Додавати вартість не легше, ніж ділити власність

Досягнутий рівень економічного зростання перекриває, грубо кажучи, третину втраченого 2009 року. Економіка створила 87 відсотків доданої вартості рівня 2007-го. Отже, докризовий рахунок ще не зрівняли. 

Чи не найбільше доданої вартості створено в машинобудуванні (34 відсотки), яке меншою мірою, ніж інші галузі, потерпало від нестачі обігових коштів і притоку інвестицій, від проблем при імпорті запасних частин і устаткування тощо, оскільки воно створює засоби виробництва для видобувних галузей і транспорту. Але з кожним роком і машинобудування дедалі відчутніше відстає від країн ЄС у своєму інноваційному розвитку. Проблема — в хронічній нестачі капіталовкладень у модернізацію реального сектору економіки, в неефективному їх розподілі серед секторів промисловості. Для порівняння, у європейських країнах капіталовкладення в основний капітал становлять 30 відсотків від рівня ВВП (у Китаї — 40 з гаком), тоді як ми спромоглися перетнути річний інвестиційний рубіж у 24 відсотки від рівня ВВП тільки 2008 року. Чи варто дивуватися, що імпорт у нас перевищує експорт на мільярди доларів? Або, що ударні темпи машинобудівників перегукуються лише в рамках цільового проекту Євро-2012. До Харкова прибула партія нових львівських тролейбусів — і це заслуговує на подію місяця.

Металургія, до слова, також додала 12 відсотків за підсумками року. Але при тому її експорт зріс на 5,8 відсотка, а імпорт — на 80! Тобто продовжуємо торгувати слябами і квадратною заготовкою з низькою часткою доданої вартості та не бачимо ринків збуту у власній країні. Наче капітальне будівництво того не потребувало. Кількість областей, які за обсягами виконаних будівельних робіт перевищили показник попереднього року, можна перелічити на пальцях однієї руки — Донецька, Дніпропетровська, Миколаївська, Полтавська.

В уряді сподіваються, що дерегуляція в будівельній галузі розбурхає ділову активність забудовників, однак до того є й інші передумови, але нема головної — зростання добробуту населення. На старті року добробут заступили економічно не вмотивовані ініціативи Нацкомісії з регулювання електроенергетики (НКРЕ) з підвищення тарифів на електроенергію і централізоване водопостачання та водовідведення.

Я не обмовився, видатки домогосподарств на сплату за комунальними рахунками можна кваліфікувати як економічно не обґрунтовані, бо такі, на мій погляд, є тарифи на ресурси. Так, максимальне зростання тарифів на воду для населення сягне 15 відсотків, хоч це не дає змоги водоканалам працювати рентабельно — тривалий час подорожчання електроенергії не позначалося на вартості води, й тому ми не маємо достовірного обліку її витрат. Та сама картина з обліком тепла. 

Підвищення тарифів на електроенергію для населення не усуне перехресного субсидування, боргової залежності НАК «Нафтогаз «України» і не приведе до більш прозорого функціонування ринку електроенергії. Її виробництво зросло проти 2009 року на 8,7 відсотка (на 14,334 млн. кВт/год.) — 187 910 млн. кВт/год., а експорт знизився більш як на 50 відсотків. При цьому частка споживання електроенергії промисловістю зросла приблизно на рівень приросту виробництва (11,5 відсотка), а населенням — залишилася на рівні 2009 року. Як завжди, статистика спантеличує, оскільки економіка зростає значно помірнішими темпами, ніж виробництво електроенергії. За такого енергорозкладу піднімати тарифи для населення нелогічно. Зате це означає покривати його коштом, приміром, збитки обленерго від технологічних втрат електроенергії або вирішувати проблеми модернізації енергомереж, або фінансово-економічного стану державних генерувальних компаній. (І вдома з кондиціонером, і в трамваї дорогою на роботу). Адже зростання прибутковості покращує їхню капіталізацію напередодні приватизаційних конкурсів. Січень показав, що влада і великий бізнес не готові до самообмежень і не бачать кращого джерела для модернізації основних фондів підприємств, окрім доходів кінцевих споживачів.

Звітного місяця різко подорожчала нафта власного видобутку. Якраз на розмір ПДВ, дякувати новаціям Податкового кодексу. При цьому пропонується встановити загороджувальне мито на імпорт нафтопродуктів, аби запобігти дешевому пальному з Білорусі, а це спричинить додаткове інфляційне навантаження на власному ринку. Як тут не зрозуміти Прем’єр-міністра Миколу Азарова, котий спересердя порадив міністру енергетики та вугільної промисловості Юрію Бойку передусім дбати про видобуток нафти і газу, який торік брутально обвалився, і тепер доводиться це компенсувати дорогим імпортом.

Подорожчанню енергоресурсів мало б передувати принаймні встановлення більш довірливого діалогу між громадськістю і владою, але з огляду на закритість бізнесу і обмежувальний характер проголошених реформ, передусім пенсійної, на це годі сподіватися. Про пенсійну реформу в січні говорили найбільш палко, оскільки до неї вирішено застосувати армійський підхід, і вже в лютому—березні за неї впритул візьмуться законодавці. Продуктивної агітації за подовження пенсійного віку й підвищення професійного стажу, як на мене, не вийшло з однієї причини — такі кроки не на часі через відсутність достатнього рівня економічного та людського розвитку і надмірну тінізацію доходів суб’єктів господарювання. До слова, останню проблему має усунути Податковий кодекс, але в тому, що так і станеться, є неабиякі сумніви навіть у його авторів. Влада дуже багато і правильно говорить про те, що передумовою покращення життя і добробуту людей є економічне зростання, але замовчує той факт, що високий рівень добробуту населення є ще й запорукою зростання економіки.

За теперішнього рівня інфляції у 16—17 відсотків і наявних проблем із дефіцитом держбюджету годі й думати про створення накопичувальної системи пенсійного забезпечення, а без неї годі й думати про повноцінну реформу. Що робити? Передусім залучати бізнес до більш чесної і відкритої гри, а громадськість — до більш довірливого діалогу з владою і бізнесом.

Старт року засвідчив, з одного боку, наявний оптимізм виробників продукції щодо перспектив на 2011 рік, а з другого — готовність Євросоюзу підтримати фінансуванням низку цільових програм українського уряду. Як зазначили в представництві ЄС у ході підписання відповідних угод, упродовж року Україна може одержати 1,2 мільярда гривень на реалізацію транспортної стратегії, макроекономічної та фінансової стабільності. Не за красні очі, а за умови виконання конкретних і послідовних зобов’язань. Це, крім іншого, ще й дипломатичний натяк на те, що наша влада часом не достатньо послідовна у виконанні зобов’язань перед власними громадянами.