«Шукаємо досвідчених фахівців за маленьку зарплату»

Рівень безробіття в шахтарських регіонах становить приблизно 40 відсотків обсягу загального безробіття в Луганській області, до того ж половина цієї кількості — жінки. Це офіційні дані, але якщо брати реальні цифри, то ситуація ще сумніша. Після закриття шахт постраждала вся соціальна структура — склади, підсобні господарства, різні організації побутового обслуговування, лікувально-профілактичні заклади, де переважно були задіяні жінки. Цікаво, що в розділі плану реструктуризації, де йшлося про створення нових робочих місць і працевлаштування постраждалого населення, основну увагу приділяли саме жінкам. У шахтарських містах області тоді почали створювати одразу кілька підприємств легкої промисловості — швейне, взуттєве, трикотажне виробництва, які повинні були працевлаштувати жінок. Пам’ятається, Луганщина дуже пишалася такими проектами, відволікаючи увагу громадськості від не менш значної проблеми — створення робочих місць для тих гірників, яких горе-реструктуризація викинула на вулицю. У кулуарах тоді казали, що на плечі жінок знову звалили всі труднощі матеріального забезпечення родини й цим, до речі, сильно скривдили чоловіків, применшивши їх провідну роль. Утім, у держави не вистачило грошей і на цей проект. У результаті населенню нічого іншого не залишалося, як покинути насиджені місця й податися на заробітки в інші країни.

У 90-х роках в області з’явилася інша ідея: нестандартна і якоюсь мірою абсурдна, оскільки шахтарям пропонувалося розбудовувати... сімейний сільськогосподарський бізнес. Конкретно кажучи, їм пропонували наділи землі, усяку живність за зниженими цінами для того, щоб вони зайнялися виробництвом молока, птиці, м’яса, вирощували овочі і в такий спосіб матеріально підтримували свої родини. Але й цей проект не знайшов розвитку, шахтарі страшно образилися й стали в позу, заявивши, що «не стануть крутити хвости свиням», тому що вони — шахтарі, а це звучить гордо.

Чи змінилася ситуація сьогодні? У Луганській області стверджують: так. Директор обласного центру зайнятості населення Сергій Болотський вважає, що багато в чому тут зіграла свою роль державна програма зі створення робочих місць саме у вугільних регіонах України й, отже, виділення під цю програму бюджетних коштів. Луганщині, наприклад, на цю мету виділено 122 млн. грн. Такої суми на розв’язання проблем безробіття область ніколи не одержувала.

За 2010—2011 роки область має створити близько 1110 робочих місць.  Почали з того, що оголосили конкурс серед підприємців на кращий проект зі створення робочих місць саме в регіонах вугільної галузі. Обрали 12 підприємств, які представляють різні сфери промисловості — машинобудування, промислову переробку, хімічне й вугільне виробництво тощо, і які пропонують прийнятні умови. Шахтарі — специфічна категорія безробітних. Вони намагаються влаштуватися саме на ту роботу, якої навчені, до якої звикли й за яку одержують гарні гроші. Цінність запропонованих проектів з організації робочих місць у тому, що населенню пропонується гідна робота й зарплата, якими не можна знехтувати. Зі свого боку служба зайнятості допомагає таким підприємствам у плані часткового фінансування створення виробництва або ж його реформування.

— Якщо підприємство готове влаштувати безробітного, ми можемо взяти на себе виплату зарплати цій людині протягом цілого року. Отже, досягаємо дві мети: допомагаємо коштами підприємству й даємо можливість людині досконально освоїти професію й закріпитися на робочому місці, — розповідає Сергій Болотський. — Така форма називається працевлаштуванням під дотацію. До речі, вона досить популярна в шахтарських регіонах. Тут ми вже працевлаштували близько тисячі осіб, а всього цією програмою в області охоплено 2,5 тис. луганчан. Ще одна форма працевлаштування — разова виплата матеріальної допомоги. Іншими словами, ми наперед фінансуємо те, що могла б заробити людина, зайнявшись бізнесом. Але перед цим вона проходить навчання, складає бізнес-план, а потім спеціальна комісія оцінює її можливості. Цією програмою охоплено 200 представників вугільних регіонів. Дотацію ми прагнемо дати передусім молодим людям, жінкам та інвалідам. Що стосується молоді, то понад 100 осіб були працевлаштовані одразу після одержання диплома про професійну освіту. На організацію першого робочого місця для молодих, а це, як правило, сироти й особи з обмеженими фізичними можливостями, з державного бюджету виділено 500 тис. грн.

Ми говоримо про дефіцит робочих місць у вугільних регіонах і водночас дивуємося: у службах зайнятості області є вакансії таких основних шахтарських професій, як гірник, прохідник, підземний електрослюсар — усього 360 вакансій. У чому річ? З’ясувалося, у зарплаті. Там, де є нестача шахтарів, оплата праці дуже низька — у розмірі приблизно 2 тис. грн., у той час, як на провідних державних підприємствах області, таких, наприклад, як «Свердловантрацит», шахтарі провідних професій одержують до 8 тис. грн.

Не можна сказати, що для всіх вугільних територій існує та сама потреба в кадрах. Усе залежить від того, як у регіоні розростається бізнес, загалом розвивається промислове виробництво. Останнім часом у деяких регіонах виникла потреба у кваліфікованих швачках, і служба зайнятості в цьому плані веде навчання з цієї професії.

— Ми намагаємося дуже тісно співпрацювати з роботодавцем, доводячи, що дуже швидко підбираємо для нього фахівців потрібної кваліфікації, — розповідає Сергій Болотський. — Це нам вдається за рахунок нових інформаційних технологій. Сьогодні, наприклад, створюємо нову єдину інформаційно-аналітичну систему, яка буквально за лічені хвилини дає змогу побачити у всіх точках області наявність потрібного фахівця. Наприклад, ми тісно співробітничаємо з державними підприємствами «Свердловантрацит», «Ровенькиантрацит» і «Краснодонвугілля». До речі, у цих шахтарських містах і бізнес розвивається динамічніше.

Є ще одна проблема працевлаштування у вугільних регіонах, на яку найменше звертають увагу. Йдеться про ментальність людей. І роботодавця, і безробітного. Керівник хоче одержати класного фахівця або робітника з великим досвідом роботи, але платити йому маленьку зарплату. А безробітний навпаки шукає високооплачувану посаду, яка не потребуватиме від нього великого напруження. Служба зайнятості намагається розв’язати такий конфлікт інтересів, і їй це вдається. У цьому плані легше працювати з жінками. По-перше, вони готові трудитися й за невисоку зарплату, по-друге, діапазон роботи для них набагато ширший, а по-третє, вони з готовністю йдуть на перенавчання. До речі, у Луганську ухвалено рішення про створення центру перенавчання, де люди здобудуть ті професії, які сьогодні справді необхідні.