подібна до таких австрійських міст, як Зальцбург і Грац. Головні споруди міського центру, його архітектурні домінанти — церкви та ратуша — опанували найвищі точки рельєфу. Вони свідчили про матеріальний добробут і служили основою та символами соціальних сил, які панували в житті міста: замок — опора феодальної влади, собор — утілення впливу духовенства, ратуша — оплот самоуправління.

Ці домінанти є зонами високої композиційної активності, вони формували строго центричні силует і панораму.

Греко-католицький кафедральний собор на західній вершині Замкової гори зведений 1740 року. Римо-католицька церква Святого Юрія споруджена 1766 року на вул. Волошина, неподалік собору. Реформатська церква побудована 1796 року на підвищенні площі Жупанатської поруч із ратушею, а Цегольнянська церква (1802 року) відновлена в кінці 1890-х років. Євангелістська зведена на початку ХХ століття поблизу площі Корятовича. Єврейська синагога на правому березі Ужа на площі Театральній — 1904 року. Покровська церква побудована на лівому березі Ужа на Православній набережній у 1930-му.

Усі ці споруди — твори мистецтва подвійно цінні, в матеріально-практичному й в інформаційно-естетичному плані.

Ось промовистий факт: науковці Ужгородського національного університету, дослідивши архітектурно-історичну спадщину міста, запропонували надати статус пам’яток обласного значення ще майже семи десяткам будівель!..

Хто бував за кордоном, знає, як у Європі оберігають старовину. Там існує соціальне замовлення на охорону, збереження та реставрацію історичних міст. Адже вони відіграють важливу роль у сфері культурного туризму та в освітньо-виховній державній роботі... А чому ж ринкову площу Ужгорода ХVІІІ століття, яка зараз носить назву Корятовича, обвішано бігбордами і неоновими дошками, які цілком закривають фасади будівель!?. До речі, у Львові на площі Ринок жодного рекламного щита немає.

А реклама магазинів на площі Шандора Петефі... «Адідас» випинає чорним фасадом першого поверху, так званою корпоративною рекламою, дозволеною лише в нас.

Треба шукати вихід! Попереджувати власника — адже не кожна людина володіє відповідними знаннями...

У Києві відомче управління архітектури й містобудування «продовжене» (бодай на словах) доповненням «та дизайну міського середовища». В Ужгороді про дизайн не дбав ніхто. Якщо для міської казни дорого ввести в штатний розпис дизайнера, то варто підняти роль архітектурно-художньої ради при головному зодчому Ужгорода. Тоді той семиповерховий монстр, що постав на місці млина-пам’ятки, не руйнував би старовинного образу правобережжя, а модерні «люксори» і недолугі чотири- і п’ятиповерхівки, названі «торговельними центрами», що взяли в лещата старовинну площу Корятовича, не псували б її.

Відомий ужгородський інтелектуал Володимир Приходько наголошує: «Архітектура отримана нами у спадок. Це не лише краса для всіх ужгородців, а й серйозний ресурс для розвитку туризму». Нова міська влада, хочемо сподіватися, не тільки «прибиратиме паскудні» малі архітектурні форми, які в людних місцях вузьких вулиць і невеликих площ середмістя заважають пішоходам, а й буде серйозно ставитися і належно фінансувати разом із підприємцями збереження історичної спадщини. Ми також схиляємося до думки, що реконструкція старовинних будівель повинна відбуватися на конкурсній основі. Тоді занехаяна, але вкрай потрібна справа хоча б зрушить з місця...

Тож, станьмо добрими синами славних прадідів!..