...Ми з тобою кожуха знайшли?..

Ще донедавна про Кіотський протокол якщо й згадувалося, то здебільшого фахівцями-екологами чи людьми, причетними до сфери кліматичних змін на планеті. Але впродовж останнього півроку це словосполучення не сходить зі сторінок українських друкованих та електронних ЗМІ, радіо- і теленовин. Щоправда, вже в поєднанні з іменем екс-прем’єра Тимошенко: Генеральна прокуратура обвинувачує очолюваний нею Кабмін у нецільовому використанні коштів, одержаних від продажу квот на викиди парникових газів у рамках Кіотського протоколу.

Проте Тимошенко не була б Тимошенко, якби не спробувала перетворити навіть ваду на перевагу: мовляв, під час кризи не могла залишити пенсіонерів без пенсій, тож сплатила їх з «кіотських» грошей. І неодноразово заявляла: коли б ситуація повторилася, то вчинила б так само. А Генеральна прокуратура, за її словами, виконує замовлення нинішньої влади, тож обвинувачення — не що інше, як політична розправа. З другого боку, Тимошенко ще раз (і вже вкотре!) продемонструвала уміння повернути дискусію у потрібне для неї русло: вже мало хто з’ясовує, законно чи ні екс-прем’єр запустила руку в «касу» Кіотського протоколу. Та й сама вона навіть не намагається довести правоту своїх дій, натомість створивши ситуацію, коли політики, замість установлення істини, ведуть боротьбу один з одним.

Неймовірно, але факт: екс-прем’єр підтверджує порушення нею законодавства, а суспільство не вбачає у цьому посадового злочину! А чимало громадян навіть вважають, що Тимошенко потрібно встановити пам’ятник за життя. Принаймні так написав до редакції один із читачів, відізвавшись на коментар «Брехня в ім’я порятунку» («Голос України», 22. 12.10).

 

Ці дані — відкриті, тож кожен охочий знайде їх на урядовому сайті. Я виписала їх детально з тим, щоб читачі переконалися: використання таких коштів чітко обумовлене законодавством. Якщо ж країна все-таки спрямує їх не за призначенням, то це означатиме для неї не лише термінове повернення усієї суми цих грошей (з держбюджету), а й величезні штрафи, погіршення інвестиційного клімату та втрату довіри міжнародної спільноти. Щоб Україна не була покарана в такий спосіб, уже Кабмін Миколи Азарова в минулому липні відновив кошти на спецрахунку: якщо гроші не використовувалися на реалізацію екологічних проектів, то бодай їх наявність можна пред’явити міжнародним контролерам. Саме тому наприкінці минулого грудня уряд України оприлюднив заяву «Про виконання Україною зобов’язань відповідно до Рамкових конвенцій ООН про зміни клімату та «Кіотського протоколу». Запевнивши, що Україна «поділяє цілі Конвенції у досягненні стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері на рівні, котрий не допускав би загрозливого антропогенного впливу на кліматичну систему». Що мало б заспокоїти японців: гроші хоч і не використані на екологічні проекти, але цілі. Та оскільки поповнення відбулося вочевидь із запозичених коштів, то неважко полічити, яка нині вартість знайденого українськими кумами «кожуха»...

«Генеральна прокуратура України вважає, що Юлія Тимошенко вчинила посадовий злочин, виплативши пенсії «екологічними» грішми», — пише наш читач з Дрогобича Василь Орестюк. — Та хіба це злочин? Тимошенко здійснила лише простий перерозподіл бюджетних коштів. Зрештою, яка різниця, на яких рахунках знаходяться гроші? Але якщо виникла необхідність витратити їх на інші потреби, то справа хазяйська — як саме й на що розподілити кошти. Зрештою, Тимошенко як керівник уряду мала на це право...»

Так само вважають чимало інших передплатників і читачів «Голосу України». Та в тім і річ, що Прем’єр-міністр не має такого права, оскільки перерозподіл бюджетних коштів можливий лише за рішенням Верховної Ради, яка у цьому разі його не ухвалювала. А тим паче — «змішувати» бюджетні кошти з тими, що знаходяться на спеціальному рахунку. Тим самим Тимошенко здійснила «пересортування» коштів — спробуй після цього розберися, де і чиє! Це однаково, що зварити борщ і кашу водночас в одному казані, запакувавши, приміром, крупу в торбинку. І нічого не сталося б, якби торбинка витримала й не порвалася: у такому разі екологи з’їли б свою кашу, а пенсіонери — свій борщ. Але нині його з’їли лише пенсіонери, бо Тимошенко висипала «крупу» — екологічні кошти — в бюджетний «борщ». Що автоматично підвищило їх вартість удвічі, про що вже йшлося у попередній публікації на цю тему.

За оприлюдненими Генпрокуратурою України даними, уряд, очолюваний Тимошенко, зварив не один такий крутий бюджетний «борщ»: екс-прем’єр невдовзі може стати обвинувачуваною ще за двома фактами — зловживаннями у закупівлі торік 1 тисячі автомобілів псевдо-«швидких допомог» та вакцин від грипу за завищеною ціною, що завдало державі значного фінансового збитку. Йдеться також про корупцію: вигідні замовлення дісталися «своїм» людям.

Тим часом Генеральна прокуратура заперечує, що уряд Тимошенко використав «кіотські» гроші на виплату пенсій. За словами Генерального прокурора Віктора Пшонки, вони були переказані на рахунки, призначені для виплати пенсій, щоб «заплутати слідчі органи у разі розслідування цих фактів».

А щодо «справи хазяйської», як пише наш читач з Дрогобича (і не лише він), то це насправді сумно. Ми чомусь вважаємо, що коли начальник, то й «хазяїн»: Прем’єр-міністр, Президент. І начебто це їхня справа — розпоряджатися грішми і взагалі — усім. Насправді вони — виконавча влада і мають виконувати, що вирішимо ми з вами — через своїх посланців у парламенті. І «справа хазяйська» у цьому разі — Верховної Ради, звідки брати гроші. Натомість прем’єр зобов’язаний виконувати її волю та одержувати доходи, простіше кажучи — вибивати податки з їх платників...

«Тимошенко гроші не вкрала, а взяла в тимчасове користування, захистивши пенсіонерів у важкі хвилини. При цьому ризикуючи не лише своєю репутацією, а й свободою. Гроші ж повернулися на рахунки. Та й Тимошенко їх не вкрала, не використала задля власної вигоди. То в чому її тепер обвинувачувати? Марія ЧУВИРІНА, Запоріжжя». «За що ви клюєте Тимошенко? За те, що виплатила жалюгідні пенсії? Катерина ЗЕЛІНСЬКА, Київ». «Хотів би я подивитися на цю розумницю — автора статті, коли б її існування залежало від пенсії 800 грн. на місяць, а їй навіть замість них — дулю в кишені. Василь НЕЧИПОРУК, Жмеринка». «Тимошенко зробила правильний вибір, виплативши пенсії найбільш незахищеній категорії населення. Виплата пенсій — це прямий обов’язок прем’єра і в цьому разі дозволяються усі методи: нецільове використання, конфіскація, всі інші способи. Решта є другорядне — законне чи незаконне, головне — пенсії. Іван ПЕТРОВСЬКИЙ, Обухів».

Зауважу, що попри очевидну абсурдність деяких думок, зокрема автора останнього листа (виходить, що коли є певна мета чи завдання, то будь-які методи прийнятні?), вони зустрічаються в багатьох листах. Та й чимало наших читачів, які телефонували до редакції, вважають приблизно так само. 

Але чи це правильно? Почнемо з того, що виплата пенсій — обов’язок не Прем’єр-міністра, а Пенсійного фонду. А обов’язок прем’єра — робити все необхідне, щоб Пенсійний фонд був рентабельний, щоб у нього спрямовувалися відповідні відрахування. Цілком офіційна статистика: 50% економіки в Україні — в тіні. Коли б звідти надходили відрахування на пенсії, то їх вистачило б на три таких, як у нас, пенсійних фонди. Виводити економіку з тіні — це насправді обов’язок прем’єра. Як і пильнувати за ефективністю використання коштів. А яка ефективність від того, що за використання екологічних коштів доведеться сплатити чималу суму з бюджету? Зрештою, саме прем’єр передовсім мала б думати не про те, як виплатити «жалюгідні пенсії», а як розвивати економіку. А також дбати про чистоту води, повітря і довкілля загалом, бо екологічна ситуація у нас така, що платити вже треба буде здебільшого за лікування...

Натомість нас годують якимись міфічними реформами, у тому числі й у пенсійній системі (до речі, це робив не лише уряд Тимошенко!): за останніх 20 років їх було, здається, чотири. Але чи збільшилося від того наповнення Пенсійного фонду? І вже нинішня влада заколисує нас «перспективами» нової пенсійної реформи, але й мови не веде про наповнення Пенсійного фонду. Та й ідеться здебільшого про урізування, а якщо й про збільшення, то не пенсійних виплат, а пенсійного віку. І, здається, наша влада, що нинішня, що попередні, навіть не помічає, що в країні зменшується не тільки кількість новонароджених, а й пенсіонерів...

«Тимошенко взяла екологічні гроші зі спецрахунку, пояснивши, що в Пенсійному фонді утворилася діра. Як так, а куди поділися гроші, якими потрібно було платити пенсії? Микола ЧЕРВОНЕНКО, Київ».

А це вже насправді, як сказав колись відомий сатирик, питання цікаве. Що суспільство узагалі знає про структуру витрат Пенсійного фонду? А хто будь-коли бачив звіти цієї установи? Чи хто з його керівників будь-коли оприлюднив звіт про його фінансове становище? Зокрема, й про те, чому у фонді забракло коштів на виплати? Як сталося, що в ньому утворилася фінансова діра? Питання, які цікавлять усіх громадян, і на які суспільство жодного разу не одержало відповіді, маючи на це повне право. Втім, заради справедливості потрібно зауважити, що вони мало порушуються у ЗМІ, а про політиків годі й казати...

Але дещо усе-таки просочується: з’явилася інформація, що мало не половину коштів, які ми сплачуємо у Пенсійний фонд, він витрачає не на пенсії, а на власне технічне обслуговування. А Микола Азаров недавно зазначив, що Пенсійний фонд повертає «скажені гроші» як відсотки банкам. Так це чи ні — таємниця за сімома печатями. Але чому?

Порада, винесена у підзаголовок, належить Юлії Тимошенко. Нею екс-прем’єр відбивалася від настирливих журналістів, які «чіплялися» до неї із запитаннями на тему: «Де взяв?». Тобто, де взяла? Тепер у самої Юлії Володимирівни є така можливість — відповісти в суді на питання, на які вона не дає відповідей в інтерв’ю, — щодо законності нецільового використання екологічних грошей. І, як кажуть, дай Боже, щоб це була одна і єдина кримінальна справа, порушена проти неї. Але вочевидь так не буде, оскільки запитання виникли й щодо інших фактів. Утім, це вже інша тема для розмови.

Нині Юлія Тимошенко намагається переконати суспільство, що вона діяла в інтересах пенсіонерів, порушена проти неї справа — не кримінальна, а політична, й означає, що в такий спосіб нинішня влада намагається розправитися з нею як з лідером опозиції. Але цікаво: якби порушення законодавства щодо таких величезних коштів спричинив звичайний громадянин України, то справа була б кримінальна. А якщо те саме вчинив політик, то вона чомусь політична. Але в яких законах вказується, що вони для різних громадян — різні?

І насамкінець. Прихильники екс-прем’єра, представники опозиції обурені, мовляв, так, порушники законодавства повинні відповідати за скоєне, але чому нова влада не розпочала з себе? Начебто це якось применшує вину скоєного іншими. Але чи не є прецедент пред’явлення претензій політикам першого ешелону влади після закінчення їх правління найбільшим досягненням нової влади? Особливо, якщо сформується усвідомлення того, що це — і її майбутнє...