Колишня доярка із села Мончин на Вінниччині десять років життя витратила на те, щоб довести в суді, що зазнала каліцтва на виробництві. Але в господарстві Погребищенського району дотепер не відшкодували збитки, спричинені травмою.

Навіть до пенсії не допрацювала

Під час ранкового доїння сполохана корова рогами вдарила доярку. Коли жінка впала на землю, тварина потопталася по ній ногами... Факт виробничої травми уже встановлено рішенням суду. Незважаючи на це, керівник господарства і тоді, і тепер стверджує, що доярка травмувалася не на виробництві.

Нині Ксенії Соловйовій 63 роки. Вона інвалід другої групи. Після того нещасного випадку, що стався в передостанній день травня 2000 року, жінка далі не змогла працювати. Так неждано-негадано обірвався її трудовий стаж. Тридцять три роки Ксенія Антонівна трудилася у господарстві рідного села Мончин. Шість із них — дояркою. І раптом...

В її групі налічувалося 28 голів худоби. Каже, на жодну з них не нарікала, що норовлива. Чому одна з корів так раптово сполохалася, пані Ксенія дотепер не розуміє. Може, корівка злякалася шуму трактора  — саме в той момент жолоби наповнювали кормами, їх розвозили трактором з кормороздавачем? Чи корівку випадково зачепив агрегат і та виявила агресивність? Тварина, хоч і була прив’язана, але рогами дістала доярку. Ударила її, а коли жінка впала, ще й наступила на неї ногами. Про все це потерпіла доярка розповідала на багатьох судових засіданнях. У пошуку справедливості дійшла навіть до Європейського суду з прав людини. Після чого справу Погребищенського районного суду передали на повторний розгляд. До того суд зафіксував своїм рішенням, що травма доярки не пов’язана з виробництвом.

Пізніше авторитетна комісія дійшла висновку, що завідувач ферми не мав права допустити доярку до роботи у той час, коли тваринам роздавали корми механізованим способом. Бо це порушення правил безпеки, встановлених і затверджених на той час одним з документів тодішнього Міністерства сільського господарства. Але висновок цей зробили тільки після десяти років ходіння по судах колишньої доярки. 25 березня 2010 року фахівцями управління Держгірпромнагляду у Вінницькій області встановлено деталі, про які йшлося вище. В акті спеціального розслідування нещасного випадку на фермі, що мав місце 30 травня 2000 року о сьомій годині ранку, чітко зазначено: травма доярки Соловйової пов’язана з виробництвом, тобто класифікується як виробнича.

— Ці суди мені здоров’я не добавляють, а відбирають, — каже жінка. — Добиваюся не так грошей, хоч вони теж потрібні, але нині мені набагато дорожча пам’ять про чоловіка. Золота була людина. Земля йому пухом. А його взяли й знеславили на все село. Добиватимусь правди до останку. Заради того, щоб вивести кривдників на чисту воду. Чоловіка вже немає на світі. Мушу тепер за двох боротися з тими, хто так безсоромно скривдив нас. А ми ж все життя так старалися для господарства!

Це її чоловік з кручі скинув...

Зоотехнік господарства Надія Навроцька і медпрацівник сільського фельдшерсько-акушерського пункту Тетяна Ткачук супроводжували потерпілу доярку в Погребищенську районну лікарню. Зрештою, групу її корів додоювала інша людина. Ксенія Антонівна каже, що вона особисто просила її не залишити корівок недоєними. На жаль, нема вже на світі тієї людини.

У лікарні жінка не звернула увагу, чому її оглянув тільки терапевт. Каже, що дуже боліла голова від того, що корова наступила ратицею. Пекло і кололо в грудях. Незважаючи на це, жінці навіть не зробили рентген грудної клітки. Обстеживши, виписали ліки і одразу відправили... додому.

Для чого це було зроблено, Ксенія Антонівна зрозуміла під час судових засідань. За її словами, керівник господарства на суді скористався цим фактом. Казав, мовляв, яка там травма, якщо доярку одразу відпустили додому.

— Наш голова до того договорився, що каже, нібито це мене чоловік з кручі скинув, а не корова вдарила, — літня жінка схлипує від образи, втирає непрохану сльозу і повторює, що такої неслави нізащо не потерпить на старості. Неправда пече її так само, як тоді пекло в грудях від поламаних ребер та забою грудної клітки, як боліла голова від струсу мозку. Вночі її стало зле, вона втратила свідомість. Дочка негайно доправила маму в обласну лікарню і там встановили діагноз — перелом ребра, струс мозку, забій грудної клітки.

Замилили очі неправдивою довідкою

Приблизно два місяці провела в лікарні скалічена доярка. Її перебування у медичному закладі підтверджено лікарняними листками. Жінка зберігає їх у себе. На запитання, чому не віддала у бухгалтерію, каже, що керівник господарства розпорядився, щоб не приймали від неї ці документи. «Хіба я собі ворог? Я ж розуміла, якщо не подам лікарняний, то нічого не нарахують», — пояснює пані Ксенія.

Для отримання коштів за втратою працездатності потерпілій потрібен був документ — довідка про підтвердження нещасного випадку на виробництві. Їй видали підписану керівником господарства довідку. Але не ту, не тієї форми. У документі сказано, що нещасний випадок з дояркою Ксенією Соловйовою не стосується виробництва.

— Отак замилили мені очі, — каже пані Ксенія. — Зробили, як їм це вигідно, а не як воно було насправді. Криком хотілося кричати від такої неправди!..

Не могла оформити інвалідність

Відсутність довідки про травму на виробництві не дала їй права оформити як слід групу інвалідності. «Мені встановили інвалідність на підставі загального захворювання, а не виробничої травми, — пояснює пані Ксенія. — Юристи кажуть, що оплата була б більша, якби оформляли на підставі довідки про травматизм на роботі».

Із запізненням на довгих десять років Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві нарешті виплатив потерпілій грошову компенсацію.

— Усе це зробили б раніше, — продовжує потерпіла, — але стримувала відсутність одного-єдиного правдивого папірця. Не давав його наш голова. Боявся визнати вину. Дотепер каже, що я сама винна...

Акт оскаржуватимемо

Керівник господарства у розмові з кореспондентом «Голосу України» не приховував того, що пані Соловйова була непоганим працівником. Однак, на його думку, травмувалася жінка зовсім не на фермі. «Де саме, я не знаю, — каже співрозмовник, — але це було не на фермі. Бо в той же день я опитав і завфермою, і зоотехніка, вони кажуть, що такого факту не бачили. Та й з лікарні у той день її швидко відпустили. А що вже понаписували у Вінниці в лікарні, то не знаю, звідки той діагноз взявся. Вона навіть лікарняні нам не здала. Десять років все це вже волочиться».

А пішов назустріч доярці, мовляв, тільки тому, щоб її виплатили кошти з Фонду соцстрахування від нещасних випадків на виробництві. Заради цього погодився на визнання вини, якої не відчуває за собою. Мовляв, нехай уже Держгірпромнагляд складе акт, що травма сталася на виробництві, нехай виплатять жінці гроші з Фонду соцстрахування від нещасних випадків на виробництві, може, тоді перестануть викликати до суду.

— Соловйова навіть розписку мені дала про те, що більше не матиме жодних претензій, — уточнює керівник господарства. — А тепер що? Тепер уже вимагає ще й компенсації за втрачену зарплату, за моральну шкоду. Називається, не роби добро, то не матимеш ворога.

Сьогодні (розмова була 27 січня 2011 року. — Авт.) знову суд. Я вже пропускаю деякі засідання, бо ж робити нема коли через ці суди. А Соловйова наполегливо добивається їх продовження. Мабуть, ми оскаржуватимемо акт управління Держгірпромнагляду про визнання виробничої травми Соловйової. Бо фактично нас змусили визнати вину.

 

Вінницька область.

 Коментар юриста

Лариса Костюк, адвокат, директор Вінницького юридичного бюро:

— Надаючи юридичну допомогу пані Ксенії Соловйовій, ми зіткнулися з класичним випадком нехтування законних прав громадян. Я вже не кажу про елементарну неповагу до літньої хворої людини з боку керівників господарства. Хочу зазначити, що згідно з чинним законодавством, потерпіла має повне право на відшкодування втраченого нею заробітку внаслідок отриманої травми на виробництві. Факт виробничої травми уже доведено судом. Йдеться про втрату коштів за період від часу травмування до часу, коли почала отримувати пенсію за віком. За нашими розрахунками, ця сума становить 16525 грн. 08 копійок. Щодо виплати жінці моральної шкоди — тут не може бути жодних сумнівів. Десять років митарств, ходіння по судах...