Минуло 140 років від дня народження творця українського сходознавства, видатного історика, філолога, письменника, філософа, етнографа, одного з організаторів Української академії наук, людини великої і трагічної долі, академіка Агатангела Кримського (на знімку).
Унікальна особистість Кримського, його наукова і творча спадщина досі ще не вивчені глибоко і досконало. Він володів понад 60 мовами, видрукував десятки томів з історії та літератури Сходу, з питань арабістики, іраністики, тюркології, переклади Корану, праці з давньоруського та українського мовознавства, з етнології Наддніпрянщини, оригінальні художні твори. Самі лише сходознавчі студії Кримського можна порівняти з багаторічною системною роботою цілого університету.
Агатангел Кримський, якого згодом сталінські сатрапи переслідуватимуть за «український буржуазний націоналізм», не мав у своїх жилах ані краплі української крові. Його пращур, втікач-мулла з Бахчисарая, наприкінці ХVІІ століття одружився з білорускою й започаткував новий рід. Нащадок цієї сім’ї, Юхим, здобув добру освіту. Його дружиною стала полька з Литви Аделаїда Сидорович. У цій родині 15 січня 1871 року й народився хлопчик, якому батько дав грецьке ім’я Агатангел, що означає «добрий вісник».
Змалку Агатангел мешкав з батьками в родинному будинку в Звенигородці. Гроші на будівництво цього будинку вчитель Юхим Кримський заробив за написання шкільного підручника з географії. Талант до мов в Агатангела виявився рано. У три з половиною роки хлопчик уже читав. У десять закінчив Звенигородське реальне училище, в чотирнадцять — Острозьку прогімназію, згодом — колегію Павла Галагана, де оволодів давніми та новими європейськими мовами. Захопився східними мовами. У цей час Агатангел близько сходиться з видатними українськими філологами і під їхнім впливом формується як творча особистість, патріот. У листі до Бориса Грінченка згодом писав: «Я зрозумів, що мушу бути українофілом. І це я зрозумів цілком свідомо».
У Києві не було можливості вдосконалювати знання зі східної словесності й Агатангел їде до Москви. Після закінчення Лазаревського інституту сходознавства та Московського університету, Кримського відправляють на дворічне стажування до Сирії та Лівану. Повернувшись звідти, Агатангел буквально «вибухає» науковими працями з історії мусульманського світу, дослідженнями арабської літератури та культури. У 29 років він стає професором Московського університету й очолює в Лазаревському інституті кафедру арабської лінгвістики. Друкує серію праць з української діалектології, вступає в дискусію з російськими лінгвістами і неспростовними аргументами доводить міцне укорінення основних особливостей української мови в діалектному середовищі півдня Київської Русі.
«Я люблю Ваші наукові твори,— писала йому Леся Українка. — Я люблю їх стиль, їх тон. Куди діваються Ваші нерви, як Ви пишете такі речі? Так наче Ви античний, врівноважений духом і тілом еллін. Такий колорит я тільки на Акрополі бачила!» Франко казав: «Незвичайна поява серед українців, незвичайна своєю енергією, пристрасною любов’ю до України і різносторонністю знання і таланту, се Агатангел Кримський».
Після утворення Української Народної Республіки 47-річний учений залишає Москву й прибуває до Києва. У листопаді 1918 року створюється Українська академія наук. Президентом її обирають Володимира Вернадського, а «незмінним секретарем» — Агатангела Кримського. Кримський очолює Інститут української наукової мови, історико-філологічний відділ академії, комісію зі створення словника живої української мови, кабінет ірано-арабської філології...
Робота переривається першою хвилею сталінських репресій. Кримського не заарештовують, однак знімають з усіх постів, і він, напівзрячий, залишається без засобів до існування. Тяжко переживає арешти і загибель друзів. Повертається до Звенигородки і продовжує наукові дослідження. Редагує підготовлену ще 1930 року етнографічну енциклопедію «Звенигородщина. Шевченкова батьківщина». Тільки через 79 років (!) ця книжка, збережена Звенигородським краєзнавчим музеєм, зокрема його науковим працівником Станіславом Лячинським, побачила світ у черкаському видавництві «Вертикаль».
Навіть початок Другої світової війни не перешкодив людоловам НКВС погубити вченого. У липні 1941 року, коли фашисти вже топтали українську землю, у сталінських катів не знайшлося важливішої роботи, ніж заарештувати недужого після інсульту 70-річного академіка. Із Звенигородки його перевезли до Києва. Звинуватили в «антирадянській націоналістичній діяльності». У карній справі №148001, заведеній НКВС, є вражаючий факт. Видатного вченого, лінгвіста-поліглота, допитував напівграмотний «особіст-інтернаціоналіст», який не володів жодною мовою. Напружуючи слабкий зір, Агатангел Юхимович читав протоколи допитів і виправляв граматичні помилки свого мучителя...
Напівпритомного академіка відправляють етапом до Казахстану. Там, під Кустанаєм, в тюрмі НКВС, Агатангел Кримський помер. За іншими джерелами, нелюди закатовують ученого до смерті. Сталося це 25 січня 1942 року.
У 1957 році комуністичний режим посмертно реабілітував великого сходознавця. Та попри те, що науковці різних континентів активно використовували унікальну спадщину українського вченого, в СРСР існувало негласне табу на його широке визнання.
Тільки з 1991 року почалося його повернення на Батьківщину. Того року засновано Інститут сходознавства АН України імені Агатангела Кримського. На ХVІ сесії Генасамблеї ЮНЕСКО ім’я Кримського занесено до переліку видатних діячів світу, у 1996 році на міжнародному рівні відзначено 125-річчя з дня народження академіка.
Під час підготовки до ювілею на батьківщині ученого у Звенигородці розпочалася реконструкція садиби-музею Агатангела Кримського. Планували швидко закінчити оновлення стародавньої будівлі і розмістити в ній експозицію про життя, науково-суспільну діяльність і багатогранну спадщину великого земляка й ученого.
Утім, як часто буває, відшуміло свято й розпочату наспіх справу не завершили. В Інституту сходознавства НАН України, якому належить будинок родини Кримських, бракує коштів на опорядження споруди. А щодо місцевої влади, то: «За законом ми не маємо права витрачати гроші місцевої громади на державний об’єкт», — каже міський голова Звенигородки Олександр Саєнко.
От і стоїть у центрі Звенигородки занедбана родинна колиска українських інтелігентів-патріотів, що дали Україні і світові геніального науковця (на знімку). Як не нагадати можновладцям слова про А. Кримського сучасного письменника Валерія Шевчука: «Ми не можемо не бути вдячними за те, що він у нашій культурі був, що він завжди відчував з нею свою кровну сув’язь, що ніколи не забував він, блукаючи по нетрях культур далеко чужоземних, і свою скромну Батьківщину, бо він цю Батьківщину любив, бо задля її слави працював...».
Може, знайдеться в Україні меценат, котрий осягне науковий, громадянський, духовний подвиг Агатангела Кримського й віддасть йому глибоку шану і вдячність?..
Черкаська область.
