Для того, хто народився у Києві, Андріївський узвіз — не просто кілька сот метрів, які сполучають Центр і Поділ. Це жива артерія, над якою витає дух цього міста. І не дивно — на горах, які оточують узвіз, народився Київ. Це тут були палаци руських князів, героїчна Десятинна церква. Боляче усвідомлювати, що нині від усього цього багатства залишилися лише спомини. А діяльна столична влада стирає з лиця землі останні згадки про той теплий і рідний узвіз дитинства.
Днями справи завели мене на Андріївський, де я не була з літа. Падав лапатий сніг, так що «білогвардійський» настрій мені, здавалося, було гарантовано. Тим паче саме цього дня там знімали черговий фільм за мотивами відомого роману Булгакова. Але вже на підході до Андріївської церкви мене, налаштовану на надто романтичний лад, ледь не збив джип, водій якого не лише не звернув уваги на знак «проїзд заборонено», а й навіть не пригальмував на пішохідній вулиці. Потім повз мене пролетіли ще кілька таких самих водіїв. Йти тротуаром узвозу киянам узагалі нереально — там з обох боків натикано торгових яток, навколо яких юрбляться туристи. Мало того, ці ятки тепер уже з’явилися й на проїжджій частині вулиці. Йшла я увечері, тому встановлені на бруківці торгові ряди вже пустували, і узвіз нагадував не найромантичнішу вулицю столиці, а спорожнілий базар. Навколо Андріївської церкви, яку колись обрамляло зелене море Замкової гори, тепер не росте жодного деревця. Там укріплюють схил. Не знаю, чи була вже такою нагальною потреба спилити всі дерева для цих робіт, але без них перлина узвозу має зовсім інший вигляд. Іншою стала й уся вулиця.
