Чи стане сир зі складів доступнішим, залежить не лише від корівчини
На розвиток тваринницької галузі цьогоріч спрямують два мільярди гривень дотацій. Така інформація «гріла» б власників корів, та є одне «але»: дві третини цих грошей мають отримати агропідприємства, а селяни-одноосібники — лише третину. До того ж бабуся, годуючи корівку, повинна мати рахунок у банку, а не, образно кажучи, в «банці». Якщо ж поглянути на заготівлю молока, принаймні на рівні Городенківського району, то вийде цікава річ: за перших п’ять днів нового року місцевий сирзавод заготовив у тутешніх товаровиробників 50 тонн молока, з них 2,5 тонни — від сільгосппідприємств, решту — від домашніх корівок.
Та ось саме на січень на сирзаводі запланували проводити ремонтні роботи, тобто виробництво зупинили. На підприємстві, як повідомив його виконавчий директор Володимир Бартошак, передбачається за цей час здійснити певні налагоджувальні роботи, осучаснити цехи. Конкретизувати не став, мовляв, це не вельми вдалий привід для розповіді. Однак «ходить» інформація, що на складах заводу є чимало нереалізованого твердого сиру. Адже раніше суми ПДВ, нарахованого на готову продукцію, йшли селянам та фермам як дотація на здане на переробку молоко. А нині ті кошти спрямовуються до держбюджету. Можливо, це й стало причиною «канікул».
Чи вплинуть вони істотно на ринок молочної продукції? Настає період, коли корови фізіологічно, в очікуванні поповнення, дають менше молока або перестають доїтися. Напередодні Різдва спостерігався підвищений попит на харчі. На базарі не пройти було байдуже рядами з крамом, де розмаїття таке, що аж очі розбігалися! Свята — добрий шанс заробити, й кожен сповна використав його. Така вже склалася українська традиція (на відміну від закордонних з їхніми повальними знижками на все). Підняли ціни й виробники сільськогосподарської продукції, особливо — молочної. За літр «сепараторної сметани», тобто вершків, приміром, треба було викласти тридцять гривень, звичайної — двадцять п’ять. За півкілограмову плесканку молочного сиру («вікарик») правили вісімнадцять, а за півторалітрову пляшку молока — дев’ять. Селяни мали на те своє оправдання, мовляв, усе дорожчає! Хоч зрозуміло, що заготівельники беруть те саме молоко за значно нижчою ціною. 200-грамову пачку масла місцевого виробництва можна було придбати перед святами за дванадцять гривень, а кілограм твердого сиру коштував шістдесят і більше, залежно від сорту.
Та одразу по святах ціни стабілізувалися, знизившись до рівня грудневих. З 2,3 гривні за літр до двох гривень упала й заготівельна ціна молока. Добре, що сировари хоч вчасно зорієнтувалися, що відмовляючись від заготівлі молока можуть утратити місцевих постачальників назавжди. І таки приймають сировину і далі, відправляючи за домовленістю на інші підприємства галузі. Воно й зрозуміло: до нашого краю за молоком приїжджають із кількох сусідніх заводів. Приміром, за межі області за перше — п’яте січня, як повідомили в управлінні агропромислового розвитку, через таку інтервенцію «поїхало» загалом 85,2 тонни молока. А ось заготовлено на городенківське підприємство від «чужих» товаровиробників 276,8 тонни сировини. Автору цих рядків невідомо, чи нині роблять цінову різницю між «своїми» та «чужими», але ця тема була актуальною завжди й зумовлювала чимало претензій з боку городенківських одноосібників.
Саме з цієї причини, як повідомив Тишківський сільський голова Іван Пронич, селяни із сусіднього Чортівця постачають молоко на переробне підприємство обласного центру. Івано-Франківський молокозавод стабільно виплачує 2,5 гривні за літр, згідно з укладеною угодою. Отож очільник Тишківців схильний і свою громаду перенадити туди, де ліпші умови: мовляв, тут не до патріотизму! До того ж, каже, Городенківський сирзавод офіційних угод із селянами досі не уклав. Щоправда, мешканка тих же Тишківців Галина Петльоха  висловила велике задоволення від співпраці саме з місцевим підприємством. У селі працює аж три молокопункти Городенківського сирзаводу. Жінка щодня від трьох корівок здавала й до сорока літрів молока за базовою ціною 2,3 гривні за літр. А ось віднедавна змінила «точку» і відвозить його до іншої місцевої заготівельниці Катерини Пеци, яка дораховує до півгривні за високу жирність. Вона — колишня доярка, чимало потрудилася на фермі, тож знає ціну тієї праці. А розраховується завод із товаровиробниками двічі на місяць.
Зимової пори, коли є трохи більше часу, селяни й самі реалізують молокопродукцію на місцевому ринку. Я поцікавилася у продавчинь, чи постраждають вони від зупинки сирзаводу. Ганна Курилів із Поточища відповіла, що має своїх сталих покупців на молокопродукцію, адже старається догодити якістю. Те саме підтвердили й інші господині. Крім того, щосуботи є приїжджі оптовики, які скуповують і домашню сметану, і сир, збуваючи потім це добро чи в обласному центрі, чи деінде. Правда, при цьому мені подумалося про створення кооперативів, які б виробляли та реалізовували молоко і продукцію. Відповідні ініціативи розглядалися на районному рівні не раз, але, не маючи матеріального підгрунтя, до особливих успіхів не привели. Й ось на останній сесії районної ради якраз ішлося про впровадження упродовж наступних п’яти років районної програми розвитку сільськогосподарських кооперативів і виділення для цього коштів із місцевого бюджету.
Селянину ж нічого легко не дається, тому і тваринництвом займатися є дедалі менше охочих і серед одноосібників, і серед великих підприємств. Районна статистика раз по раз свідчить про зменшення поголів’я великої рогатої худоби, свиней та домашньої птиці. Для споживачів ніби й вистачає, а як буде далі?
 
Івано-Франківська область.