Про геніального кінорежисера, який тривалий час жив і творив в Україні, написано і сказано дуже багато, але, як з’ясувалося, не все. Зовсім скоро студія «Інтерфільм» має розпочати зйомки художнього фільму про Сергія Параджанова.

 Як зазначив художній керівник та креативний продюсер проекту Роман Балаян, який особисто тривалий час був знайомий з майстром і багато спілкувався з ним, життя Параджанова набагато яскравіше, ніж його фільми. Тож дуже важливо витягти його із своєрідного музею і вдихнути оте справжнє, що супроводжувало майстра. «Це просто світове природне явище. Це як із дна, із мулу з’являється перлина. Так сталося і з Параджановим, який був фактично самоуком, проте його фільми стали відомі усьому світові», — каже Роман Балаян.

На запитання, чому особисто не став робити фільм, Роман Гургенович відповів, що надто вже добре знав маестро, щоб знімати про нього. Боїться, що не зможе абстрагуватись. І взагалі, каже, це така невдячна річ, бо хоч би як зняли, хто знає Параджанова, скаже, що це не він. Тож треба показати Параджанова, якого не знають.

Водночас виконавець головної ролі і співрежисер, вірменин за походженням, але громадянин Франції Серж Аведікян свого часу кілька разів зустрічався з Параджановим, востаннє в Парижі, коли той був уже смертельно хворий. До речі, окрім того, що вони тезки, майбутній виконавець головної ролі ще й як дві краплі води схожий на Параджанова. Серж не лише актор, а й режисер, і його режисерська робота «Собачі історії» вразила глядачів та журі Канського фестивалю неординарністю та здобула Золоту пальмову гілку 2010 року. Тепер сподівається, що так само вдалою буде й акторська робота.

А загалом, поділився спогадами Серж Аведікян, Параджанов мав величезну внутрішню свободу і намагався вирватися зі своєї епохи.

— Коли ми з ним спілкувалися, він весь час був у русі. Ось цю своєрідну кардіограму персонажа я й передаватиму на екрані. Ще й нині багато людей вважають, що Параджанов живий, тому ми не можемо дозволити собі зробити імітацію життя художника. Також паралельно треба буде працювати над його внутрішнім світом, і водночас над його самотністю, яка насправді не дуже відома загалові. Хоча це так. Я не знаю, як я це робитиму, єдине, що я знаю, я не гратиму Параджанова, я буду ним, проживатиму його життя, при цьому не домагаючись цілковитої схожості.

І справді, хіба можливо повторити генія, від якого щомиті можна було очікувати будь-чого.

Як зазначив Роман Балаян, Параджанов зовсім не знав офіційного суспільного життя, він був відрізаний від нього: у нього не було телевізора, він не слухав радіо, газет не читав тим паче, часто-густо вимикав навіть телефон. Але натомість навколо нього весь час крутилися якісь люди, а двері квартири ніколи не замикалися. Мабуть, саме про це й розповість нова картина, хроніка якої охопить 60—90-ті роки минулого століття.

— Стрічка буде про складні й водночас романтичні стосунки з дружиною, провокаційні та ексцентричні з фаворитами, п’ять жахливих років ув’язнення і 15 — безробіття у голодному Тбілісі. І при цьому вічний карнавал, дружба з Тарковським, Фелліні, Вайдою, — доповнила колег продюсер, автор сценарію та режисер фільму Олена Фетісова.

Свого часу Параджанов, коли його змушували перекласти «Тіні забутих предків» російською, поставив умову, що демонструватимуть фільм на всіляких показах лише мовою оригіналу. Тепер фільм про нього буде багатомовним: українсько-грузинсько-вірменсько-російським із вкрапленнями англійської, каже Олена Фетісова. До речі, зйомки також пройдуть в Україні, Грузії, Вірменії і завершаться в нідерландському Роттердамі. А представити картину глядачам творча група обіцяє до 90-річчя культового режисера, яке відзначатиметься 2014 року.

Загалом, за попередніми даними, картина обійдеться в два мільйони євро. Зголосилася приєднатися до фінансування фільму Державна служба кінематографії України, яка запланувала виділити протягом 2011—2012 років на виробництво фільму п’ятдесят відсотків його бюджету. До партнерства також долучилися Французький культурний центр, Європейська продюсерська програма EAVE і просто меценати.