Екологи вписали перший рядок у вирок: річка втратила природну здатність до самовідновлення. Чи поверне?
Над річкою — туман. Туман приреченості. В пожухлих очеретах — як у розграбованому храмі. Храмі Природи! Широке плесо, яким ще скіфи милувалися, вилиняло, потьмяніло, занурилося в баговиння.
Інгулець... Греки іменували його Герос, половці — Івля («оповіщення, сторожова ріка»), сучасні українці — «стічна канава Кривбасу». А колись же, переповідають, із цієї «канави», правої притоки Дніпра, воду пили! Тепер тією водою навіть зрошувати спраглі південні поля небезпечно — гіркіша від найгіркіших сліз!
Що у водах твоїх...
Разом із моїм давнім знайомим, головою єдиного, мабуть, на всю країну колгоспу «Прометей» Березнегуватського району на Миколаївщині Миколою Скорим стоїмо на березі-кручі і споглядаємо приінгулецькі далі. Ідилія!
З пагорба — мов з борту літака: вгорі — синювата імла, внизу — квадрати буйної, якою тільки може бути на жирних чорноземах, зелені.
— Краса... — не мовить, видихає Микола. — Таж на цих землях колись вирощували і відправляли до самої Москви найкращі в Союзі овочі!
— А тепер?
— Тепер овочівництвом і не пахне. І не тому, що Москва віддалилась... Земля в заплавах Інгульця все ще родюча і благословенна, тільки ж вода...
У фізико-географічному нарисі «Природа Херсонської області» (вийшов 12 років тому) зазначено: «Хімічний склад вод Інгульця формується під впливом дуже мінералізованих стічних вод підприємств Криворізького басейну. За рахунок (!) цих стоків річка зараховується до середньо- і дуже мінералізованих. Кількість солей у різні роки і періоди змінюється від 1,6—1,8 до 5,0—5,6 г/л, в середньому — 3,5—4,0 г/л. Тип засолення — хлоридно-натрієвий».
А ось найновіші показники (жовтень 2010 року), оприлюднені прес-службою державного управління охорони навколишнього середовища в Херсонській області. Дослідження стану річки вражаючі: гранично допустимі концентрації сухого залишку у воді перевищено в 1,4—1,7 разу, сульфатів — в 1,25—1,28, за хімічним споживанням кисню — в 1,41—1,44 разу...
Така вода — не для поливу заплавних городів. І не для риби, якої в Інгульці з року в рік меншає. Ось і торік співробітники Херсондержрибоохорони 15 червня виявили в «канаві», що все ще іменується річкою, масовий замор «живого срібла». І це ще не вечір...
Злочин без строку давності
Звернення це до Президії Верховної Ради Української РСР датовано 27 травня ще 1958 року. Депутат парламенту від Великоолександрівського виборчого округу Херсонської області О. Гончар (так-так, совість нації і її літописець Олесь Гончар!) б’є на сполох:
«...В колгоспах і радгоспах, землі яких лежать по річці Інгулець, висловлювались численні гострі скарги на забруднення і отруєння води цієї річки, за що несе відповідальність трест «Кривбасруда». Це питання порушується вже протягом багатьох років. Керівникам рудоуправлінь нібито було запропоновано поставити систему відстійників. Щоб очищати використану воду річки Інгулець, одначе в цьому напрямі, видно, нічого не зроблено, бо й зараз води річки систематично отруюються, риба гине, а найгірше, що нищаться і багатющі поливні землі всієї Інгулецької заплави, бо, зрошуючись отруйною водою, вони поступово засолюються, перетворюються в безплідні солончаки. Гине колгоспне городництво, нищаться найплодючіші землі саме тих колгоспів, які, до речі, забезпечують городиною гірників Криворіжжя».
Наприкінці листа до Президії Олесь Терентійович нагадує і закликає: «Втрати, що їх зазнає народне господарство республіки внаслідок забруднення південної степової річки Інгулець, величезні. Необхідне негайне державне втручання в цю справу».
Чи було оте «негайне втручання» — неважко здогадатися.
Тече вода через... Кабмін
Із деякого часу щороку перед початком зими багатостраждальний Інгулець-Герос-Івлю «оздоровлюють». «З метою покращення ситуації» (а як же інакше?) під орудою Держкомводгоспу України русло річки промивають. Це щось на зразок екологічної «клізми»... Ніде такої у світі більше немає!
Щороку із каналу Дніпро—Інгулець у «стічну канаву» індустріального Криворіжжя подають по 60—65 мільйонів кубометрів «живої води». Ефект, звісно, є, але загрозливої екологічної проблеми ця вода не змиває. Це державники зрозуміли не сьогодні і навіть не вчора. Кабінет Міністрів від 23 вересня 1996 року видав Постанову №1168 «Про заходи щодо поліпшення водогосподарської ситуації на гірничорудних підприємствах Кривбасу». Потім було розроблено у 2004 році проект «Комплексної програми екологічного оздоровлення басейну річок Інгулець і Саксагань». Та що з того?
Щороку до Кабінету Міністрів України надходить чолобитна від керівництва індустріального Кривбасу — дозволити скид високомінералізованих шахтних вод та госпфекальних стоків в Інгулець. До прохання пришпилюється і застереження: інакше на гідротехнічних спорудах Криворізького басейну може виникнути аварійна ситуація. Отакої!
Височайшим дозволом уряду (розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року №2047-р «Про скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець») ситуацію, звісно, «розрулюють» — з листопада по березень. Водні запаси Інгульця «поповнюють» ВАТ «Криворізький залізорудний комбінат», ВАТ «Арселор Міттал Кривий Ріг», ВАТ «Суха Балка», ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»... Позаторік криворізькі велетні скинули в річку понад 12,8 мільйона кубометрів високомінералізованих вод, нині менше навряд чи буде.
Херсонські екологи нагадують і про те, що ймовірний прорив накопичувача старих очисних споруд Білозерської виправної колонії №105, яка, у свою чергу, приймає стоки від Дар’ївської виправної колонії №10.
Невже настануть такі часи, коли замість вказівника «р. Інгулець» на високому березі з’явиться хрест із зовсім іншою табличкою?
Фото автора.
