«Мертвий» сезон настав на ринку зерна. Господарники не розуміють, чому держава не відкриває ворота для продажу на експорт торішнього збіжжя. На Вінниччині, для прикладу, у 2010-му зібрали 3,5 мільйона тонн зернових. Продати збіжжя не можуть дотепер. З набранням чинності нового Податкового кодексу ситуація ще більше ускладнилася, а ціни на зерно «впали» до мінімуму.

За тонну селітри — дві тонни пшениці

— Дві-три машини зерна продавали до нового року протягом тижня, — каже керівник сільгосппідприємства «Писарівське» Ямпільського району Віталій Віт. — Торгувалися до хрипоти в горлі! Бо задарма хотіли забрати. А що з того? Більше півтори тисячі, якщо точніше — 1550 гривень за тонну пшениці все одно не давали. А нині взагалі ніхто нічого не купує. Трейдери чекають роз’яснень, пов’язаних з новим Податковим кодексом. Тим часом вартість міндобрив уже зашкалює — 2,9 тисячі гривень коштує тонна селітри. І це на заводі. Після доставки у господарство виходить 3,1—3,2 тисячі гривень. За тонну селітри треба віддати дві тонни пшениці. Тоді як зерно пшениці мало б коштувати хоча б по дві тисячі гривень за тонну.

За словами співрозмовника, трейдери користуються ситуацією. Тримають низькі ціни, бо знають, що зерна в державі надлишок. Якби відкрили зовнішні ринки, ціна одразу пішла б угору.

— Не розумію, чому держава не відкриє ворота для продажу хоча б кукурудзи? — продовжує Віталій Віт. — Притримування пшениці ще якимось чином можна виправдати, хоча нескладні розрахунки показують: ми вдосталь маємо пшеничного збіжжя. Навіть з надлишком. Розрахунки підтверджують, що хліба вистачить для всіх. А який сенс притримувати кукурудзу? Її ж маємо набагато більше, ніж пшениці. Для мене це дивна політика.

— Мабуть, рік не сіятимемо пшеницю, — каже спересердя досвідчений господарник. — Хіба тільки трохи, щоб розрахуватися з людьми за оренду земельних та майнових паїв, ну, й дещицю для худоби.

Якщо зерно пшениці у Писарівці зберігають у коморі господарства, є для цього належні умови, то для кукурудзи місця не вистачило. «Комори тріщать, — каже керівник господарства. — Кукурудзу змушені передати на зберігання на хлібоприймальне підприємство в райцентр. Сплачуємо за це чималі гроші...»

В Ямпільському районі керівники господарств, з якими довелося спілкуватися, добре пам’ятають про застереження, які раз по раз лунали після жнив. На нарадах чиновники застерігали не поспішати продавати зерно. Стверджували, буде вища ціна. Мовляв, щоб не залишитися у програші, треба трохи зачекати.

— Був випадок, коли машину із зерном, яке везли на продаж, міліціонери повернули назад, — каже один з керівників господарств Ямпільського району. — Тепер мізкуємо, як вийти із ситуації.

Виручає тваринництво

Писарівку виручає тваринницька галузь. У господарстві — 1300 голів ВРХ, приблизно половина з них дійні корови. Незважаючи на те, що нині частина тварин у «запуску», «Писарівське» щодня продає в середньому по вісім тонн молока.

— Молокозавод теж коригує ціни на свою користь, — наголошує Віталій Віт. — Завжди у зимову пору за молоко платили більше, ніж восени чи влітку. Тепер — навпаки. Ще недавно за літр молока давали 4,3 гривні, а нині скинули ціну до 4,05 гривні. Зайдіть у магазин і переконайтеся, що всі молочні вироби подорожчали.

Хоча саме тваринництво дає можливість господарству обходитися без кредитів. Утім, щоб підготуватися до посівної, «молочних» грошей не вистачить. Як каже керівник господарства, арифметика не сходиться:

— Щоб почати весняно-польові роботи, — уточнює Віталій Віт, — нам треба запасти 321 тонну селітри, 178 тонн амофоски, 124 тонни складних мінеральних добрив (NPK). Загалом набігає більше трьох мільйонів гривень. Засоби захисту рослин «потягнуть» ще на півтора мільйона гривень. Чималу суму доведеться заплатити за гібридну кукурудзу. За одну посівну одиницю нині просять аж 740 гривень. Це ще не всі витрати. Пально-мастильні матеріали подорожчали, чи не так? Запчастини теж не подешевшали. Та й за роботу треба буде заплатити. Навіть за приблизними підрахунками, посівна стане господарству в 6—7 мільйонів гривень.

— Ми не просимо грошей у держави, — наголошує господарник. — Кажемо тільки, щоб дали можливість продати вирощений урожай. За об’єктивною, економічно обгрунтованою ціною. Заплатити її нині можуть тільки зарубіжні покупці.

Збіжжя псується

— Звичайно, у разі тривалого зберігання зерно псується, — підтверджує моє припущення начальник Ямпільського районного управління сільського господарства Олександр Савчинський. — Не всі мають для цього належні умови. Шукають, як краще вирішити проблему, щоб було, як кажуть, дешево і сердито. Наприклад, у господарстві села Миронівка запровадили аргентинську технологію зберігання. Придбали так звані «рукави» і в них засипали зерно.

Районне хлібоприймальне підприємства господарники намагаються обминати не тільки тому, що там дорого беруть за зберігання. Не вигідно доставляти збіжжя. Як пояснив Олександр Савчинський, вузькоколійку, яка підходила до підприємства, розібрали. Тому доставити збіжжя можна тільки автомобільним транспортом. Це знову-таки тягне за собою додаткові витрати.

— За кордоном нині великий попит на зерно, — продовжує співрозмовник. — Ціни відповідні. Як мені відомо, за тонну кукурудзи зарубіжні покупці готові платити не менш як 2400 гривень. А вітчизняні — на тисячу (!) гривень менше. Хоча продавати маємо що. Тільки в районі на зберіганні перебуває майже 39 тисяч тонн зерна. Крім того, деякі з господарств здали його на хлібоприймальні підприємства у сусідні Крижопільський та Томашпільський райони.

 

Вінницька область.

 КОМЕНТАР

Володимир Сосновський, генеральний директор обласної асоціації «Хліб Вінниччини»:

— Справді, починаючи з нового року на ринку зерна настав «мертвий» сезон. Це спричинено набуттям чинності нового Податкового кодексу. Всі в очікуванні додаткових роз’яснень. Вони пов’язані насамперед із запровадженням нульової ставки ПДВ на придбання і реалізацію сільськогосподарської продукції для всіх проміжних ланок між виробником і кінцевим споживачем (переробником). Наприклад, нині ціна на кукурудзу — 1450 гривень за тонну. Але заплатити господарству такі гроші може тільки той, хто безпосередньо перероблятиме придбану продукцію. До того ж обумовлюється обов’язковість знаходження складу зберігання зерна на так званій прирейковій території. Зате нічого не сказано, коли підприємство не має під’їзних залізничних колій.

Наша організація, що є структурою ДАК «Хліб України», і відповідно, купує зерно не для переробки, повинна здійснювати купівлю-продаж з нульовою ставкою ПДВ. А це значить, що запропонувати господарству за ту ж тонну кукурудзи можемо тільки... 1180 гривень. Продати її дорожче теж не маємо права. В таких само умовах опинилися трейдери. Нічого дивуватися, що вони, як кажуть, залягли на дно.

Від імені нашої організації я звернувся з офіційним листом за роз’ясненням до податківців з проханням більш чітко розставити акценти. Адже закуповуємо зерно не тільки для комерційних потреб, а й для держави. Неспроста господарники привертають увагу до цього питання. Ціну на пшеницю другого класу по 1700 гривень за тонну, яка була після жнив, згадують, як казковий сон. Щоправда, трималася вона недовго. Але хто встиг продати, той поліпшив економіку господарства. Скільки тепер платитимуть за зерно, залишається загадкою.