Чоловічу професію мірошника успішно освоїла Алла Луць (на знімку) із села Владиславівка Млинівського району. Уже кілька років вона — головний мукомел у млині фермерського господарства «Бджілка».— Ця професія завжди була і залишатиметься затребуваною, — каже Алла Луць, — бо хліб — то основа життя. Водночас вона важка, бо доводиться тягати мішки із зерном, ковтати борошняний пил, терпіти шум. І все ж ця робота мені подобається, бо часто чую такі компліменти: «З твого борошна, Алло, пишний і смачний коровай вийшов!».
Власне, саме з короваю розпочалося мірошництво Алли Луць, яка закінчила сільськогосподарський технікум за спеціальністю «економіст» і за здобутим фахом, на жаль, роботи не знайшла. Влаштувалася у фермерське господарство «Бджілка» — у млині приймала і видавала продукцію. Заодно опановувала ази мірошництва — дядьки-мельники навчили практикантку навіть вальці у машині міняти. Якось мірошники прихворіли, а замінити їх було ніким. А тут ще й замовник приїхав, якому відмовити було незручно, бо привіз чоловік центнер добірної пшениці з власної ниви. Хотів з домашнього борошна спекти короваї та коровайці на весілля дочки. Ось тоді Алла Луць вперше наважилася самотужки запустити млина. А вже через рік вона стала головним мірошником.
— Нині процес виготовлення борошна майже повністю автоматизований, але це не означає, що мірошник тільки те й робить, що кнопки натискує, — каже Алла Луць. — Щоб змолоти високоякісне борошно, треба бути не тільки оператором, знавцем технологічного процесу, а й своєрідним хлібодаром. Без перебільшень, це у моїй душі — з дитинства, від батька. Він у мене був комбайнером. До того ж передовим не тільки у колгоспі, а й у районі. Для нього жнива вважалися найблагодатнішою порою. А після жнив батько завжди привозив додому так звану натуроплату (тобто пшеницю) і казав: «Ото найкращий мій зароблений гріш. Шануйте його!».
Рівненська область.
