Ми мали подолати 35 кілометрів, і я сподівався подрімати.
— Тримайтеся! — попередив водій, а через кілька хвилин мені стало зрозуміло, що Веселим Кутом екзотика закінчилася.
Під колесами зникало щось сіре, у вибоях, без розмітки. Потрясаюча (від слова трясти) дорога давала змогу їхати зі швидкістю не більш як 40 кілометрів на годину.
В Україні тисячі «автобанів» у вибоїнах, зі свіжими «шрамами» латаних ділянок, але ця, із твердим покриттям...
Незабаром перестав про неї думати. Заполонили думки про Володимира Скавроніка, до якого їхав.
Це який треба мати характер, які здібності, щоб тебе шість разів (!) поспіль обирали сільським головою? У Києві одна сила змінює іншу, саджаючи в «трон» свого «царя», а селом Новосавицьке незмінно править Володимир Миколайович.
На останніх виборах із 324 голосуючих 217 сказали йому «так».
Я вже знав, що він з початку 70-х комуніст, від партії і йшов у голови. Знав й інше: люди довіряють особистості, а партійність для них те саме, що для можновладців дороги. Чи то розуму бракує, чи то бажання, чи то грошей — суть не в тому. Доріг немає — от лихо.
Але ось вона, потрясна, спустилася до яру, в якому розташувалося занурене в темряву Новосавицьке.
Однак село не спало. Сам голова, котрий чекав на мене в сільраді, уже нагодував худобу, якої в нього, як і в односельців, не одна-дві голови, а ціла череда. Тут, у прикордонному з Молдовою районі, з часів Кравчука за рахунок підсобного господарства будують, вчать дітей і онуків, одягаються й харчуються. Одне слово, живуть.
...У кімнаті, яку я гучно назвав сільрадою, відчувався дух сільської хати — господар заздалегідь затопив грубку. Секретар Клавдія Липинська (з 1992-го) і бухгалтер Оксана Коломієць (з 2003-го) прийдуть пізніше вже в тепле приміщення.
— Наше найперше завдання — провести газ до подвір’їв, — з відповідей на запитання почався мій робочий день зі Скавроніком. — Збираємо гроші на техдокументацію. Подальша мета — водопостачання вулиць. Жителі Шкільної вже мають воду.
Володимир Миколайович давно зрозумів, що сподіватися на бюджетні гроші просто нерозумно. Добре, що останніми роками правителі організовують всеукраїнські конкурси проектів і програм розвитку місцевого самоврядування. Не використовують шанс «збагатитися» за рахунок фондів і міжнародних грантів тільки ледачі й бездарні голови.
Скавронік довів не раз, що не з таких. У 2006-му сільрада перемогла в такому «соцзмаганні» і одержала 50 тисяч гривень. Сума незначна, але її вистачило на ремонт клубу, обладнання для тренажерного залу.
Раніше, в 2004-му, за перемогу в обласному конкурсі на кращий соцпроект серед сільських громад одержали музичний центр.
У такий спосіб сільський голова з командою перекриває шлях молоді, яка готова «дезертирувати» з батьківського гнізда. Владі це, схоже, вдається: у Новосавицькому зростають 46 дошкільнят. А це, вважаю, приємний головний біль.
— Але втамувати його можна, побудувавши дитсадок, — сумно зазначає Скавронік. І додає оптимістично: «Є бажання перемогти в республіканському конкурсі проектів «Дитячий садок — запорука гармонійного розвитку маленької особистості».
Буде садок — діток побільшає, а, отже, школа, розрахована на 250 учнів (сьогодні в ній 49), оживе й стане перспективною.
Голова на місці, тому село Богом забутим не назвеш. Поступливий характер, кмітливий розум, організаторська жилка — головні якості, за які Скавроніка поважають не тільки односельці. Його не раз зманювали у вищі крісла, але залишився вірним цьому селу. І те, що в ньому немає підлітків, котрі перебувають на обліку в міліції, випиваки не псують мікроклімат; люди не шукають захисту «на стороні», а полюбовно вирішують усі проблеми на місці; намагаються зберегти його мальовничий вигляд — хіба це не заслуга голови села?
— Як зумів згуртувати односільчан? — запитав я в школі.
— Слова дотримується — раз. Намагається морально й матеріально допомогти нужденним — два. Особистим прикладом заряджає нас — три. Чесний і безкомпромісний, якщо справа стосується інтересів громади — чотири.
Учителі, гадаю, висловили думку земляків. Адже вони бачать, як Миколайович працює над конкурсними проектами; як копає траншею для водогону, бере участь у суботниках; як піклується про багатодітні родини (їх у селі 10)...
Володимир Миколайович із багатодітної незаможної родини. Це й не дало змоги хлопцеві вступити до Київського держуніверситету на факультет журналістики. Але знання мови й природний дар до письменства з роками дедалі частіше спонукають творчу особистість сідати за письмовий стіл. Його публікації з’являлися в місцевій пресі, останнім часом голова освоює літературні жанри.
До речі, перемоги в конкурсах односельці пояснюють саме вмінням Миколайовича грамотно, красиво, а, найголовніше, аргументовано викласти думки на папері. А ще пробивною силою й цілеспрямованістю.
Чи не тому виборці вірять, що буде газ і вода в будинках; побудують дитсадок; відремонтують школу (капремонт у ній робили, до слова, ще при Скавроніку 20 років тому).
Його починання підтримають, ніхто не сумнівається. Бо все вирішують на сході села, а вже коли сказали «А»...
Підставлять плече й вихідці з Новосавицького, з якими вчитель підтримує тісні зв’язки. Скажімо, Петро Вичко не нехтує жодним проханням, надає посильну допомогу в ремонтах клубу, дев’ятирічки; благоустрої території; організації свят і харчування, забезпеченні транспортом. Йому особливо вдячні ветерани та діти...
Не запитуйте, чого не вистачає селу, коли є авторитетний хазяїн. Звичайно, грошей. Але він їх не проситиме, якщо держава перестане забирати крихти в селян.
— Ми багато чого могли б зробити, якби мали хоча б 50 відсотків від податку на прибуток (нині 25) і 80 відсотків від плати за оренду землі (нині 59).
«Апетити» селян загальновизнані. Як і бажання правителів укрупнити сільради. Якщо адміністративна реформа до цього приведе, селу — кінець, вважає Скавронік.
До речі, саме Володимир Миколайович на початку 90-х був ініціатором створення сільради в Новосавицькому. Люди підтримали його, тому що на собі зазнали всі «принади» буття на відстані від райцентру (25 км), сільського голови (8 км) і станції (35 км).
Що, знову в «мегаполіси» за відсутності інфраструктури? Веселе життя буде навколо Веселого Кута...
...У райцентр мене везли через поля ґрунтовою дорогою. Торованою, рівною, надійною.
Чи не про такий життєвий шлях для своїх земляків мріє Володимир Скавронік?
Великомихайлівський район
Одеської області.
