Торік за особливі успіхи у навчанні та вихованні учнів директору обласного загальноосвітнього навчально-виховного комплексу гуманітарно-естетичного профілю народному артисту України Анатолію Короткову присуджено Премію Верховної Ради України.
Три роки тому в центрі міста поруч зі старовинною будівлею гімназії-інтернату— школи мистецтв розпочалося будівництво навчально-побутового корпусу. А нещодавно за участі міністра освіти і науки, молоді та спорту Дмитра Табачника у новобудову заселилися учні.
Тепер у них усе поруч — навчальні класи, затишні кімнати для відпочинку, простора їдальня, тренажерний зал.
Заради справедливості слід сказати, що вкрай потрібний навчальному закладу і в буквальному розумінні вистражданий її директором корпус можна було чекати не один рік, якби не допомога голови облдержадміністрації Сергія Ларіна. Обласна влада і за попередніх керівників вишукувала кошти, але вони були надто малі. А от проголошений Ларіним принцип дії «сказав — зробив» прислужився як ніколи. Звичайно, не без допомоги депутатського корпусу облради із бюджету виділили 8,6 мільйона гривень (загальна вартість будівництва 14,8 мільйона), щоб недобудова стала, врешті, ошатною довершеною будівлею.
Невгасиме бажання створити для учнів, які живуть поза рідним домом, умови, котрих свого часу не мав сам, — це для Анатолія Короткова гіркий відгомін далекого дитинства. Залишившись сиротою, він, уродженець Орловської області, чимало років провів у школі-інтернаті. Тому «у моїх дітей буде те, чого не було в мене» — ось причина його затятої наполегливості, його недоспаних ночей, впертих розмов у владних кабінетах.
Анатолій Коротков — депутат обласної ради, очолює постійну комісію з питань освіти, науки, культури, туризму, спорту, у справах сім’ї, молодіжної політики.
Це завдяки йому ще двадцять років тому створена обласна школа мистецтв (у 1996 році реорганізована в обласний НВК гуманітарно-естетичного профілю).
Досягнуті його вихованцями успіхи та розбудову навчального закладу Анатолій Коротков не приписує собі. Це, каже, заслуга дітей, батьків, педагогічного колективу. Тому і опустився перед ними на коліно під час урочистої церемонії.
— Я все своє життя вчу і будую, — схвильовано зазначив. — Колись в інтернаті дав собі слово: виросту і збудую таку школу, де ніхто нікого не ображатиме. Щоб стала вона школою радості.
Вихованці і колеги можуть підтвердити: мрія Анатолія Єгоровича здійснилася. Як пуп’янки навесні, сільські, у тому числі, діти, потрапляючи у ці стіни, вбирають красу, що їх оточує, гармонійно розвиваються в атмосфері творчості, любові і поваги, справжньої, а не за інструкцією, турботи про кожного з них.
— Я вкотре переконався, що Кіровоградщина є історичною колискою, батьківщиною українського театру, — сказав міністр. — Кіровоградщина є також однією зі столиць української педагогіки. І, гадаю, щасливий був би Василь Олександрович Сухомлинський, якби мав можливість спостерігати за тим, що робить продовжувач його справи Анатолій Єгорович Коротков зі своїм педагогічним колективом. Саме такою має бути омріяна Сухомлинським школа радості, школа добра.
За словами Анатолія Короткова, він мріє про спортивний комплекс, а з часом — ще один навчальний корпус. Дуже хоче, щоб якомога більше сільських дітей отримували в НВК якісну освіту.
Кіровоград.
