Під час цієї сесії Верховна Рада має продемонструвати винятково важливу роль у реалізації реформ

Шановні народні депутати, запрошені та гості Верховної Ради!

Нинішня участь у відкритті 8-ї сесії Верховної Ради України глави держави В. Ф. Януковича, присутність членів Кабінету Міністрів на чолі з Прем’єр-міністром М. Я. Азаровим, керівників правоохоронної системи, судової гілки влади і місцевого самоврядування — це далеко не традиційне засвідчення початку нового політичного сезону в країні.

Це — наочний доказ того, що вся державна влада повністю усвідомлює виняткову важливість завдань, які належить вирішувати найближчим часом. І спільну відповідальність за злагоджену роботу для отримання тих відчутних позитивних результатів, яких уже так зачекався наш народ.

Отже, починаючи сесію, маємо чітко бачити усі складові, які виокремлюватимуть її значення. А відповідно вибудовувати логіку своїх дій.

Вважаю, що ці півроку багато в чому визначатимуть не лише долю країни, а й політичне майбутнє кожного з нас.

2011 рік є роком 20-річчя сучасної української держави. Звісно, що цей період не був позбавлений змісту. Але така дата — найбільш важливий етап у процесі державного становлення. Якщо хочете, переломний час, зважаючи на історію та попередні спроби витворити суверенну Україну, що, як відомо, закінчувалися невдачею. І відомо, з яких причин, за яких обставин.

Відтоді виклики не змінилися. Більше того — загострилися, набули нових вимірів.

Країна перенапружена. Народ заплатив величезну соціальну і навіть морально-психологічну ціну за незалежність. Частково вбито віру людей у справедливість, у тому числі соціальну, в людську солідарність.

Невідкладно потрібно дати відповіді на далеко непрості питання: як сумістити ідеал рівності з реальністю — гігантським розшаруванням суспільства? Як не допустити того, щоб багатство і його носії переважили владу? Як сформувати цивілізовані відносини капіталу й суспільного загалу?

А головне — допомогти людям прийти в себе і захистити їх від наслідків попередніх дій щодо введення ринкових відносин, виправити апатію та жорстокість суспільної атмосфери, утвердити національну солідарність та справедливість.

Влада повинна практично стати на службу народу, почуття справедливості має набути реальних вимірів. Без допомоги держави окремо взятий громадянин сьогодні не в змозі впоратися зі своїми проблемами. Які до того ж не ним спричинені.

Отже, нам необхідно осмислено оцінити рубіжний етап державності, без занурення в одвічно українське самокопання аж до самопоїдання. І вийти на практичні системні реформи. На реформи як життєздатну альтернативу соціальному озлобленню. На реформи, які мають не лише характер доцільності, а й суспільної, моральної переконаності.

Про реформи говорять усі, причому дедалі більше. Це — ключове слово у лексиконі політиків. Але скажіть, хто запропонував активну, у тому числі мізкову, роботу щодо виведення країни зі складного соціально-економічного становища? Хто на ділі окреслив і запропонував своє бачення реформ та наполягає на здійсненні далеко не простих перетворень?

Президент В. Ф. Янукович! Банкова сьогодні виступає як центр реформізму. Це треба вітати і підтримувати, принаймні — не заважати.

Передбачаючи реакцію, скажу: ми навчилися критикувати, але не навчилися жити за тими принципами, які проголошуємо. А відповідно заклики побудувати рай в Україні обертаються пеклом. Ми можемо витворити подію, точніше кажучи конфлікт, а не життя. Так і не навчилися великого мистецтва творити життя. Нас вистачає на боротьбу, а країна, як ніколи, потребує сьогодні роботи.

Потребує негайно нового повороту, нового курсу, початку нового відліку часу, щоб не допустити руху назад. Нам треба показати здатність наздогнати світ.

Тому саме під час цієї сесії Верховна Рада повинна продемонструвати винятково важливу роль у реалізації реформ. А відтак стати вирішальною частиною політичної системи країни, а не офіційною частиною прикриття задавнених соціальних та економічних проблем.

Для цього кожен народний депутат зобов’язаний піднести планку своєї професійної, політичної, моральної та інтелектуальної відповідальності. Період «жити високо і думати скромно та діяти абияк» належить перетворити на епоху «жити скромно, думати і діяти високо».

Без цього годі сподіватися на суспільну підтримку. У свою чергу без неї жодних реальних реформ в Україні не буде.

Тепер зупинюся на декількох тезах, пов’язаних з практичною роботою Верховної Ради на цій сесії.

Теза перша — законодавче забезпечення реформ.

Україна є уособленням такого складного комплексу політичних, економічних, соціальних, культурних, ідеологічних та інших проблем, що підходити до їх вирішення несистемно — це марнування часу, сил і державних фінансів. Це — вбити державу.

Кабінет Міністрів України готує для передачі до парламенту 117 реформаторських законопроектів. Очевидно, на додачу до вже зареєстрованих у Верховній Раді 136 проектів законів. З огляду на це бачу необхідність визначення поетапності та послідовності розгляду та впровадження пропонованих законів.

У цьому плані заслуговує на увагу пропозиція щодо проведення спільного засідання Кабінету Міністрів та Погоджувальної ради Верховної Ради України.

Акцентувати увагу на цьому доводиться через те, що наші закони втратили ореол святості. Та й який може бути ореол, коли як не закон, то мінімум три-чотири зміни до нього. Для роздумів: з 24 серпня 1991 року в Україні прийнято 886 законів і 2174 зміни до них.

І на цьому фоні постійні апеляції щодо відсутності правового регулювання тих чи інших сфер нашого життя.

А на практиці виходить, що для Європейського суду з прав людини виявилося достатнім два десятки статей, щоб охопити майже все життя країн-членів Ради Європи, а нам замало майже 90 тисяч правових актів.

Звідси — й стимулювання підзаконних актів, які часто-густо підмінюють закон і створюють не властиве йому правове поле.

З такою практикою віднині треба завершити.

Теза друга — Верховна Рада має невідкладно законодавчо забезпечити реальну протидію корупції з акцентом на запобігання корупційних правопорушень. Взагалі належить вийти на прийняття таких законів, які б попереджали корупційну спокусу.

Поки що переважно маємо словесні змагання у тому, хто більше не любить це зло. Причому, коли говорять про це явище, то думають, що воно їх не стосується.

Перед Верховною Радою стоїть завдання прийняття закону, ініційованого Президентом. Однак у ньому не можна допустити відтворення положень попередніх законодавчих актів, через які довелося їх скасовувати. Він має враховувати положення відповідних міжнародних договорів нашої держави та застереження, що містяться в експертних оцінках міжнародних організацій щодо України.

Теза третя стосується надзвичайно чутливого для всього українського суспільства земельного питання. Розгляд його після широкого суспільного обговорення повинен відбуватися за однієї беззаперечної умови — надання безумовного пріоритету нашим національним інтересам та інтересам українського народу. Земля — це, якщо хочете, наш останній бастіон.

Те ж саме повною мірою стосується пенсійного законодавства.

Теза четверта — про підходи до проблем гуманітарної сфери. Вони мають бути об’єктивними, делікатними, хірургічно точними. На практиці ж ініційовані законопроекти на освітню, мовну, історичну, релігійну тематику несуть величезне конфліктогенне навантаження.

Треба уберегти Україну від конфліктів на цьому ґрунті. Інакше Україна буде розділена. А розділена Україна не вистоїть.

Давайте пам’ятати: дерево живиться не цвітом, а корінням. А для народу гуманітарна сфера — це те саме коріння.

Пропоную і прошу: не намагаймося перетиснути один одного. Думаймо про спільне, а не своє. І так у нас вистачає ненависті, вистачає підозр у політичному середовищі. Не слід це переносити на всю країну.

Ми повинні бути конструктивними і діяти абсолютно продумано.

Теза п’ята — важливість вивіреної позиції Верховної Ради у політичних питаннях. Тим більше що змінилася сама їх природа. Вони перестали бути суто законодавчими, вони стали соціальними. Оскільки ми маємо справу з необхідністю підтримання самого життя.

Під таким кутом зору, як мені бачиться, необхідно насамперед підходити до конституційної реформи. Конституція повинна бути інструментом розвитку країни, забезпечувати її стійкість на основі чіткого розподілу влади — законодавчу, виконавчу, судову.

При цьому обов’язково треба пам’ятати, що говорить перевірена віками мудрість: трикутник, у якому кожна сторона інша за розміром, ніж інші, — найбільш нестійка фігура.

Головне, що належить зробити, — повернути суверенітет народу. У тому числі через цивілізовану виборчу систему. Демократичне управління повинно бути самоуправлінням.

У найближчі дні нам належить остаточно визначитися з проектом закону про внесення змін до Конституції України у частині встановлення єдиних термінів, на які обирається представницька влада.

Тим же, хто постійно слинить тему про дострокові вибори, скажу: за українських умов — це потрясіння для країни. А за сьогодення — максимальні потрясіння. Потрібні вони? Моя відповідь — ні!

Теза шоста — про місце та роль України в регіональних та універсальних світовзаєминах. Сьогодні ці питання набули особливого звучання. І це пов’язано з двома обставинами.

Перша — нині Україна головує у ПАЧЕС, з травня — приступає до головування у Комітеті Міністрів Ради Європи. У 2013 році головуватиме в ОБСЄ. 2012-го — відповідальна разом із Польщею за проведення чемпіонату Європи з футболу. Тобто маємо шанс виявити себе як лідера регіону. Адже до цього Україна була скромно представлена у світі.

Друга обставина диктується необхідністю зжити провінційність України, усвідомлення того, що ми — не сусіди Європи, а сусіди по Європі (Марек Сівець, член ЄП), що час демонструвати українізм у міжнародних справах. Одне слово, забезпечити свободу дій, право дружити з ким хочемо, а не лише з тими, з ким нам дозволяють дружити.

Звісно, все це можливо за однієї умови: коли спільно будемо облаштовувати нашу українську домівку, а не розвіювати сміття з неї по Європі.

Ми й так створили унікальний прецедент для Ради Європи — коли головуюча держава сама перебуває під моніторингом.

ПАРЄ прийняла більше 10 Резолюцій і Рекомендацій, у яких закликала, звертала увагу і хіба що не вмовляла Україну виконати не те, що їй наразі хочеться, а все, що обіцяла. Результат відомий.

Велика частка відповідальності за це лежить на Верховній Раді.

Вважаю, що Верховна Рада разом із Кабінетом Міністрів зобов’язані чітко визначити графік робіт щодо підготовки та прийняття законів, перелік яких визначено Указом Президента України від 12 січня 2011 року «Про план заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи».

Зважмо й на те, що чим довше в часі Україна перебуває під моніторингом, тим до неї більше висувається нових претензій у тих сферах, що раніше не були предметом розгляду як взяті нею на себе зобов’язання.

Чому так? А тому, що життя не стоїть на місці. Зростають вимоги, стандарти і критерії оцінки демократичності. Та й на комусь треба перевіряти нові підходи. Ось ми й виступаємо в ролі таких собі «солдатів демократії».

Наша бездіяльність обертається приниженням країни. Розкіш жити розмовами — неприпустима.

Шановні народні депутати!

Налаштованість людей на давно очікувані переміни повинен стримувати нас від того, щоб ми й надалі витрачали енергію на внутрішні суперечки та протистояння.

Події 22 січня, пов’язані із заходами з Дня соборності, показали низький поріг розуміння політиками своєї відповідальності за консолідацію та єднання України. Партійні заходи дисонували з державними. Кожен з політиків закликав до єдності зі свого майдану, стверджуючи, що Україна має об’єднатися під нього. Демонструючи таке собі бажання вкрасти Україну.

Це добре, що країна не відчуває нестачі амбітних особистостей. Погано лише те, що загалом правильні гасла не знаходять продовження в практичній роботі.

Уже настав час продемонструвати соборність у практичній роботі. Влада — не партійні кольори, а професійна компетентність. Влада повинна бути командою. А ми всі — влада, хоча й різні.

Ми просто зобов’язані виконати ту велику роботу, про яку сьогодні говорив Президент України. Повністю підтримую пропозицію глави держави про започаткування постійного «круглого столу», відкинувши претензії один до одного і вийшовши на «нульовий» варіант.

Перефразовуючи слова відомого державного діяча початку ХХ століття, скажу: ця робота вимагає від нас фізичної форми атлета, терпіння матері та мужньої витримки ранніх християн.

Дякую за увагу!