На Житомирщині обрано понад 11 тисяч депутатів рад усіх рівнів від обласної до сільських. У владних кабінетах підрахували, що 2535 з них представляють Партію регіонів, на другому місці Народна партія - 692 депутати, далі йдуть ВО «Батьківщина» — 647, «Сильна Україна» — 364, КПУ — 361, «Фронт змін» — 167. Навіть ста депутатських мандатів у радах усіх рівнів не змогли вибороти Соцпартія, «Єдиний центр» і так далі. А замикають це зведення вісім партій, яким на всю область дісталося по одному чи два місця в радах. Але чи свідчать ці дані, що область стала всуціль синьою?

 Чи буде сенс «кидатися на танк»?

Якщо копнути глибше, виявиться, що на ці цифри можна особливо не зважати. Пригадується, як після дострокових виборів одного з міських голів переможця привітали одразу дві дуже різні партії — й обидві назвали його однопартійцем. Коли на такому рівні не могли розібратися, якого кольору в людини квиток, то що говорити про депутатів сільрад.

Навіть найближчий союзник регіоналів — обласна організація Народної партії — назвала іншу цифру здобутих мандатів: не 692, а 1060. Дуже розходяться дані й щодо «Української платформи»: у таблиці стоїть цифра 54, а прес-служба обласної організації цієї партії оприлюднила зовсім інші дані — 476 її представників стали переможцями перегонів за депутатські мандати і крісла сільських і селищних голів.

Вибори голови облради та двох його заступників пройшли як по маслу. В бюлетенях було тільки по одному прізвищу. Головою обраний Йосип Запаловський, якого голова ОДА Сергій Рижук знає вже мало не сорок років і якого два рази брав своїм заступником в облдержадміністрації — до помаранчевих подій і після останніх президентських виборів. Заступниками стали представники Народної партії і КПУ (останній теж дуже давній знайомий очільника області по роботі в партійних органах у часи СРСР). Можна прогнозувати: сесії тепер проходитимуть швидко і безконфліктно. Керівник фракції «Фронт змін» заявив про конструктивну опозицію. А колишній голова облради Віталій Француз, який нині очолює фракцію «Батьківщини», прокоментував ситуацію не без гумору: мовляв, якщо кидатися на танк, потрібно в руках хоча б пляшку з чимось мати. Це він про реальну можливість опозиції впливати на прийняття рішень.

Різні райони — різні кольори

Якщо придивитися до підсумків голосування по районах, то виявиться, що територія області політично доволі-таки пістрява. Найчервоніша вона на півночі. Досить сказати, що раніше комуністи були міськими головами в 14 містах України. Після виборів — тільки в трьох. Два з цих міст на Житомирщині: у Коростені переконливу перемогу, набравши 68 відсотків голосів, здобув Володимир Москаленко, очоливши місто вже вчетверте, а в Овручі міським головою знову став Валерій Шваб. А от за списки цих партій тут проголосували 17 і 13 відсотків виборців, бо все ж до синього кольору симпатій більше. Зокрема, з 50 депутатів Коростенської міськради 25 представляють Партію регіонів, а комуністів — 10. А от від ВО «Батьківщина» — тільки чотири. А тепер порівняємо з Бердичевом. Тут у міськраді лідером є якраз «Батьківщина», вона порівняно з минулими виборами навіть збільшила свою присутність — має 20 депутатів. Регіоналів на два менше. «Фронтовиків» тут п’ятеро, а комуністів — чотири.

На малій батьківщині народного депутата України, керівника обласної організації Народної партії Миколи Рудченка в лідерах саме ця політсила: у Малинській районній раді з-поміж 54 депутатів — 22 представники НП, причому 15 з них обрано по «мажоритарці». Цей результат народники вважають блискучим, бо це означає, що в лавах партії люди, які завоювали високий авторитет. В окремих населених пунктах району за НП голосували до 70 відсотків виборців. А за партійний список від цієї політсили до обласної ради тут віддало голоси понад 29 відсотків жителів. Виборці Малина й району також обрали двох народників депутатами обласної ради в мажоритарних округах.

У Житомирському районі особлива поляризація: на першому місці регіонали, комуністів два, а семеро депутатів — від ВО «Свобода».

Своя специфіка і в Ружинському районі: тут 12 депутатів райради обрані від «Української платформи». Це при тому, що в цілому по області за цю політсилу проголосувало менше двох відсотків виборців. Найактивніше підтримали «Українську платформу» в Баранівському районі — там до сільських, селищних, міської та районної рад, на посаду сільських та селищних голів пройшли 182 представники партії. Варто нагадати: це був виборчий дебют політсили, очолюваної народним депутатом України Павлом Жебрівським, яка ще тільки розгортає свою діяльність.

Хто любить списки, а хто мажоритарку

А от для деяких ще донедавна потужних партій ці вибори стали сутінками. Передусім це стосується «Нашої України». Перед колишнім головою ОДА, колишнім міністром сім’ї, молоді і спорту Юрієм Павленком, якому доручили керувати виборчим штабом «НУ» в області, стояло непосильне завдання: всі наперед пророкували невдачу. Кандидатам, висунутим цією партією, міг світити успіх тільки по мажоритарних округах. Схожа ситуація і в соціалістів: партійний бренд потьмянів, а за авторитетну людину, яку знають і якій довіряють, виборці голосують, не особливо вчитуючись, яка там назва партії біля прізвища.

Протилежна ситуація у комуністів: значно більше шансів пройти в депутати за партійним списком. Це не оцінка журналіста. Новоград-Волинська газета процитувала пояснення одного з місцевих активістів КПУ, чому кількість депутатів від цієї партії скоротилася з трьох до двох: причиною він назвав перехід до змішаної системи. Значно відвертіше в тому ж виданні оцінив ситуацію депутат облради попередніх скликань від цієї політсили Валентин Вітренко: «Політику міської парторганізації сьогодні визначають люди, котрі належать до російськомовної меншини, а тому зорієнтовані у всіх справах і думках на Росію. Оскільки переважна більшість членів міського бюро — військові пенсіонери, то стан їхніх уявлень залишився на рівні стереотипів 50—80-х років минулого століття і не відповідає сьогоденню. Нагадаю: це безумовне відновлення Радянського Союзу і всієї політичної системи, категорична відмова від будь-якого співробітництва з НАТО, дистанціювання від Європейського Союзу, засудження української національної ідеї». А на загальнопартійному рівні великою помилкою він назвав ревізію рішень ХХ з’їзду КПРС і повну реабілітацію Сталіна, а разом з тим і такого явища, як сталінщина. «Відповідно до цього всі наукові і краєзнавчі дослідження даного періоду, — написав В. Вітренко, маючи на увазі передусім голодомор, репресії тощо, — визнаються ними ворожими, а людям, котрі займаються такими дослідженнями, чіпляються ярлики «враг», «предатель» і «негодяй». От і виходить: у багатомандатному окрузі ще можна набрати мінімум голосів, щоб провести своїх кандидатів, а по мажоритарному перемогти безнадійно.

Парадоксальний збіг: і в Новограді-Волинському, і в Житомирі — по два представники від крайніх сил: КПУ і ВО «Свобода». Якщо дійде до того, що навіть історію України вивчатимемо за книгою, яка, до речі, вже написана в Москві, «свободівців» на наступних виборах чекатиме значний успіх...

Не все вирішують гроші...

Ніхто не сумнівався перед голосуванням, хто переможе у Бердичеві на виборах міського голови. Цікавило одне, скільки голосів набере цього разу Василь Мазур. Виявилося, 82 відсотки. Не бачили альтернативи Володимиру Москаленку в Коростені. А от у Житомирі до останнього моменту все було оповите туманом невідомості. Багато хто не повірив у перемогу Володимира Дебоя з ПР, який працював до цього заступником голови ОДА. Ходили версії: підсумки сфальсифіковано. Але, здається, все значно простіше. Вже більше двадцяти років, ще з перших демократичних виборів у часи СРСР, у Житомирі тривав затяжний конфлікт між обласною та міською владою. Спершу як між носіями комуністичної на національно-демократичної ідеології. Затим після кожної зміни керівників на обласному рівні спершу наставало потепління, яке знову змінювало звинуваченнями: «чому ми повинні робити те, що має робити місто» і «обласна влада не хоче враховувати інтереси Житомира». Під час передвиборної кампанії житомирянам дали змогу зрозуміти: проголосуєте за Дебоя — взаємовідносини налагодяться. Тепер як символ злагоди життя Житомира бачать разом голову ОДА, голову облради і міського голову.

А от гроші в боротьбі за крісло міського голови виявилися безсилі. Кандидат, виборча кампанія якого була найдорожчою і найтривалішою, бо почалася ще рік тому, далеко відстав від лідерів. Чи то його обіцянки виявилися надто захмарними й викликали сумніви в їх реальності, чи то охорона кандидата — мало не як у Президента держави — відлякала людей...

 

Житомирська область.