ЮНЕСКО з ініціативи ІЮПАК (Міжнародний союз теоретичної й прикладної хімії) оголосила 2011-й Роком хімії. Навряд чи щось відчує «на своїй шкурі» пересічний українець, та й нашим хімікам від цієї новини ні холодно ні жарко. Але то — привід задуматися: а кому й навіщо потрібна ця давня наука?
Навіщо, наприклад, хімія середньостатистичному українцеві? Та зовсім не потрібна. А навіщо йому знати, що він їсть, п’є, чим дихає? Неуцтво — найкращий товариш безсовісних виробників і продавців. Саме воно дає змогу продавати воду «без ГМО» і рекламувати гель для гоління «з молекулами срібла». Прослухавши шкільний курс хімії та біології, можна довідатися про те, що «з ГМО» можуть бути тільки продукти, виготовлені з живих організмів і котрі містять складні органічні сполуки. Тож мінеральна вода у принципі не може бути «з ГМО», срібло ж у розчинах існує у вигляді іонів, а поняття «молекули срібла» взагалі не існує. Якщо старше покоління не розуміє цього й дозволяє «водити себе за ніс», то це — його вибір. Але хочеться, щоб хоча б молодь навчилася протистояти ошуканству за допомогою знань. «Обізнаний — значить, озброєний», — каже народ і... мириться із власним неуцтвом.
Тобто обивателеві хімія потрібна хоча б для того, щоб відрізнити якісний продукт від відвертого «розводу». То як здобути елементарні знання? Не думаю, що робітники й селяни масово заглядатимуть у довідники, але нинішнім учням можна допомогти, якісно викладаючи хімію в школі. А для цього потрібно забезпечити педагогів необхідним обладнанням, реактивами, гідною зарплатою. Хіба нормально, коли викладати йдуть ті, хто не знайшов себе в науці чи промисловості? Утопія, звісно, але потрібно створити такі умови, щоб учителями захотіли стати найкращі. Тобто довести «до ручки» науку і промисловість?!
Безперечно, побутує думка, що успіхів у будь-якій галузі можна досягти за рахунок самостійної роботи, а уроки — це, мовляв, для годиться. Але для того, щоб учень засів за двотомник «Основ загальної хімії» замість приємного спілкування із друзями чи перегляду кінофільмів, потрібно його зацікавити. Перший інтерес до предмета найчастіше з’являється на уроках, а вже потім школяр бере в руки книжку або записується в гурток. Проблема інтересу (або його відсутності) дітей до хімії не має такого вузького характеру, як це може здатися. В епоху розвитку молекулярної біології, фармації, електроніки хімія потрібна не тільки хімікам, а й біологам, фармацевтам, фізикам, тобто практично всім студентам-природничникам. Але університетські курси не починаються «з нуля», а передбачають наявність бази, фундаменту. А без міцного фундаменту гарний будинок не зведеш.
