Коли починаєш шукати інформацію про сучасний стан функціонування галузі морського і річкового транспорту України, то знаходиш лише... відсутність системної інформації. Її просто немає, наче в сучасній Україні взагалі не існує такої галузі. Що ж сталося? Адже Україна, хай навіть і у складі СРСР, мала добре розвинену галузь та інфраструктуру морських і річкових перевезень, готувала дуже фахових моряків усіх рангів, які й досі борознять моря та океани, щоправда, вже під чужими прапорами.

Перетворюємося з морської на «країну біля моря»

Справді, за останні два десятиліття позиції України як морської держави майже повністю втрачено. Країна поступово перетворюється з морської держави на «країну біля моря». Не вирішені вчасно проблеми, наче снігова лавина, накрили наші кораблі, порти, іншу інфраструктуру та кадри. Практично повністю застаріла система безпеки мореплавства та відсутня вітчизняна система супутникового зв’язку.

Не дай Боже, щось станеться в наших територіальних водах (а зона відповідальності України становить 29 454 кв. км), людей та судна не буде кому рятувати. Сили й засоби рятування на водах розпорошено між різними відомствами, а в розпорядженні нашої рятувальної служби є лише один буксир-рятувальник, що сам ледь животіє, та одне багатоцільове судно, яке за два роки ремонту все-таки трохи підлатали.

У жалюгідному стані та в невеликій кількості й те, без чого флот неможливий, — самі судна. Більша їх частина, що дивом вціліла, також застаріла. Тому стан морських перевезень не відповідає потребам економіки нашої держави. Наприклад, в Українському дунайському пароплавстві (до речі, це єдина державна судноплавна компанія) працює лише річковий і пасажирський флот, і її збитки у 2009 році становили десятки мільйонів гривень, а практично всі морські судна перебувають на відстої.

Інвестори — і вітчизняні, і зарубіжні — теж не квапляться вкладати гроші в наші порти та сам флот. За останні роки в державних портах не реалізовано жодного інвестиційного проекту загальнонаціонального масштабу.

Тож технічні характеристики українських портів відповідають рівню розвитку мореплавства у 80-ті роки минулого століття. Ані глибина каналів, ані технічний стан причалів, допоміжних підйомних та інших механізмів, автоматизації та комп’ютеризації портів та суден не відповідають навіть найвідсталішим країнам Європи. Якщо після здобуття незалежності Україною той-таки днопоглиблювальний флот, що дістався нам у спадок, називали національним надбанням, то тепер він майже повністю іржавіє на відстої. Його 80 відсотків перебуває в неробочому стані, а наймолодше судно має вік 18 років.

Із сумом треба констатувати, що український торговельний флот та галузь морських і річкових перевезень перебувають у глибокій кризі і у стані «клінічної смерті». На жаль, нова влада не квапиться з проведенням реформи в цій галузі. Зрозуміло, що на це потрібні такі великі гроші, що вистачило б на здійснення реформ у двох інших менш витратних галузях. Але навіть сконцентрувавшись на реформуванні українського торговельного флоту, наша держава все одно вже не зможе самотужки підняти галузь на поверхню з безодні, що набагато глибша за всім відому Маріанську западину.

Тому першим кроком на шляху до порятунку галузі морських та річкових перевезень, на думку фахівців, має бути створення інвестиційно привабливих умов для залучення капіталів у портову діяльність та взагалі їхня комерціалізація. Такі зміни повинні ґрунтуватися на відповідних змінах в інвестиційному законодавстві.

А в структурі рентабельності морських торговельних портів необхідно провести зміни щодо розмежування господарчих функцій порту та функцій державного нагляду за безпекою мореплавства. Гідротехнічні споруди, причали, канали, акваторії та загальну портову інфраструктуру залишити в державній власності, а складські площі та інше передавати в користування на засадах оренди. Необхідно також надати можливість інвестувати в будівництво вантажних терміналів та комплексів на умовах концесії та інших законних підстав. Водночас скоротити процедури погодження інвестицій до місячного терміну через зрозумілий інвесторам механізм.

Потребує також розв’язання проблема проведення контрольних процедур в морських портах, а саме: скорочення обсягів фізичного контролю вантажів, кількості контролюючих органів; застосування до суден принципу вільної практики, що означає заходження судна закордонного плавання в порт та початок вантажних операцій без участі комісії на борту судна; впровадження режиму трансшипменту, що зробить наші порти більш привабливими.

Піднімемо порти — піднімемо мореплавство

І, звісно, треба змінювати систему державного управління діяльністю морських торговельних портів, яка залишається незмінною вже протягом двадцяти років. Як наслідок, маємо системні недоліки управління галуззю, відсутність єдиних принципів управління портами, законодавчу неврегульованість портової діяльності, обмеженість можливостей портів вести самостійну господарську діяльність.

Підсумовуючи, хотілося б узагальнити пропозиції, надати, так би мовити, міні-план першочергових заходів для тих, від кого залежить морське та річкове майбутнє України.

Цю законодавчу базу слід розробити й ухвалити на найближчій сесії Верховної Ради, і вона, як наслідок, приведе до реформування основних засад державної системи управління забезпеченням безпеки судноплавства та системи державного управління морськими торговельними портами.

Також необхідно розмежувати функції державного нагляду за безпекою судноплавства та функції забезпечення безпеки судноплавства. Для цього потрібно створити єдиний орган державного нагляду, якому передати всі функції державного нагляду, що сьогодні, всупереч будь-якій логіці, здійснюють державні підприємства — морські торговельні порти.

На Державну службу морського та річкового транспорту як центральний орган виконавчої влади необхідно покласти функції управління спеціалізованими майновими комплексами та іншими об’єктами інфраструктури портів, що перебувають у державній власності.

А головною проблемою у сфері портової діяльності України є невідповідність наявної системи управління морськими портами завданням їхнього подальшого розвитку й підвищення ефективності функціонування.

Потребує також наведення ладу й система запровадження тарифів, доведення їх до економічно обґрунтованої ставки. Портові збори, ставки і тарифи на послуги, що надаються в портах, повинні відповідати вартості, що прийнята в іноземних морських портах.

Піднімемо порти — піднімемо й мореплавство, знайдуться кошти на нові судна та на найновіші технології. Адже навряд чи люди в найближчі 50—100 років підуть з моря, яке дало можливість людству з’єднати континенти та позбутися географічних білих плям, які дивним чином тепер сконцентрувалися у вітчизняній галузі річкового та морського транспорту. Хоч куди кинь оком — скрізь панують запустіння та хаос. Тож держава повинна зробити висновки і готуватися до нового «прорубування вікна» у світ, без якого Україна остаточно втратить контроль над Світовим океаном та морською торгівлею, перетворившись на країну сухопутних черв’яків.

Геннадій ЗАДИРКО, народний депутат України, член Комітету Верховної Ради з питань транспорту і зв’язку.